Том Купер: попри порушення росіянами всіх можливих міжнародних угод, Захід досі вагається щодо зброї для України

СТРАТЕГІЯ

Так, справді, замайоріла надія, що принаймні кілька ідіотів, які називають себе «інстанцією ухвалення рішень на Заході», потроху починають розуміти, що важливо для України. Відповідно, поволі-поволі, проте починає збільшуватися кількість повідомлень про постачання українцям важкого піхотного озброєння та боєприпасів до нього.

Лінків постити не буду, тому що – якщо загалом – їх все одно небагато. Ба більше, наявність цих повідомлень ще не означає, що згадані озброєння та БК вже на фронті: тобто й тішитися особливо нема чим – замало, задовго, запізно.

З іншого боку, для злісної критики маємо ще хіба один привід: після всіх цих чудових заяв на «зустрічі в Раммштайні 20 січня» та після всіх публічних штурханів, копанців та принижень, яких зазнала Німеччина, після всієї критики в бік Шольца, зненацька виявилося, що всі ці довбні, котрі наобіцяли «Леопардів», наразі не поспішають їх доставляти й навіть – сюрприз! сюрприз! – американські М1 [танки «Абрамс» – перекл.] будуть ще не так скоро. В результаті, по факту зараз «танки» дають лише Польща й Німеччина…

…й усе це є наслідком короткозорих та поспішних рішень останніх 12 місяців, стосовно того, як підтримувати Україну – базованих на репортажах спраглих сенсацій мейнстримних медіа, які поводяться гірше за «Раша тудей». А люди ще й дивуються, чому я називаю їх ідіотами…

Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ

Майте на увазі: в загальному підсумку й попри всі можливі порушення росіянами всіх можливих міжнародних угод, ми всі – «колективний Захід» – продовжуємо перебувати на рівні «то підтримувати чи ні» (Україну). Ми все ще «за багато кілометрів» од 1000% впевненості, що українцям треба дати абсолютно все, що їм потрібно, і то дати вчасно й не припиняти, доки це буде необхідним (і незалежно від результатів виборів і майбутніх урядів). Я вже не кажу, що ми «за кілька світлових років» од рішень, що нададуть ЗСУ ефективну й високоточну зброю, щоб убивати росіян «у належних пропорціях», необхідних для перемоги в цій війні (а це десь між 20-до-1 та 100-до-1 чи й більше). Натомість «ми» все ще дискутуємо, чи передавати Україні західні озброєння 30-річної давності, крім всього того пострадянського металобрухту, котрий ми їм вже впарили, і за що, до речі, чекаємо подяки… А ще ми займаємося аутсорсингом: врешті, це ж значно «дешевше» – читайте, «вигідніше» – налагодити виробництво 122-мм снарядів де-небудь у Костенеці в Болгарії…

Але ж, слухайте, в нас же повно часу…

БИТВА ЗА ДОНБАС

Купʼянськ... учора влада України оголосила часткову евакуацію місцевого населення. Першими мають виїхати люди з інвалідністю, старшого віку та діти. Рішення ухвалювали, зважаючи на інформацію про розміщення великої кількості російських військ на схід від міста, зокрема 2-гої та 18-тої мотострілецьких дивізій і 27-мої мотострілецької бригади.

Кремінна... після атак росіян у цьому районі впродовж минулих шести тижнів, наскільки мені відомо, ЗСУ досі фактично контролюють Діброву і перебувають на південних околицях Кремінної. За інформацією від Генштабу України, артилерія ВСрф зараз обстрілює південно-західну частину міста. Одна з найбільших приємностей у цій війні — спостерігати за жахливими провалами таких «калічних» формувань ВСРФ, як «група центр» під Кремінною.

Бахмут... Ситуація станом на минулу ніч була така сама, як попередньої ночі — див. карту. ЗСУ завершили відступ із позицій на захід від річки Бахмутки (останньою, вочевидь, виходила 93-тя механізована бригада). Інші підрозділи повністю виведено з міста.

Це не означає, що весь Бахмут «упав», або що «росіяни прорвали українську оборону», про що кричать усі можливі пудінг-фани в усіх кутках світу, ба навіть дуже поважні хвалені «журналісти» австрійського національного мовника ORF. Та насправді гарнізон ЗСУ в Бахмуті навіть не «оточено». Те, що відбулося у східному Бахмуті, називається «фазовим відступом», і триває він іще від 28 лютого (як повідомляють). Щойно війська відвели, мости було підірвано. Звісно, «Ваґнєр» заявляє, що його бійці вже перейшли Бахмутку десь у районі центрального ринку, але доказів немає — крім їхніх власних свідчень.

Станом на вчорашній вечір 3-та штурмова бригада, Грузинський легіон, 24-та механізована бригада і 80-та штурмова... а може, ще й інші — утримують свої позиції там, де це найбільш необхідно. Наприклад, у Хромовому, в Іванівському, на південь від вулиці Корсунського, а також на тому пагорбі над Кліщіївкою — ці позиції тримаються так само, як і в попередні дні [на жаль, ми маємо іншу інформацію з передової: пагорб над Кліщіївкою втрачено – ред.]. ЗСУ має доступ до міста по іншій дорозі, я вже про неї згадував. Але фактом залишається також те, що траси 0504 і 0506 залишаються «відкритими», хай навіть прострілюються росіянами. Тим часом трьом артилерійським бригадам ЗСУ в цьому районі (26-та, 40-ва і 43-тя) досі бракує боєприпасів...

Озерянівка-Майорське... кілька днів тому хтось запитував, що там відбувається. Точно не знаю, бо обидві сторони лише пишуть про артобстріли. Але схоже, що росіяни атакували з того району (і Озерянівка, і Майорське перебувають під контролем росіян) у напрямку на Торецьк, але ЗСУ їх розгромили; також видно на цьому відео.

Авдіївка... минулі 7-10 днів росіяни продиралися крізь комплекс укріплень ЗСУ на північ від Водяного й Опитного. За звітами, там вони зазнали дуже великих втрат — і до них додалися втрати в рядах сепаратистів, коли ті механізованими підрозділами спробували наступати в цьому районі 3-4 дні тому, але їх зупинила 53-тя механізована бригада ЗСУ. Втім, «сепаратистами» їх називати можна лиш дуже умовно, бо місцеві підрозділи «поповнювалися» мобіками з Мордовії та Марйого Еля, а також з Іркутська, і саме вони публічно скаржилися на свої втрати.

Первомайське... Насправді ВСРФ не змогли захопити навіть західної частини Водяного, а тому перебувають досить далеко від Первомайського, до якого дійшли ще аж у серпні минулого року... Ну, але ж вони «просуваються»... десь у тому напрямку, принаймні, так хочеться вірити пудінг-фанам.

Мар’їнка… росіяни так само ведуть штурми в бік центру міста, так само в напрямку Побєди, далі на південь, так само безуспішно.

Вугледар… за останній тиждень, ВСрф переспрямували значну частину своїх атак далі на схід, на напрямок вугільної шахти “Південнодонбаська” — та продовжили таким чином марнувати свої війська й техніку.

***

Насамкінець, щось на кшталт ‘моїх особистих нотаток’, зокрема стосовно Бахмута: всередині ЗСУ, схоже, є багато тих, хто переконаний, що план передбачав відступ з Бахмуту “ще” десь близько 16 лютого. За їхніми твердженнями відступ було відкладено з політичних причин – зокрема, через те, що Сирський пообіцяв Зеленському, що втримає місто…

Гадки не маю, чи це правда, проте мені видається, що немало з тих, про кого я говорю, – надто закохані у себе. Можливо, це тому, що значна частина української публіки, коли мусить скласти про щось персональну думку, “все спрощує” і завжди висловлює своє невдоволення олігархами, політиками та посадовцями, надаючи натомість перевагу “героям соцмереж” – зокрема, через те, що вони ж випускають купу відео, на яких вони “скидають бомби на росіян”.

Насправді ж, популярність у соцмережах не є ознакою будь-чиєї ефективності у бою. Приміром, оператори БПЛА ніколи вам не покажуть свої промахи і рідко демонструють момент, коли втрачають свій БПЛА. І вже напевно, вони нас не повідомлять, скільки сотень БПЛА вони втратили в районі Бахмута лише за останні два місяці. Для порівняння: кожнісінька помилка людини, що приймає важливе рішення, зазвичай, стає явною дуже скоро.

Для протоколу: поза сумнівом, вину слід покладати на політиків: зрештою, саме вони “вибралися” на свої посади і саме вони винні в тому, що не дослухалися до застережень щодо належної підготовки до війни. Саме вони винні в тому, що змарнували останні п'ять-шість місяців на обговорення “наступальних” озброєнь із НАТО (див.: “F-16 і танків”) замість того, щоб сприяти інтенсифікації постачання БПЛА, важкого піхотного озброєння та, понад усе, БОЄПРИПАСІВ (зокрема, до артилерії) і запчастин.

І, саме “мудаки-генерали” були відповідальні за те, щоб, наприклад, розбудувати оборону країни замість того, щоб відправляти підрозділи на кшталт 57-мої мотопіхотної на Донбас і разом з тим лишати такі місця, як Нова Каховка, наприклад, незахищеними від швидкого просування росіян (і це у самісінький перший день війни).

Саме через комбінацію таких помилок ЗСУ мусять тепер звільняти таку велику частину України, чи зазнавати додаткових втрат – життів або кінцівок, – коли намагаються завадити пудінговій орді захопити та зруйнувати ще більше.

Їм – політикам і генералам – доведеться якось спати з багажем їхніх помилок і провалів.

“Власне”, варто брати до уваги те, що і “політики”, і “мудаки-генерали” – всього лише звичайні люди: такі ж, “буквально”, як ви і я, а отже, вони часто помиляються у своїх розрахунках. Однак, різниця між нами полягає в тому, що їм доводиться тримати купи цілі країни й одночасно копати всіх можливих ідіотів на Заході, щоб вони не зволікали із підвозом БК. А ще вони мусять завадити гієнам зі Світового банку та інших шляхетних інстанцій, щоб вони не перетворили Україну на чергове казино, як вони це зробили із Гренадою у 1983, Панамою після 1989 чи Афганістаном після 2001 (це вже задача Зеленського). А іншим треба тримати купи всі ЗСУ – з усіма їхніми маленькими наполеонами та персонажами, що вважають, що ЗСУ є придатним майданчиком для їхніх політичних ігор – і ще заразом думати, як дати прочухана пудінгу (це задача Залужного та Зеленського). І варто зважати, що всі вони, разом із популярними операторами БПЛА, “тримаються на плаву” на самій лише “народній славі”, а отже, абсолютно точно не хочуть виставляти напоказ свої провали.

Урок, здається, – очевидний: всі ми маємо тверезо оцінювати ситуацію і не маємо нікого ідеалізувати. Бо інакше опустимося до рівня росіян.

Оригінал тут, повний переклад на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.

підтримка заходу стратегія битва за донбас тактика