Як виграти гарячу війну в Україні та холодну війну, яка прийде за нею, – The Economist
Що буде далі після року боротьби? – запитує The Economist. Наводимо переклад статті британського видання.
Союзники України можуть привітати себе з тим, що вони зробили свій внесок у протидію безжалісному нападу Путіна - хоча найбільшої похвали заслуговує сама Україна з її мужністю і рішучістю. Вони зійшлися на двох принципах: Україна повинна перемогти, і що саме президент Володимир Зеленський має визначити, що означає перемога. Під час свого візиту до Києва у вівторок президент Джо Байден був живим доказом відданості США.
Проте навіть найдостойніші принципи можуть з часом стиратися, як добре відомо Путіну. Він вважає, що Захід втомиться, і з можливістю нового американського президента у 2025 році й сильнішою підтримкою з боку Китаю, він ще може виявитися правим. Його промова цього тижня чітко дала зрозуміти, що він мобілізує Росію на війну, яка – гаряча чи холодна – може тривати ціле покоління.
В активних бойових діях і впродовж довгих років важкого збройного протистояння, що настануть після цього, Україна переможе лише тоді, коли Путін – або, ймовірніше, його наступник – дійде висновку, що подальша агресія серйозно послабить його всередині країни. Західні лідери мають продемонструвати Росії свою рішучість і підготувати власний народ до майбутньої конфронтації. Саме тому вони повинні відзначити другий рік бойових дій, вийшовши за рамки загальних фраз і взявши на себе зобов'язання розробити надійний план довготривалої боротьби.
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Перше завдання – зрозуміти, що поставлено на карту. Деякі європейці все ще вірять, що мирна угода може повернути світ до того стану, в якому він був 23 лютого 2022 року. Але Росія, Україна і Захід опинилися втягнутими в змагання між конкуруючими системами. Захід вважає, що суверенна Україна має бути вільною, щоб стати успішною, демократичною державою. Путін заперечує існування України й каже, що російська цивілізація перебуває у стані війни із Заходом. Це війна, яка перевірить рішучість і силу обох сторін.
Друге завдання – здобути перевагу на полі бою. Весняні наступальні дії Росії та України покажуть, чи зможе кожна зі сторін просунутися у наступі. Російський наступ вже розпочався і, схоже, не має успіху. Український наступ, найімовірніше, відбудеться у квітні або травні. Мета української армії – відновити кордони 1991 року, захопивши Крим і чотири області, які Путін анексував у вересні.
Україна має зробити все, що в її силах. Стратегічна причина цього полягає в тому, що розчленована Україна буде бідною і її буде важко захищати. Схід і південь країни є джерелами корисних копалин і сільськогосподарських культур, а також центрами промисловості. Безперешкодний доступ до Чорного моря забезпечує безпечний прохід для українського експорту. Політична причина полягає в тому, що чим більше захоплених територій втрачають російські війська, тим ясніше стає, що війна була марною – і тим важче буде Путіну або його наступнику виправдати повторне вторгнення в Україну з новою армією.
Чи мають амбіції України охоплювати визволення Криму? В принципі, так. Він міститься в межах визнаних кордонів України й дає доступ до українського узбережжя. Це також територія, якою Путін найбільше дорожить, а отже, звільнення якої найкраще сприятиме його поразці. На практиці Крим буде важко визволити. Путін може виступити з реальною погрозою застосувати ядерну зброю. Зеленському краще бути впевненим в успіху: невдалий штурм може згуртувати пересічних росіян навколо свого лідера.
Що сильніша територіальна позиція України, то сильнішою вона буде в холодній війні після завершення бойових дій. Це може виразитися у формальній мирній угоді, але, найпевніше, у припиненні вогню, подібно до 70-річного протистояння між Північною і Південною Кореєю. У будь-якому випадку, Путін просто так не здасться, тому Україна потребуватиме надійних гарантій своєї безпеки.
В ідеалі це означає членство України в НАТО. Воно знижує ризик, змінюючи правила гри з Путіним, адже заздалегідь зобов'язує своїх членів розглядати напад на одну країну як напад на всіх. Якщо Путін вторгнеться, він буде тим, хто обирає війну з наддержавою.
На нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки кілька країн заявили, що вони підтримують цю ідею – навіть Франція може бути відкритою до неї. Однак членство в НАТО вимагає консенсусу. Якщо цього не вдасться досягти, Україна потребуватиме двосторонніх гарантій і великої кількості зброї, щоб стати європейським Ізраїлем.
Хай що б сталося, потреба України в зброї зберігатиметься щонайменше десятиліття, а можливо, й довше. Вже зараз вона витрачає приблизно стільки снарядів за місяць, скільки Америка може виробити за рік. Її весняна кампанія потребує боєприпасів, запчастин, систем протиповітряної оборони, далекобійної артилерії і, зрештою, літаків. Після війни їй знадобиться цілий арсенал зброї натівської якості.
Політики наполягають на тому, що вони усвідомили ці потреби, але не поспішають діяти. Вони повинні змінити свій світогляд. Західні країни мають визнати, що вони більше не можуть дозволити собі рівень виробництва озброєнь мирного часу – не лише для підтримки України, а й для власного захисту. Загроз багато. Їм потрібно сигналізувати про довгострокове поповнення запасів боєприпасів, інвестувати в нарощування потужностей і здійснювати більше закупівель в рамках Альянсу, щоб створити потужну промисловість.
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Довга боротьба
Західні держави також можуть сигналізувати про свою прихильність багаторічними бюджетами фінансової підтримки. Це важливо, бо якщо українська економіка не буде процвітати, то не процвітатиме й демократія. Поступово обороноздатність країни буде слабшати.
Очевидно, що допомога необхідна. Враховуючи, що США надали левову частку озброєнь, значна частина допомоги має надходити з Європи. Але приватний капітал також важливий, і він прийде в Україну лише тоді, коли її вважатимуть гарним місцем для інвестицій.
Як і в Ізраїлі та Південній Кореї, які процвітали, попри десятиліття ворожнечі своїх сусідів, найбільшим ресурсом України є її народ. Упродовж цієї війни українці показали, що є підприємливими та креативними. Життєво важливо, щоб після закінчення бойових дій жінки та діти, які втекли на Захід, не залишалися на місці, а вирішили приєднатися до своїх партнерів.
І Україна має подолати історію корупції та політичного свавілля. Тут може допомогти обіцянка членства в ЄС. Процес вступу – це режим оздоровлення інституцій країни. Якщо члени ЄС добросовісно ставитимуться до кандидатури України, він може стати трансформаційним. Офіційні переговори про вступ мають розпочатися протягом 2023 року.
Оскільки війна триває вже другий рік, дехто запитує, чи варта Україна всіх цих зусиль. Чи не є криза вартості життя більш нагальною? Або зміна клімату? Уявіть, що гроші, витрачені на зброю, можна було б спрямувати на розвиток.
Правильно шкодувати про війну, але нерозумно просто побажати Путіну припинити агресію. Перемога Росії в Україні штовхне світ на похмурий шлях, де сила має рацію, а кордони визначаються насильством. Це може прискорити наступну, ще гіршу конфронтацію в Європі. І це поглибить поширене відчуття того, що західна могутність і універсальні цінності, які вона підтримує, перебувають у стрімкому занепаді.
Перемога України, навпаки, принесла б надію на те, що суверенна демократія не повинна схилятися перед своїм набагато більшим диктаторським сусідом. Це був би світ, який би затамував подих від рішучості й мужності Зеленського та українського народу.