Що Україна означає для світу, – The Economist

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року струснуло Альянс. Він озброївся першим новим набором цілей з 1967 року, коли відкрився центральний штаб збройних сил НАТО в Європі. Якщо старий НАТО був реакційним, то зараз він перебудовується, щоб стримувати Росію в мирний час і реагувати блискавично і жорстко, як тільки вона загрожує зазіхнути на територію своїх членів. "Ми швидко підвищуємо боєготовність наших збройних сил, — каже генерал сер Тім Редфорд, другий командувач Сил, — і наша загальна військова готовність зростає в геометричній прогресії".

Війна ще більше змінила Україну. Путін планував блискавичний удар з метою повалення уряду, що стало б кульмінацією кампанії агресії та дестабілізації, яка розпочалася в Криму і на Донбасі у 2014 році. Натомість на руїнах Донбасу та у бомбосховищах по всій країні вона викувала себе заново, перетворившись на згуртованішу, більш орієнтовану на Захід стійкішу демократію. Водночас Росія, реорганізувалася через війну і ворожістю Путіна до НАТО, навіть попри те, що санкції та відтік найосвіченіших громадян підірвали її довгострокові економічні перспективи. Занурення в деспотичний мілітаризм у поєднанні з активізацією НАТО і трансформацією України перетворили війну на випробування суперницьких ідеологічних систем.

Майбутнє України все ще висить на волосині — і, ймовірно, залишатиметься невизначеним ще довгі роки. Путін може погодитися на припинення вогню в якийсь момент з міркувань доцільності, але його перебудова російського суспільства повністю спрямована на агресію за кордоном і репресії всередині країни. Тому будь-яке ймовірне припинення вогню вимагатиме сильних західних гарантій безпеки, а також великих і тривалих постачань зброї та фінансової допомоги — так, ніби на східних кордонах Європи з'явився другий, набагато більший Ізраїль. Деякі європейські лідери стверджують, що це вимагає повноправного членства України в НАТО. Якщо відбудова України зазнає невдачі, а її економіка занепаде, то українська демократія також почне руйнуватися. Генерали НАТО вважають, що Росія може відновити свої сухопутні війська за три-п'ять років. Зрештою, для Путіна або його наступника можуть скластися умови для ще однієї спроби.

Фото: Генштаб ЗСУ

Таким чином, як у війні, так і в мирі, Україна стане випробуванням для Заходу на рішучість, єдність і навіть промисловий потенціал. Конфлікт порушує три фундаментальні питання геополітики, а саме: яку роль відіграватимуть Сполучені Штати в європейській безпеці, чи зможуть європейські члени НАТО взяти на себе відповідальність за оборону більшої частини регіону і якою буде лояльність решти світу в умовах найбільшої війни в Європі з 1945 року. Відповіді на ці питання мають не лише вирішальне значення для долі України — вони є мірилом віри в себе і статусу Заходу.

Значна частина світу дійшла висновку, що сила Сполучених Штатів та їхніх союзників зменшується через їхню неспроможність перемогти в Афганістані та Іраку, їхню участь у світовій фінансовій кризі та низку урядів, що страждають від чвар і популізму. Якщо Україна піддасться російському хаосу, сприйняття занепаду Заходу поглибиться. Але якщо Україна процвітатиме, то урок відлунюватиме по всьому світу. Це стосується і Тихоокеанського регіону, де боротьбу між диктаторською Росією і підтримуваною Заходом Україною слід розглядати як пролог до визначального для століття змагання між Китаєм і Сполученими Штатами.

Атлантика зменшується

З трьох геополітичних питань найактуальнішим є питання про роль США в Європі. "Європейська безпека не просто трохи змістилася, вона фундаментально змінилася", — каже Майкл Кларк, колишній голова британського аналітичного центру RUSI. У 2019 році президент Франції Еммануель Макрон заявив, що НАТО страждає від "смерті мозку", оскільки за президентів Дональда Трампа і Барака Обами Америка почала відвертатися від Європи. Україна довела, що це судження хибне.

"Війна повернула США як провідну європейську державу", — каже Фабріс Потьє, колишній планувальник політики НАТО і директор консалтингової компанії Rasmussen Global. За президентства Джо Байдена Сполучені Штати відправили Україні зброю та допомогу на суму 48 мільярдів доларів. Корі Шейк, колишня урядовиця, яка зараз працює в аналітичному центрі American Enterprise Institute, каже, що без Сполучених Штатів Європа не об'єдналася б, щоб надати Україні необхідну їй підтримку.

Ця допомога не лише свідчить про щедрість Америки, а й про її силу. Витративши близько 5% річного оборонного бюджету США, українські війська розвіяли міф про військову доблесть Росії, знищивши понад 1000 російських танків менш ніж за рік. "Ми звикли думати, що Росія була другою найкращою армією у світі, — каже Шейк. — А тепер це навіть не найкраща армія в колишньому Радянському Союзі".

Питання полягає в тому, що вибере США, коли гаряча війна закінчиться, а Україна потребуватиме відбудови в умовах важкого озброєного миру. Шейк очікує, що американські чиновники будуть стверджувати, що, оскільки вони надавали більшу частину допомоги під час бойових дій, європейці повинні платити за відновлення і переозброєння України. Водночас, за її словами, Пентагон може дійти висновку, що ослаблення російських сухопутних сил означає, що Америці більше не потрібна велика постійна армія на європейській території.

За цим розрахунком вимальовується необхідність для США зосередитися на Китаї. Різке виведення військ не буде в її інтересах: якщо американські гарантії безпеки не вважаються надійними в Європі, вони не будуть вважатися надійними і в Азії. "Сі Цзіньпін уважно спостерігає за нами", — сказав минулого місяця сенатор Роджер Вікер, найстарший республіканський член Комітету з питань збройних сил. "Він хоче бачити, чи будемо ми дотримуватись наших зобов'язань, тоді як він зважує можливості вторгнення до свого сусіда і нашого друга Тайваню. Наші союзники в Індо-Тихоокеанському регіоні також уважно спостерігають і навіть допомагають Україні".

З цієї причини, каже Ендрю Міхта з Європейського центру досліджень безпеки ім. Джорджа Маршалла в Німеччині, Сполучені Штати, найпевніше, наполягатимуть на тому, щоб "розподіл тягаря" перетворився на "перекладання тягаря". Під цим він має на увазі, що Америка все ще допомагає захищати Європу за допомогою своїх ядерних сил стримування та інших високотехнологічних засобів, але залишає європейським арміям забезпечувати більшу частину звичайних збройних сил. Це порушує давню вимогу до європейських членів НАТО взяти на себе більшу відповідальність за захист власного континенту, на якій по-різному наполягали й Обама, і Трамп.

До війни США розглядали розподіл тягаря головним чином як спосіб скоротити витрати. Сьогодні, каже Фіона Хілл — експертка з питань Росії, яка працювала в Раді національної безпеки — у цьому є ширша стратегічна логіка: "Росія каже: "Гаразд, Сполучені Штати все ще є окупаційною силою в Європі; Європа не має безпеки; ми хочемо бути домінуючою силою, як Німеччина в Першій або Другій світовій війні". Пані Хілл передбачає серйозні роздуми про те, як "модернізувати" європейську безпеку навколо України без того, щоб США домінували над усім, оскільки посилення європейської відповідальності протистоїть російській перспективі, що НАТО є лише американським інструментом.

Звідси виникає друге питання: чи може Європа відповісти на цей виклик? Війна змусила її мислити більш стратегічно, вважає Потьє. Лише за рік деякі обмеження, які зменшували простір для дипломатичного маневру, такі як залежність Німеччини від російського газу, були значною мірою демонтовані. Через три дні після початку війни канцлер Олаф Шольц оголосив про поворотний момент у глобальній перспективі Німеччини, пообіцявши витратити 100 мільярдів євро на підготовку Бундесверу до рішучіших дій — хоча ще належить з'ясувати, наскільки ефективними будуть ці витрати.

Наслідки вступу Фінляндії та Швеції до НАТО будуть швидшими й, можливо, навіть більш значущими. Якщо Туреччина погодиться на їхнє членство — а вона має погодитися — вони принесуть багато нового особового складу, техніки та бойового досвіду. Фінляндія, наприклад, може зібрати 280 000 військовослужбовців протягом декількох тижнів, що більш ніж удвічі перевищує чисельність постійної армії та резервів Великої Британії.

Географічно Фінляндія і Швеція також допоможуть убезпечити країни Балтії, які важко постачати через вузьку ділянку польської території, розташовану між Білоруссю і російським анклавом Калінінград. Хоча вони значно розширюють кордон НАТО з Росією, "північні та скандинавські військові можуть об'єднати ресурси, — каже пані Хілл, — ставши досить потужною лінією оборони". Крім того, якби Путін або його наступник напав на члена альянсу, йому довелося б турбуватися про захист довшого кордону.

Континентальні європейські члени НАТО також продемонстрували нову серйозність у застосуванні санкцій, каже Том Кітінґ, аналітик RUSI. У минулому їхні санкції часто були символічними. Хоча західні лідери були пихаті, коли удавали, що санкції швидко поставлять Росію на коліна, країни ЄС поставилися до них досить серйозно і неодноразово оновлювали своє законодавство з метою їх запровадження. Це важливо, тому що санкції — це не просто батіг. "Вони — це пошесть, яка, як ви сподіваєтеся, врешті-решт вб'є мішень, — каже пан Кітінґ. "Форма мішені змінюється, і тому вам потрібно підтримувати свою мету".

З огляду на те, де була Європа до російського вторгнення, все це свідчить про прогрес. З'являється думка, що центр тяжіння НАТО зміщується з Франції і Німеччини на схід і північ. Європейська оборона дедалі більше переосмислюється в Польщі і скандинавських країнах, а також в Україні. Британія після Брекзиту також показала, що в питаннях оборони і безпеки вона все ще може бути в європейському авангарді. Завдяки цій новій енергії, каже пан Потьє, Європа, яка завжди була економічним гігантом, перетворюється з політичного карлика на більш вагому присутність у світових справах.

Однак, попри цей прогрес, європейські члени НАТО все ще не в змозі підхопити ініціативу США. "Хоч що б робила Європа, вона робить це фрагментарно, — каже сер Лоуренс Фрідман, професор військових досліджень Королівського коледжу Лондона. "Грандіозні бачення нової європейської безпеки просто не спрацьовують. Тому що є занадто багато розрізнених поглядів". Влада не лише зміщується на схід, але й мрія пана Макрона про "європейську стратегічну автономію" від Сполучених Штатів виглядає такою ж далекою, як і раніше.

Фото: Генштаб ЗСУ

Однією з причин для занепокоєння є те, що Європа не буде достатньо згуртованою, щоб забезпечити відновлення України. Рахунок буде обчислюватися сотнями мільярдів доларів у той час, коли державні бюджети по всій Європі стискаються. Гроші — не єдиний фактор. ЄС також відіграє важливу роль у формуванні західної інституційної культури в Україні, включно з гідним регуляторним середовищем та боротьбою з корупцією. Перспектива вступу України до ЄС може стати потужним стимулом для реформ, але лише за умови, що членство в ЄС буде реально досяжним, а не, як це часто буває з іншими країнами, нездійсненною мрією.

Ще одне занепокоєння викликає те, що західні виробники озброєнь не мають можливості озброїти Україну для перемоги, не кажучи вже про нарощування її арсеналу в мирний час і поповнення власних запасів НАТО. Україна випускає 5,000-6,000 снарядів на день, що приблизно дорівнює річному обсягу закупівель невеликої країни НАТО до вторгнення Росії. Оборонна промисловість Заходу занепала після розпаду Радянського Союзу.

Якщо Європа не впорається з цим завданням — а зараз це здається гнітюче можливим — Україна, найпевніше, заплатить за це високу ціну. Робота із заповнення прогалин, приборкання і задобрювання Європи знову ляже на плечі США, можливо, на чолі з іншим президентом. "Наразі ми маємо єдине слабке місце в цьому вражаючому західному альянсі, — каже пан Кларк. "І це єдине слабке місце — готовність Америки йти далі".

Останнє велике геополітичне питання, яке поставила війна, полягає в тому, чи зможе Захід виграти битву за міжнародну громадську думку. За даними Economist Intelligence Unit, лише третина населення світу проживає в країнах, які засудили Росію за її вторгнення, а також наклали на неї санкції. Більшість з них є близькими союзниками США. Решта схильні розглядати війну як змагання між автократами і лицемірами.

Шівшанкар Менон, колишній головний дипломат Індії, говорить за багатьох. Він визнає, що війна призвела до глобальних економічних втрат і ускладнила для міжнародної системи вирішення таких проблем, як розвиток і зміна клімату. Але він принципово відкидає ідею про те, що Глобальний Південь повинен стати на бік України.

"Це не якийсь геополітичний поворотний момент для решти світу, — каже Менон. — Там, де ми перебуваємо, основна геополітична лінія розлому все ще проходить між Китаєм і США, і це не змінить її". Він розглядає війну як боротьбу за європейську безпеку. Хай хто б переміг, або якщо жодна зі сторін не переможе, Європа буде неспокійною. Пан Менон вважає, що Європа залишиться силою у світовій економіці, але не стане такою в геополітиці.

І все ж, принаймні в трьох напрямках війна вже порушила міжнародний порядок. Перший — в Африці, на Кавказі та в Центральній Азії, де російські дипломати працюють на межі можливостей, намагаючись зміцнити свій вплив. Хоча в Африці Росія утримує свої позиції, вона втрачає позиції в інших регіонах.

Коли у вересні Азербайджан за підтримки Туреччини розпочав обмежену війну проти Вірменії, Росія не змогла запобігти поразці свого союзника. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв завдячує своєю посадою російським десантникам, які допомогли придушити повстання незадовго до війни в Україні. Проте Токаєв не відчуває жодних докорів сумління щодо взаємин з Сі Цзіньпіном, який відвідав його якраз напередодні регіонального саміту, на якому Путін був підданий критиці з боку Китаю та Індії.

Другим потрясінням для світової політики стала погроза Путіна використати ядерну зброю. Хоча йому не вдалося утримати Захід від постачання Україні новітніх озброєнь, він уповільнив їхнє надходження. Путін досяг успіху наполовину, вважає пан Потьє. "Він дійсно вселив страх у наше населення і навіть у наших лідерів".

Навіть обмежене послаблення табу на використання ядерної зброї є проблемою для всіх країн. Якщо буде видно, що Путін отримав перевагу від своїх погроз, це стане стимулом для інших агресорів придбати бомбу і погрожувати її застосуванням. Враховуючи, що Росія і Америка намагаються домовитися про контроль над озброєннями, ризик розповсюдження зростає. Ядерний шантаж викликає особливе занепокоєння в Індії. Вона має перевагу в звичайних озброєннях над своїм суперником, Пакистаном, який, щоб компенсувати це, інвестував значні кошти в ядерну зброю малої дальності.

Фото: mil.in.ua

Нарешті, війна штовхає Росію в обійми Китаю. За радянських часів Китай розглядав Росію як загрозу. Тепер, коли на величезному північному кордоні панує мир, Сі може перекинути військові ресурси в інше місце. Китай також виграє від того, що має союзника-однодумця в ООН, де він може відійти на задній план, поки Росія виступає в ролі задираки. І нарешті, зазначає Олександр Габуєв з аналітичного центру "Фонд Карнегі за міжнародний мир", Росія є цінним джерелом товарів, які все частіше постачаються на китайських умовах.

"Я б, напевно, додав до цього ще й сучасну російську зброю", — каже Габуєв. Китай, зазначає він, все ще покладається на Росію в деяких важливих військових компонентах, що робить цю дружбу центральною в будь-яких планах Китаю щодо вторгнення на Тайвань.

Демонстрація сил

Цього місяця плануються найбільші в історії НАТО навчання під назвою Steadfast Defender ("Непохитний захисник"). Заплановані на початок 2024 року, в них візьмуть участь десятки тисяч військовослужбовців під командуванням Альянсу. Навчання стануть випробуванням нової доктрини, яка відома під назвою "Стримувати і захищати" і є результатом чотирирічної роботи. Ідея полягає в тому, щоб глибоко проникнути в національні армії і спроектувати силу в усіх сферах, від наземних боїв до кібервійни.

Ці навчання також мають довести Путіну, що напад на члена Альянсу стане катастрофою. Генерали НАТО хочуть запобігти прорахункам, яких, на їхню думку, він припустився, вторгнувшись в Україну.

І все ж, масштаб цього прорахунку ще належить визначити. Успіх Росії на полі бою навесні або навіть заморожування конфлікту в його нинішньому вигляді в поєднанні з половинчастою або невмілою програмою підтримки і переозброєння України підтвердили б його думку про те, що Захід занепадає.

Навіть країни, які вважають, що вторгнення Путіна було гідним осуду, все одно можуть дійти висновку, що сила Заходу занепадає, якщо він не зможе допомогти Україні. Але зі зброєю, грошима і політичною підтримкою Україна ще може перемогти. Своєю мужністю і силою свого прикладу український народ заслужив цей шанс. Кращої інвестиції в безпеку Заходу годі й шукати.

україна-єс-сша протидія рф російсько-українська війна глобальна безпека