Чому війна затягнулась? Як російські пропагандисти пояснюють це своїй аудиторії
Стійкість української держави змусила російських пропагандистів шукати виправдання, чому ж швидка перемога РФ забарилась.
24 лютого, на роковини початку повномасштабної війни, українці вкотре пригадали російським пропагандистам їхні слова про швидку перемогу Росії. Інформаційна обслуга Кремля всіх переконувала, що Україна розсипеться та перейде під контроль Москви. Проте реальність інша: Київ стоїть, Україна дає гідну відсіч агресору та повертає території, окуповані росіянами в перші місяці війни.
Ми проаналізували 60 телеграм-каналів російських пропагандистів, від воєнкорів до депутатів Держдуми, та виокремили основні аргументи, якими пояснюються довготривалі терміни “СВО” (так вони називають війну).
Що писали на річницю війни
Пропагандисти намагалися не зациклюватися на даті 24 лютого, тому розмивали інформаційний порядок денний як могли. Велика увага була надана можливому “нападу” України на Придністров'я, “мирному” плану Китаю та ініціативам фінансової підтримки російських військових.
Не маючи можливості оминути пам’ятну дату, пропагандисти були змушені щось писати і про неї. Дезінформатори ще раз нагадали росіянам цілі безпричинної війни. Якщо російська влада не пояснює простим росіянам мету війни – це роблять пропагандисти.
Однак, як і керівництво Кремля, дезінформатори здатні продукувати лише загальні фрази: про війну за мирне майбутнє (“Нашей борьбе за безопасное и мирное будущее исполнился год”), новий порядок у світі (“24 февраля – День Обновления России, зарождения нового мироустройства на принципах правды и справедливости. Какие бы препятствия ни встретились нам на этом пути, мы пройдем его до конца ради счастья и свободы наших детей, нашей Великой Родины”), захист мешканців Донбасу(“Наши бойцы, врачи, волонтеры и простые россияне делают всё, чтобы защитить жителей Донбасса. Ведь кто, если не мы!”).
Обов’язковим елементом було повторення фрази, що війна Росії проти України – “экзистенциальная война за спасение России”.
Звичайно ж, пропагандисти розповідали про здобутки Росії за рік: “Потери в рядах ВСУ увеличиваются с каждым днём”, “За прошедший год Украина потеряла ещё часть своих территорий и населения”, “Каковы позитивные результаты года СВО. 1. Освобождены от русофобской террористической диктатуры более 2 млн человек в Херсонской и Запорожской областях. 2. Начали заниматься проблемой ликвидации Антироссии”, “За год мы многое достигли, многое прошли, многое поняли. За год Луганск и Донецк обрели дом, за год перевернулось сознание и приоритеты изменились”, “Отъехали паразитарные псевдокультурные деятели, которые годами сосали ресурсы из бюджета”.
Серед повідомлень про причини “затримки” в досягненні цілей “СВО” ми виділили основні пояснення від пропагандистів:
Росія воює з колективним Заходом
Головним аргументом причини відсутності російського прапора в Києві є мантра, що Росія воює не з Україною, а з колективним Заходом: “На полях СВО мы сражаемся, конечно, не с Украиной и тем более не с украинским народом. Против нас ведёт полноценную войну на уничтожение весь западный мир. Подчеркну - западный. Не весь мир, а весь западный мир во главе с США со всеми своими финансовыми ресурсами, вооружением, военными специалистами, средствами разведки и так далее. Украина в этом конфликте поставляет на фронт только людей, больше ничего у них не осталось”. Пропаганда наголошує, що Захід, на чолі з США, технологічно та економічно сильний, кидає на війну всі наявні ресурси: “вкладывают сотни миллиардов долларов в военный конфликт на Украине, из-за чего все главные проблемы человечества - борьба с бедностью, глобальным потеплением, ухудшением экологии оказались отброшены на второй-третий план”.
Розвиваючи цю версію, пропаганда посилається на нібито український телеграм канал, який в реальності повноцінно працює на російську пропаганду. Тези також старі - в Україні проти Росії воюють натовські солдати: “все операторы, наводчики и тд для «хаймерсов» - это иностранцы (поляки, литовцы, латвийцы, румыны)”.
Демобілізація російської економіки та проблеми в армії
Ура-патріоти скаржаться, що Росія не мобілізувала суспільство та держуправління для війни: “Вскрылись огромные недостатки армии России и экономики. Это самое главное с точки зрения Путина”, “Но экономика России пока не может в полной мере дать армии все для большого наступления”. Найбільш сміливі пропагандисти навіть скаржаться на відсутність реформ у ЗС Росії: “СВО вскрыла огромное количество проблем в нашей стране и в Вооружённых силах, и начинать её следовало хотя бы ради того, чтобы вскрыть эти нарывы и выпустить бюрократический и весь прочий системный гной. Не надо надеяться на то, что это быстрый процесс. Заниматься очисткой системы и переводом её на новые рельсы мы будем ещё много лет”, “СВО - это испытание на прочность для всей страны, для всех наших граждан, системы управления, промышленности, внутренней и внешней политики, идеологических установок и законотворческой работы”.
“Национал-предатели” та продажна еліта
Питання зрадників часто випливає у пропагандистів в контексті розмов про війну. Деякі згадують лібералів та “навальнят”. Пропаганда намагається мобілізувати на війну всіх росіян, однак, виходячи з постів про зрадників та “национал-предательской шелухи” очевидно, що їм не вдається це зробити повною мірою: “Пока настоящие россияне защищают мирных людей Донбасса, а остальные всячески поддерживают их дома, вот такие паразиты нашли себе место по ту сторону баррикад. Они настолько любят доллары и своих хозяев, что даже сами готовы быть денацифицированными”.
Окрема увага надана російській еліті, яка на думку окремих пропагандистів, бажає домовитись з Заходом: “Когда обращаешься к теме Смутного времени - красной линией через весь период смуты проходит позиция высшей элиты государства. По разным причинам, но в основном из желания сохранить своё положение, высшее сословие прогибалось под внешним давлением и вступало в сговор с захватчиками. Отличительной чертой элиты этого периода стала абсолютная гордыня, исключающая возможность избрания главы государства из собственных рядов и обусловливающая готовность склонять голову перед кем угодно из чужаков, но только не перед представителем своей среды”.
Зрадою пояснюють і відсутність великої війни ще в 2014 році: “все, что произошло после госпереворота на Украине вплоть до 2022 г нами было точно предсказано и своевременно доведено до руководства, включая численность и боеготовность ВСУ. Даны были также обоснованные рекомендации о распространении Русской весны 2014г с Крыма на весь Юг и Восток Украины. Но голоса западных "партнеров" и их агентов у нас оказались весомее наших предупреждений и предложений”.
Всі, хто за мир, в очах пропаганди є зрадниками, яких варто розстріляти та “денацифікувати”: “'Что случилось бы с подонками, в 1942-м требовавшими бы прекратить войну с Гитлером? Расстреляли бы! Очень нужны расстрелы!”, "Любой человек, вышедший сегодня на «антивоенный митинг» должен быть осужден по статье «Измена Родине»”, “Нужно посадить КАЖДОГО. И не на 10 суток, а на 5 лет”.
Київська пропаганда та український тоталітаризм
Пропагандистам не з руки визнавати успіхи ЗСУ на полі бою. Тому в лексиконі з’явилися такі евфемізми як “жест доброй воли”, “перегруппирование” тощо: “'Короче, главное достижение Украины за год – то, что Киев все ещё их. Разумеется, никто не пишет о том, что это не их заслуга, а исключительно наша недоработка”.
Головна причина опору українців для дезінформаторів – це робота української пропаганди: “А как так получилось, что украинцев, которые стали буквально ненавидеть все российское, стало больше по сравнению с тем же 2014 годом? – 8 лет дали время для того, чтобы работал карательный орган, наказывая несогласных. Чтобы работали радио, телевидение, школа, образование. Выросло несколько поколений с ненавистью к России.
И если наши подразделения, когда заходили под Киев и в другие места, шли с настроением, что въедут на братскую Украину, то там за 8 лет внушили, что Россия для Украины - агрессор и оккупант”.
Дехто все списує на вигаданий український тоталітаризм: “Россия очень недооценила силу искусственного тоталитарного украинского режима. Он выдержал все удары. И он даже увеличил свою поддержку населения. Тоталитарные режимы по типу ИГИЛ и Талибан и необандеровский в Киеве очень сильны”.
А окремі персонажі навіть вигадали нову суперлюдину – українця: “Россия очень недооценила силу армии Украины. Это русский солдат и фашистский мотивированный офицер и американский очень опытный генерал. Сильнейшая комбинация”.
Аналізуючи пости дезінформаторів за останні дні, можна зробити висновок, що пропагандисти повністю зневірились у швидкій перемозі і готують населення до затяжної війни. Однак ми не сумніваємось, що і надалі головним месседжем буде “все йде за планом”: “Темпы и сроки всех наших дальнейших операций определять будем мы, потому что оснований для спешки нет - по самой меньшей мере на год вперед время не будет работать на противника ни в одном из ключевых аспектов даже при самом пристрастном рассмотрении. И приниматься во внимание здесь будет не только мера растущего истощения укровоинства и укронаселения, но, весьма вероятно, и факторы глобального порядка”.
