Навіщо росіяни підірвали Каховську ГЕС: версія Тома Купера

Дамби на кшталт Каховської – це не «звичайні бетонні стіни» і тим більше не сірникові коробки: неможливо «зупинити» таку потужну річку як Дніпро, «побудувавши звичайну стіну». Це завдання потребує величезної кількості ґрунту та бетону. Звичайно, існують різні типи дамб і їх конструкцій. Немає двох абсолютно однакових дамб. Але суть таких дамб, як Каховська, пояснюється на двох ілюстраціях нижче. Як видно, їхня серцевина виготовлена з глини, зміцненої іншими матеріалами. «Бетонні стіни», про які йдеться у більшості випадків для таких дамб, споруджені зверху та всередині дамби: видно лише їхню верхню частину – так звану «парапетну стіну». Таким чином, ця частина є лише видимою «верхівкою айсберга».

Очевидно, що для дамби висотою 30 метрів потрібна ширина 100+ метрів. Адже дамба такого розміру та ваги має витримувати приблизно 8 барів статичного тиску на всю її довжину та ширину, та ще й впродовж «тисяч років»: навіть незначний витік спричинить розрив, а за ним і структурний колапс. Ось чому такі дамби проєктують і будують з урахуванням можливих ударів ядерною зброєю.

А тепер подивіться на цю ілюстрацію, підготовлену Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода:

Як видно, вона демонструє «найочевиднішу», «центральну» частину дамби, включаючи водозливну трубу, будівлю турбіни та шлюз із глибоководним вантажним каналом. Справжня дамба має 3200 метрів у довжину: відрізок на цій діаграмі становить лише близько 900 метрів. Перелив та будівля турбіни мають лише 600 метрів у довжину: у «найтонших» місцях (парапетна стіна), а в частині, яку видно над поверхнею води, вони мають товщину від 10 до 80 метрів. Таким чином, конструктори обмежили «найвразливішу» частину дамби у розмірі, але все ж зробили її достатньо масивною, аби встановити всередині гідроелектростанцію, і достатньо масивною, аби витримати натиск води впродовж тисячоліть.

Висновок: дамби такого типу є колосальними, величезними, масивними спорудами, вагою в сотні тисяч тонн. Ніяких «50 HIMARS-ів» не зможуть розбити таку масу матеріалів.

Отже, українцям знадобилися б неймовірні зусилля, щоб зруйнувати навіть цю «вразливу» частину дамби конвенційною зброєю. Це б не могло відбутись непоміченим. Навпаки, «найпростіший» і «найшвидший» спосіб зруйнувати таку конструкцію, як Каховська дамба, а тим більше “одним вибухом”, як повідомляють багато людей, що мешкають у цьому районі, – це зруйнувати її зсередини: розмістивши велику кількість вибухівки в машинних відділеннях (у цьому випадку в будівлі турбіни), тому що в дамбу під парапетом вбудована їхня величезна кількість.

Судячи з наявних фотографій та відео, саме це і сталося.

Стосовно того, «чому вони так вчинили?»

На мою скромну думку, певна логіка проглядається лише, якщо брати до уваги вкрай важливий чинник, що стосується всієї цієї війни, – специфіку так званої «командної ланки» Російської Федерації.

З очевидних причин, «риба гниє з голови», – Владіміра Путіна. Суто формально, другим командним щаблем мала б бути рада безпеки (високі чини із досвідом у розвідці та секторі безпеки, які визначають національну безпекову стратегію), далі – міністерство оборони, генштаб, за ними – об’єднані стратегічні командування (російською їх скорочено називають ОСК)...

… тут і захована «ціла низка проблем». Факти є критичним чинником у таких справах, як ця війна. Однак принциповою рисою будь-якого диктаторського режиму є відсутність прозорого підходу до прийняття рішень, що має наслідком відсутність фактів. Різниця між баченням офіційної «командної ланки» і реальністю – величезна. Диктатори славляться тим, що навіть своїй командній ланці викручують руки як їм треба – за будь-якої нагоди. Бо вони ж усе знають краще і всі мають підлаштовуватися під них (саме тому диктатори «мусять» правити: ніхто інший не зможе зробити це краще)... Відповідно, ніхто і не знає, що в голові у диктаторів.

Тож не дивно, що у випадку із пудінгом все, що ми маємо, – лише чутки й агентурні дані (RUMINT). Чутки про те, що він ізолювався навіть від «найближчих радників» ще задовго до початку вторгнення. Що він живе у власній «інформаційній бульбашці». Що, попри все це, від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він займається військовим мікроменеджментом і особисто керує операціями Збройних сил російської федерації (ВСРФ): дзвонить у батальйонні штаби та віддає їм накази, без огляду на стан справ на полі бою. І про те, що саме через це ВСРФ зазнали величезних втрат. І насамперед я маю на увазі чутки, що в останні 15 місяців він став відгороджуватися від усіляких «вісників поганих новин» і відмовляється слухати будь-які «погані новини» та каже, що то – «західна пропаганда», а вісники – «стали її жертвами»...

Ніщо з перерахованого не вийде підтвердити неспростовними фактами, які можна було б безпосередньо пов’язати із пудінгом.

Однак ми можемо робити певні висновки з допомогою дедуктивного методу.

Наприклад: Білгород. Від 29-30 травня дві чи три групи – фактично – чисельністю в батальйон, що складалися з російських «войовничих повстанців проти режиму» або ж «озброєних диверсантів» РДК та ЛСР під управлінням ГУР МО (української військової розвідки) «провели рейди» до низки прикордонних сіл та містечок на глибину до 10–15 км. Теоретично їх мали б відтоді розтрощити – стерти у пил за допомогою переважаючої військової моці «потужних» ВСРФ, які демонстративно – принаймні якщо вірити контрольованій пудінгом пропагандистській машині під назвою «російські ЗМІ», – ще й перекинули туди «підкріплення». По суті ж, ситуацію можна описати як бардак («безлад»). Насправді ВСРФ не знають, що відбувається, і де саме, що вже казати про цивільні адміністрації. У підсумку, замість того, щоб «просто пройти рейдом» по території, РДК та ЛСР закріпилися на відносно значній ділянці російської території – десь 200 км завширшки і 5-10 км завглибшки.

За масштабної підтримки артилерії ЗСУ, під час наступу вони знищили кілька батальйонів, може навіть полків (кожен полк має у собі 2–3 батальйони) ВСРФ. Вони також змели додаткові російські підрозділи, які перекинули сюди для проведення контратак. І – «вишенька на торті» – вони навіть завдали удару по Уразово – залізничному вузлу, що сполучає Росію із Троїцьким, Білокуракіним та Старобільськом [усі 3 – на тимчасово окупованій території Луганщини – перекл.]. З огляду на те, що система постачання ВСРФ неймовірно залежить від залізничного сполучення, це може невдовзі спричинити для росіян катастрофу…

«Неможливо»?

Подумайте самі: якби в Росії був цілісний і функціональний ланцюг командування, ВСРФ змогли б перекинути потужні сили у відповідь на цей рейд уже кілька днів тому. Ці потужні сили знайшли б рейдерів, захопили б і знищили або вигнали з Росії ще тоді. Але, якщо немає цілісного та функціонального ланцюга командування, то немає можливості хоча б перекинути значні підкріплення в цей район. Це неможливо, тому що пудинг ігнорує «погані новини».

Коли виникає така ситуація, логічно, що нижчі ланки командування, наскільки вистачає духу, вимушені приймати рішення самостійно та незалежно одне від одного. А ті, хто наважуються діяти, не можуть нічого повідомляти, аж поки не доб’ються «гарних новин».

Отже, дехто наважується, дехто – ні. Хтось намагається «досягти гарних новин»: тож вони посилають своїх солдатів у контратаки, ті гинуть, а керівництво, попри результати, повідомляє про успіх… Інші ж просто там сидять, а їх вбивають…

Так чи інак – результат завжди бардак…

Як і чому це важливо (або буде важливим) в контексті ситуації з Каховською дамбою?

По-перше, винуватцем є той, хто зруйнував дамбу, а не той, хто «може мати причини це зробити»…

По-друге, оскільки ВСРФ неодноразово отримувала накази здійснювати геноцидні дії в Україні, я навіть не буду гадати, чи в цьому випадку був наказ про руйнування дамби чи ні, тобто чи його віддав Путін чи хтось інший. Проте достеменно відомо, що за підрозділи ВСРФ на Дніпрі відповідає група російських військ «Днєпр» під командуванням генерал-полковника Олега Макаревича.

Олег Макаревич

Українські джерела повідомляють, що цей наказ Макаревич віддав командуванню штабу 1-го батальйону 205-тої мотострілецької бригади ВСРФ, що контролював південну сторону Каховської дамби, включаючи водозлив і будівлю турбіни. Правда це чи ні – не знаю.

Але, якщо взяти до уваги бардак Путіна, це має сенс. І ось чому.

Бо зараз для ВСРФ масове вбивство XY тисяч людей, знищення природи, знищення водопостачання для двох третин Херсонської області й для Криму… не мають жодного значення. Їм байдуже, що буде потім.

Усе, що зараз має значення в бардаку Путіна, — це «гарні новини».

І «гарна новина», судячи з цього вчинку, в тому, що група військ «Днєпр», якою командує якийсь ідіот на прізвище Макаревич, виконала свою місію, бо тепер ЗСУ не можуть переправитися через річку.

Оригінал тут, повний переклад на патреон-каналі Аналітика: переклади і першоджерела

підрив каховської гес воєнні злочини рф росія терорист