Чому під час війни категорично не можна призначати міністром оборони військового (ПОГЛЯД)
У комітеті Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки підготували правку до закону, яка дозволить призначити міністром оборони військового. Керівник Проєкту реформи оборонних закупівель Артур Перверзєв пояснює, чому потрібен цивільний міністр оборони, а військового міністра повертати категорично не можна, навіть, і особливо, під час війни.
Військовими має керувати цивільна людина.
Це принцип підпорядкування військової машини цивільному уряду, який так чи інакше, але є утворенням демократичного вибору суспільства. «Служу народу України», через демократично обраних і призначених посадових осіб. Військовий міністр оборони – або ознака хунти, або тиранії/автократії. Так – у Росії. Боремося з драконом, щоб стати драконом?
Ієрархія здорового демократичного суспільства полягає у наступному – цивільний президент (прем‘єр, канцлер) – цивільний міністр оборони – головний військовий (головнокомандувач). Це принципи належного врядування, який також є основоположним у НАТО.
Одна з причин, через яку Міністр оборони – цивільний, і не просто цивільний, бо зняв погони для посади вчора, як Полторак (він робив кар'єру в МВС, а не армії, – ТЕКСТИ), а цивільний 5 або 10 років – це, щоб у такої людини перервалися зв‘язки зі своїми співслужбовцями, щоб не потурати непотизму чи військовому кумівству. Щоб військові через свої зв‘язки не могли обходити інструменти й запобіжники цивільного контролю над збройними силами.
Нинішній міністр оборони Олексій Резніков за фахом юрист і має належні компетенції для комунікації із західними партнерами
Ще одна з причин – це професійна деформація.
Військовий мислить як військовий. Політична посада, політичні обов‘язки та політика як така – це не справа військових. Не можна змішувати політику і військову справу.
Окрім того, що це не те, до чого готують і чому вчать військових на будь-якому рівні – це ще і ризик перетворення апарату цивільного міністерства на військову частину з усіма її звичаями. Якщо ви думаєте, що у військових частинах порядок, «по-воєнному», то, з мого досвіду роботи з військовими, це не так.
Назвімо це «оперативним хаосом», де є головний принцип – «ПВО» (рос), «Зажди можливо відмінять». Інший фактор, надзвичайно впливовий і перший, який мене шокував у вже далеких 14/15 роках – абсолютна, за рідкісними винятками, безініціативність військових/колишніх військових в апараті міністерства оборони.
Хто служив, той зрозуміє. Хто не служив – безініціативність є першим наслідком принципів військового управління. Якщо ти проявлятимеш ініціативу, тебе принижуватимуть, булитимуть, або просто навісять на тебе всіх собак, поки безініціативні або такі, що зрозуміли подвох, колеги удаватимуть із себе інфузорій, щоб не виконувати додаткову роботу. Звісно, є винятки з правила, але ознаки, що змінились правила, мені не траплялися.
Як ця безініціативність впливає на апарат МОУ?
Забудьте про реформи. Забудьте про все, окрім того, що накажуть робити вище. Замкнення управлінських рішень на найвищий рівень, а це означатиме, що у підсумку військовий міністр зіткнеться з таким рівнем мікроменеджменту, що не зможе виконувати всі свої обов‘язки. Він буде міністром Збройних сил в кращому разі, а не міністром оборони.
Крім того, це поверне і посилить плутанину у тому, хто ж є головним військовим: той, хто керує військами, чи той, хто керує міністерством? Рішення, які головком має приймати сам, тепер можуть переглядатися старшим за нього військовим.
І наостанок. Якщо в тебе в руках молоток, то будь-яка проблема буде цвяхом. Повторюю, що цивільний міністр оборони – член уряду, тобто – Кабінету міністрів, який спільно приймає рішення щодо багатьох питань життєдіяльності країни, а не лише військових питань. І факт війни це не змінює.
Цивільна політика – не військова справа, особливо якщо ми не в Росії, чи інших країнах з військовими при владі.
З аргументами ексміністра оборони Андрія Загороднюка, чому міністром оборони має бути цивільна особа, можна ознайомитися тут.
