Мантри "вірте в ЗСУ" недостатньо для перемоги. Війна знову стає примарною, і це може стати фатальною помилкою (ПОГЛЯД)
Безліч разів повторена мантра "вірте в ЗСУ" створила дистанцію між армією і суспільством. Про це у колонці для УП пише співзасновник благодійного фонду Восток SOS, військовослужбовець Костянтин Рєуцький.
Автор зазначає, що протягом року ця дистанція зростала і продовжує зростати, ризикуючи невдовзі стати прірвою.
"За цей час сенс, який ми вкладаємо в цю фразу, помітно змінився. На початку вторгнення у ній читався меседж: "Не панікуй. Ми витримаємо. Армія робить свою справу. А ти роби свою і допомагай чим можеш". При цьому межу між армією і суспільством провести було неможливо – понад мільйон цивільних людей у той чи іншій спосіб долучилися до Сил оборони, а решта зробилася їхнім надійним тилом.
Більшість із тодішніх добровольців, так само як і ви, не тримала в руках зброї ніколи або тримала дуже давно. Але були потрібні руки, щоб тримати зброю, і вони пішли. Пішли, сподіваючись, що вони – лише перші з багатьох, хто стане на захист країни. Бо на кону її існування. А відтак це справа всіх. Бо війна вітчизняна", – пише Рєуцький.
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Волонтер і військовослужбовець зазначає, що влада намагається заспокоїти і навіть приспати суспільство. Мовляв, все гаразд, ми перемагаємо, вже майже перемогли. Донатьте, дякуйте, моліться. Живіть звичайним життям. Однак, застерігає автор, уникати правди в діалозі з суспільством – програшна стратегія в такі часи.
"Війна знову стає примарною і сповзає вниз у списку пріоритетів. Колективний Кошовий перемагає колективного Сенцова. І тепер заклинання "вірте в ЗСУ" прочитується радше як "Кожен має займатися своєю справою. Комусь – воювати, а комусь – жити".
Треба констатувати: кількість людей, залучених до опору російській агресії, з кожним днем зменшується. Глибина залучення зменшується також", – наголошує Рєуцький.
Проблема в тому, що цю війну нам не виграти без залучення до процесу всього суспільства.
На думку військового, перемогти набагато сильнішого противника здатна лише та армія, тилом і резервом якої є весь народ.
"Якщо вистояли рік тому, значить, не такий вже й страшний той ворог", – заспокоюємо ми себе. Ця помилка може стати для нас фатальною. Ворог сильний, ресурсів для продовження війни в нього ще дуже багато. І бажання нас знищити у нього не тільки не зникло, а лише міцнішає.
Ми помиляємося, думаючи, що цю війну витягнуть за нас ті, хто пішов добровольцями у перші місяці вторгнення. Багатьох з них вже немає серед живих, багато з них поранені. Решта – дуже втомлені. Виснажені.
Якщо ми відмовляємося взяти частину цієї відповідальності на себе, весь тягар залишається на них. Вони можуть не витримати, і тоді програємо ми всі", – застерігає Рєуцький.
"Вірити в ЗСУ важливо, але недостатньо. Треба бути ЗСУ", – підсумовує він.
