Що потрібно Україні, щоб протидіяти новим потужним загрозам у повітряній війні, – Том Купер
Військовий експерт Том Купер у свіжому звіті пише про те, що росіяни почали застосовувати нову тактику і нові типи боєприпасів у повітряній війні, що суттєво ускладнює ситуацію на Донбасі. Він також пояснює, що на тлі обговорень потреби F-16, Україні потрібні не стільки західні літаки, скільки багато засобів ППО та радіоелектронної боротьби.
Гєнштаб у Москві, схоже, покинув свої наміри зруйнувати енергосистему України. Зараз я не можу відповісти на запитання, чи в Росії закінчилися запаси балістичних і крилатих ракет, чи просто найвищі генерали вирішили, що годі пнутися — з огляду на посилення української ППО. Але станом на сьогодні минув майже місяць від моменту останньої великої спроби завдати шкоди електромережам. Київ навіть оголосив про відновлення експорту електроенергії в ЄС. Це не означає, що українські електромережі тепер у чудовому стані — просто ситуація стабілізувалася. Щоб повністю відремонтувати все, знадобиться час щонайменше до кінця року.
Це також не означає, що наземні засоби ППО та війська повітряної оборони ПСУ перебувають у «чудовому» стані. Надані системи IRIS-T, NASAMS, Sky Guard/Aspide, Crotale, покращені С-125 «Нева» та «Оса-АКМ-Р1» здатні були тільки обмежити зношування наявних установок С-300, «Бук» М1 та «Оса-АКМ» — не замінити їх, а тим більше не закрити всі стратегічно важливі точки. А на поставки додаткових «Патріотів», NASAM-ів, установок IRIS-T тощо підуть іще місяці. Не завжди також поява цих комплексів означатиме реальне посилення війська, часом це буде «заміна обладнання, що вийшло з ладу». Наприклад, агентурна розвідка свідчить, що дві привезені з Іспанії (вироблені в США) установки MIM-23 I-HAWK уже пошкоджено, їх довелося «відправляти назад на Захід» на ремонт.
Також, схоже, ідея стріляти ракетами RIM-7 Sparrows із «Буків» виявилася не дуже вдалою.
Словом, стан наземних установок ППО Повітряних сил України такий, що російські ВКС здатні встановити бодай тимчасове домінування в повітрі над деякими ділянками фронту. За минулий місяць ми побачили, як це відбувається над Авдіївкою. Там ЗСУ борються з серйозними труднощами через застосування ворогом засобів РЕБ, антирадарних снарядів, розвідувальних безпілотників, дронів-камікадзе на зразок «Ланцета», а також класичних високоточних ракет (як-от УПАБ-1500 і «гарбузових» бомб [це меншого розміру 500-ті бомби, перероблені на керовані, що їх можна запускати з дальших, недосяжних для ППО, відстаней; названі так через їхню форму — ред.]).
Сумніваюся, що ракети УПАБ-1500 виготовляють і/або застосовують у великих кількостях, чого не скажеш про «гарбузові» бомби. Для їхнього виготовлення потрібні досить примітивні матеріали, тому ці бомби легко виготовляти у великих кількостях. Доводиться враховувати цей (неприємний) чинник.
По суті, ракети УМПК так само просто влаштовані, як американські JDAM: до простої бомби FAB-500M-62 приробляються крила та навігаційна система, завдяки якій ракету можна запускати з нестандартної висоти, щоб її не збили українські засоби ППО.
Як це все “працює”?
Росіяни застосовують свої наземні системи РЕБ дуже близько до лінії фронту (так близько, що по них часто прилітають не лише українські HIMARS-и чи FPV-дрони, а й снаряди ствольної артилерії): завдяки близькості до зони впливу та потужності їхнього випромінювання, вони здатні тимчасово заглушити радари раннього сповіщення та управління вогнем на українських системах ППО. Літаки Су-30СМ та Су-35 використовують протирадарні ракети Х-58 і не дають спуску українським радарам. Додатково росіяни масово застосовують БПЛА для виявлення та відстеження українських САУ, і подальшої – якщо вони підходять достатньо близько – атаки на них із використанням Ланцетів [ударних БПЛА – перекл.].
Таким чином росіяни утворюють те, що можна назвати “коридорами безпеки” на ділянках, захищених українськими наземними системами ППО. Потім Су-34 використовують ці коридори для атак: вони, схоже, діють на великій швидкості і дуже високо – на 12 кілометрах чи навіть вище; додатково їх захищають бортові системи електронної боротьби. Завдяки поєднанню великої висоти та швидкості вони можуть випускати УПМК з відстані 30–40 км. Насправді дехто повідомляє про пуски з відстані аж 60 км: може декому здасться, що це – “занадто”, але це цілком вкладається у рамки можливого. Суть в чому: реактивний літак, що несе на собі таку зброю, потрапляє до “зони ураження” українських наземних ППО на дуже короткий проміжок часу (десь на 30–60 секунд), тоді випускає снаряди та вертається. От і все.
Теоретично УПМК – достатньо потужні (та грубі), щоб їх можна було виявити, відстежити та підстрелити, використовуючи системи на кшталт Бук М1 та Оса-АКМ. Однак, поєднання російських систем електронної боротьби, протирадарних ракет, а також нестача установок ППО та коротка тривалість таких атак суттєво обмежують здатність працювати у безпеці та реагувати на всі ймовірні загрози.
Що ми маємо у підсумку. ПКС завдають сильних ударів по ЗСУ та ПС ЗСУ, а вони натомість не мають достатньої кількості засобів – замало засобів радіоелектронної боротьби і також надто малі запаси ракет класу “земля-повітря”, щоб ефективно давати відсіч. Це не зміниться, якщо Україна не отримає достатньо пускових ППО для захисту не лише своїх ключових міських і промислових центрів та енергомережі, а й бодай ключових ділянок фронту.
… що також дає нам відповідь на всі можливі питання щодо здатності ЗСУ до проведення бодай якогось значного контрнаступу на суходолі найближчим часом.
… і до питання про “F-16 для України”. Вибачте, але голий факт полягає у тому, що ніякі “24 літаки F-16” – ба навіть “240 літаків F-16” – не змінять ситуацію бодай якоюсь значною мірою. Натомість тут могли б допомогти системи РЕБ, значно більша кількість радарів раннього попередження, зведення безпечних систем зв’язку… та ракети класу “повітря-повітря”, які принаймні не поступаються Р-37М, які застосовують російські МіГ-31БМ та Су-35С.
Оригінал тут, повний переклад на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.
