Українські солдати-геї воюють із Росією – і за свої права, – The Economist

Коли Паша Лагойда пішов до української армії у 2021 році, то нікому не казав, що він гей. У перші тижні його сусіди по кімнаті в тренувальному таборі знайшли кілька "пікантних текстів", як він сам каже, і над ним почали знущатися. "Була агресія. Вони називали мене педиком — все таке".

Коли його товариші по службі познайомилися з ним ближче, цькування припинилися. Зараз Лагойда служить на передовій, і всі 180 осіб у його підрозділі знають, що він гей. Він публікує селфі у камуфляжній формі з пресом кубиками та бездоганною щетиною.

Він також є учасником lgbtiqMilitary, акаунту в Instagram, який розповідає про ЛГБТ-людей на військовій службі. Там навіть є посилання, за яким можна придбати сувенірну продукцію: кружки та шеврони із зображенням броньованого єдинорога, що дихає вогнем.

"Де б я не служив, — каже Лагойда, — всі мені кажуть: "Оскільки ти тут, на війні, я в принципі не маю права називати тебе геєм чи педиком; ти просто людина, яка захищає нас на рівних".

Він не один такий. Чимало представників ЛГБТ-середовища є як серед військових ЗСУ, так і серед волонтерів. Їхня видимість призвела до кардинальних змін в українському суспільстві.

Гомосексуальні стосунки були декриміналізовані після розпаду Радянського Союзу в 1991 році, але коли в 2013 році в Києві відбувся перший гей-парад, лише кілька десятків людей наважилися вийти на нього. Навіть після української Революції гідності та реформ, що настали за нею, законодавство, що захищає права геїв, відставало. Наприклад, попри роки кампаній, парламент досі не вніс поправки до законів України про злочини на ґрунті ненависті, щоб включити в них дії проти геїв.

Війна змінює все. Минулого літа Верховна Рада нарешті ратифікувала Стамбульську конвенцію Ради Європи про боротьбу з насильством щодо жінок після десятирічної затримки, викликаної запереченнями церковних груп проти використання в тексті терміну "гендер". Зараз на розгляді парламенту перебуває законопроєкт, який надасть одностатевим парам право реєструвати цивільне партнерство, що було немислимо ще рік тому.

Ініціаторка законопроєкту народна депутатка Інна Совсун каже, що була заохочена, коли минулого літа петицію із закликом легалізувати одностатеві шлюби підписали понад 25 000 осіб, що перевищило поріг для розгляду її президентом. Опитування показали, що більш ніж половина українців виступають за повне рівноправ’я людей різної сексуальної орієнтації.

Захист прав геїв у війську дає великий поштовх для прийняття законопроєкту. Цивільні партнерства дозволять одностатевим парам приймати медичні рішення в разі поранення партнера; якщо один з них буде вбитий, інший зможе поховати його або її за власним бажанням, отримати спадок і державну компенсацію за втрату. "Це те, про що мріють багато людей, — каже Лагойда. — Якщо зі мною, не дай Боже, щось трапиться, я хочу, щоб мій хлопець міг прийти в реанімацію або забрати моє тіло".

Правозахисниця й волонтерка Софія Лапіна, голова активістської групи "Україна Прайд", стверджує, що зміна ставлення до гей-спільноти частково відображає прагнення українців бути культурно і політично ближчими до Європи. Вона також додає, що це спосіб для українців протистояти репресивній Росії Владіміра Путіна, яка оголосила поза законом "пропаганду гомосексуалізму" і характеризує війну в Україні як екзистенційну битву проти передбачуваного просування Заходом одностатевих шлюбів, розгулу педофілії й гендерно-нейтральних займенників.

Українські ЛГБТ-групи задокументували, як геїв і лесбійок на окупованих Росією територіях переслідують, ґвалтують, затримують і принижують. Татуювання з ЛГБТ-символікою є для російських військ таким же приводом для насильства, як і українські символи. Трансгендерні люди там бояться виходити на вулиці. Лапіна каже, що "українці почали чіткіше бачити, що ненависть у будь-якій формі — расизм, гомофобія — це, по суті, російська пропаганда".

лгбт права людини війна люди гомофобія в рф