За яку саме роботу українські журналісти здобули Пулітцерівську премію: пояснює один із переможців
У США 8 травня оголосили переможців Пулітцерівської премії 2023 року, серед них є українці.
Нагороду у двох номінаціях — «За служіння суспільству» та Breaking News Photography — здобуло інформаційне агентство Associated Press за фото з обложеного росіянами Маріуполя українських журналістів Євгена Малолєтки, Мстислава Чернова та Василіси Степаненко, а також французької кореспондентки Лорі Хіннат.
Крім того, Пулітцерівською премією відзначили видання The New York Times за міжнародні репортажі про війну в Україні. Деякі з цих статей були зроблені за участю українських журналістів, зокрема Стаса Козлюка, Наталії Єрмак та Марії Вареникової.
Стас Козлюк пояснив, за що саме отримали Пулітцерівську премію українці як частина команди New York Times. Нижче пряма мова журналіста.
Вчора команда New York Times отримала Пулітцера за свою роботу на війні в Україні. Якщо точніше — за низку годних текстів про цю війну. Частина наших ЗМІ написала, що у складі команди був і я теж. Але без деталей. Хтось навіть подумав, що я там був як фотограф. Тому важливо пояснити, що ж відбулося, правда?)
Так вже склалося, що з початку російського вторгнення частина українських журналістів пішла працювати фіксерами. Але українські журналісти-фіксери це трохи інше, ніж фіксери у класичному розумінні цього слова.
Вони не лише шукають контакти, домовляються про зйомки й інтерв’ю, шукають готелі, продумують маршрути. Одним словом — роблять звичні для себе речі).
Вони ще й допомагають з розумінням контекстів, подеколи роблять свій шмат роботи для матеріалу і стають співавторами. Коротше, українські журналісти в цій історії часто є повноцінними колегами для іноземців. І круто, що частина іноземних колег нас саме так і сприймає.
Момент другий. І цьому, направду, варто повчитися в іноземних медіа. Бо іноземним колегам не відвалюється срака згадати всіх, хто допомагав їм у підготовці матеріалів. Навіть якщо ці люди нічого не писали, а просто шукали документи, допомагали з інтерв’ю тощо. І це великий шмат роботи, насправді. І про цей шмат роботи чесно було б згадати. Що іноземці й роблять.
Момент третій. Я до кінця не впевнений, чи можна говорити, що конкретно в мене є нагорода) Але колеги, з якими ми працювали, сказали що нагорода є) Тому нехай. За що вона? Насправді там нема нічого цікавого чи героїчного. Ми просто колупалися в документах, зустрічалися з різними людьми, телефонували різним людям. Подеколи інформація, яку ми отримували, була офрек. Проте вона була важлива для розуміння контекстів і для розуміння, чому ж російське вторгнення провалилося у перші тижні війни. Моїх фото, якщо шо, там немає)
Момент четвертий. Найважливіший. Ще одна річ, якої нам треба повчитися в іноземних колег – це роботі в команді. Тому що, наприклад, над матеріалом «Війна Путіна» (до якого я був причетний) працювало достобіса народу. Можете самі сходити, відкрити й подивитися перелік всіх причетних. Там щось до 20 людей. І близько 6 місяців роботи.
Подивитися на матеріали The New York Times й пошукати українські прізвища, які дотичні до цьогорічної премії, можна тут.
