Пекельний досвід. Як впроваджували стандарти тактичної медицини в ЗСУ
Маша Назарова, яка в 17 років організовувала медпункти на Майдані, у 20 ― робила реформу в Генштабі, а тепер тренує інструкторів для Сил оборони України, розповіла в інтерв'ю "Бабелю", як відбувалася реформа тактичної медицини. ТЕКСТИ публікують фрагмент статті, що промовисто показує, з чим доводилося стикатися людям, які прагнули реформувати військо.
У 2016 році Маша Назарова прийшла в Генштаб, щоб робити реформу тактичної медицини в Збройних силах України. Це було частиною реформи ЗСУ ― мало змінитися медичне командування, підготовка бойових медиків, шпиталі. Це завдання прописали в Стратегічному оборонному бюлетені, який створили військові, урядовці Міноборони, волонтери та іноземні експерти. Проте як саме його втілити ― не пояснили.
― Це була цікава робота: перше сиве волосся і нервові зриви, ― іронічно всміхається Маша. ― Тоді ми заклали підвалини того, що маємо зараз ― і хорошого, і поганого.
Медичну систему в ЗСУ реформували четверо людей: Маша Назарова, Марʼяна Безугла, Міла Макарова та Олександр Стерляков. Більшість часу над реформою працювали лише Маша та Марʼяна.
― Документ, з яким ми працювали, був максимально розмитим, ― пояснює Маша. ― Ми розбивали його на завдання, створювали робочі групи. І це момент, коли в мене почали руйнуватися позитивні погляди на життя.
Треба було змінити все ― від наповнення аптечок до програми навчання бойових медиків. У стратегічному бюлетені коротко написали «відповідно до міжнародних стандартів». Але ніяких міжнародних стандартів немає ― є лише окремі протоколи та приклади інших армій, де різняться досвід, потреби, види військ, вимоги до організації навчання, роботи з небойовими скаргами та військової гігієни.
Коли Маша намагалася це впровадити, натикалася на опір застарілої системи.
― Ніхто не казав «ні» прямо, бо є дипломатичні формулювання, ― пригадує вона. ― Але мене мали не за колегу, а за пиздючку, яка на британські гроші прийшла щось пояснювати дядькам, які 40 років у Генштабі. І я не могла сказати: «Чуєш ти, підарас» ― тобто я теж поводилася, як ця система.
Маша Назарова/Фейсбук
Іноді допомагало нагадування про міжнародних партнерів, іноді ― відверта розмова, іноді ― прочухан. Машу нескінченно відправляли писати запити. Навіть коли здавалося, що має бути нескладно, виникали перешкоди. Наприклад, для впровадження протоколу ТССС треба було затвердити його через військово-медичну академію, де його хотіли провести через робочі групи й «змінити під наші реалії». Маша ненавиділа цю фразу. Вона означала, що лишають можливість використовувати недоведені або й шкідливі методи. Як-от додати до аптечки не лише турнікет, а й неефективний джгут Есмарха.
― Це робили на випадок «а раптом не буде турнікета». Але такого бути просто не повинно, ― каже Маша.
Маша каже, що найбільш успішним за два роки був день, коли вона за один раз зібрала сім погоджень для зміни наказу про медичний рюкзак. Це ― одне з того, що вдалося.
Так само вдалося провести перше навчання для медиків ЗСУ за стандартом 68W (американський стандарт навчання бойових медиків, який використовують в Україні як орієнтир). Ще одна зміна ― наказ про склад аптечки. Також у 2017 році відкрили 205 навчальний центр для медиків у «Десні». Щоправда, програму підготовки в ньому з пропонованих 3,5 місяця скоротили до 2,5, викинувши психологічну підготовку, практику в шпиталі, інструкторські курси. Бо командири хотіли, щоб медики швидше повернулися в підрозділи.
Впроваджені протоколи іноді суперечили застарілим стандартам військово-медичної академії, тож у підрозділах могли вибирати, як діяти ― й обирали звичні методи. Вже після звільнення Маші департаменти медичного управління Міноборони й Генштабу обʼєднали в Управління медичних військ. Проте воно керує не бойовими медиками, а військовими шпиталями ― медики ж підпорядковуються управлінню свого роду військ, яке може на власний розсуд обирати, за якими протоколами працювати. Тобто стандарту досі немає, за якість не відповідає ніхто.
― Мені здавалося, що варто затвердити класну програму ― і всі за нею працюватимуть, ― каже Маша. ― Виявилося, що ні. Люди поступово зневірювалися й випадали з процесу. Лишалися ті, хто підлаштовувався під систему. А щоб не покарали, люди імітували бурхливу діяльність, петляли.
Ця імітація вражала Машу найбільше. Вона боялася, що кредит довіри до реформи вичерпається швидше, ніж щось вдасться змінити.
Проте іноземні радники були терплячі та дипломатичні. Маша думає, що вони все розуміли й справедливо вважали, що в Україні не здатні впровадити те, що вже принесли готовим. Експерти ― переважно іноземні ексвійськові ― приїжджали на перевірки, де їм показували зразковий шпиталь і накривали стіл. Вони мали консультувати реформу, але Маша тижнями чекала їхні перепустки в Міноборони. З канадським радником вона зустрічалася у KFC на Південному вокзалі.
― Вони реагували дипломатично, ― каже Маша. ― Могли в приватній розмові сказати «this is so fucked up». Але ж на зустрічі з міністром вони не говорили «you know, я тут тиждень сидів з вашою дівчинкою у KFC».
Щоб отримати документ, треба було пройти всі кола кафкіанської бюрократії: погодити заяву в юриста, вистояти чергу з полковниками, погодити заяву в коректорки, яка перевіряла відступи від поля з олівцем і не користувалася компʼютером, переробити все за правками, вистояти чергу знову і врешті не почути чіткого «ні» ― а дізнатися, що до робочої групи треба долучити ще й перекладача. І починати все заново.
На роботі було погано, але вона засиджувалася допізна ― вдома були складні стосунки з хлопцем. Чим складніше було, тим більше вона боролася, але поступово реформи гальмували ― люди йшли, суспільство не цікавилося, Офіс реформ розколовся. Від команди відійшла Марʼяна Безугла, а без неї Маша працювати не могла.
Маша звільнилася з Генштабу в 2018-му.
― Якби армія виглядала так, як написано в Стратегічному оборонному бюлетені, 31 грудня 2020 року гарбуз перетворився б на карету, ― каже вона. Магічного перевтілення не сталося.
