Як розмита й нерішуча стратегія США ускладнює перемогу України – Foreign Policy
Американські експерти Рафаель Коен і Глен Джентіл з дослідницької організації Rand Corporation США у статті для Foreign Policy пишуть про те, що США надто нерішучі у підтримці України. Вони вважають, що якби адміністрація Байдена просто зараз наростила постачання зброї – це було б її найкращим рішенням для швидкого завершення війни. Далі дещо скорочений переклад тексту.
Майже через півтора року війни цілі Сполучених Штатів в Україні залишаються туманними. Хоча президент Джо Байден любить повторювати, що Сполучені Штати підтримуватимуть Україну "стільки, скільки буде потрібно", він і його адміністрація не визначають, що саме "потрібно".
Частіше Сполучені Штати публічно відступають перед Україною щодо її кінцевих цілей у війні. Як сказав міністр оборони Ллойд Остін: "Що стосується цілей і завдань української кампанії, ми дозволимо українцям вирішити ... що це буде".
Хоча ця повага зрозуміла, можливо, навіть гідна захоплення – адже українці гинуть у цій війні, а отже, саме вони повинні встановлювати умови миру – відсутність повної відданості цілковитій перемозі України над Росією призвела до прохолодного, а часом навіть контрпродуктивного підходу до важливого елементу здорової стратегії: шляхів досягнення кінцевої мети.
Жінка проходить повз могили на Личаківському кладовищі у Львові, Україна, 1 червня. ЮРІЙ ДЯЧИШИН/AFP VIA GETTY IMAGES
Щоразу, коли Україна просить надати їй, наприклад, систему озброєнь, знову і знову розігрується один сценарій. Спочатку Сполучені Штати відмовляють, посилаючись на поєднання оперативних міркувань і побоювань ескалації. Потім зростає тиск громадськості. Зрештою, Сполучені Штати змінюють курс, але з великою затримкою.
Останнім прикладом було рішення про постачання Україні винищувачів F-16, але рішення про все – від танків M1 Abrams до ЗРК Patriot – приймалися за схожою схемою.
Певне зволікання США протягом перших кількох тижнів війни було, мабуть, зрозумілим – тоді політики все ще з'ясовували, як будуть воювати українці. Але чим довше тривав конфлікт, тим менш виправданою ставала практика повільних постачань зброї.
Багато з початкових, оперативних причин відмови від надання певних видів озброєнь – наприклад, ідея про те, що українські війська не можна достатньо швидко навчити роботи з цими системами – були неодноразово спростовані.
Україна продемонструвала, що вона може не лише швидко опановувати складні системи, як-от Patriot, а й використовувати їх з великим ефектом.
Занепокоєння ескалацією – ще один поширений аргумент, який використовується при відмові від озброєнь – є ще більш хибним. Ідея про те, що відмова від озброєнь якимось чином обмежить ескалацію і зробить війну більш стриманою і менш смертоносною, є сумнівною. Є багато причин, чому Росія не захотіла б вдатися до застосування ядерної зброї.
Росія все ще намагається заморозити, а потім затопити українське цивільне населення, щоб примусити його до покори. Вона також вдається до широкомасштабних тортур і не виявляє жодної готовності вести переговори про щось інше, окрім капітуляції України.
Водночас, коли після довгих вагань Сполучені Штати таки надали українцям ЗРК Patriot, танки M1 Abrams, а тепер ще й навчальні винищувачі F-16, такі дії не спричинили неконтрольованої ескалації, якої дехто побоювався. Як і слід було очікувати, Росія націлилася на ці системи, як і на будь-яку іншу цінну військову техніку, але поки що її дії були безрезультатними. Здебільшого війна триває, так само як і раніше – як війна на виснаження.
Понад те, стратегія надання систем озброєнь дозовано і з великою затримкою ніколи не мала логічного сенсу. Якщо ідея полягала в тому, щоб запобігти українським атакам на території РФ, то Україна ніколи не потребувала для цього складного західного обладнання. Україна вже нібито завдавала ударів по Росії за допомогою старих радянських гелікоптерів, неамериканських безпілотників і транскордонних рейдів.
І чому Сполучені Штати та їхні західні союзники мають бути так стурбовані тим, що Україна може завдати удару по Росії?
Росія дійсно може відповісти на це. Але наслідки такої відплати, найпевніше, відчує Україна, а не Сполучені Штати та їхні союзники. І варто зазначити, що країни, які містяться набагато ближче до Росії і є більш вразливими до російської відплати – такі як Польща, Фінляндія чи країни Балтії – подвоюють свої військові зобов'язання щодо України.
Якщо Вашингтон хоче поставити Україну в "найкращу з можливих позицій" для переговорів про припинення війни, то необхідно відновити стримування.
Росію потрібно переконати не лише в тому, що подальша агресія є марною, а й у тому, що продовження агресії матиме свою ціну. На політологічному жаргоні це означає встановлення як стримування запереченням, яке не дає противнику успішно досягти своїх військових цілей, так і стримування покаранням, яке переконливо загрожує подальшими витратами у разі продовження агресії.
В обох випадках допомагає потужніша зброя. Чим краще оснащені українські війська, тим більша ймовірність того, що вони зможуть призупинити подальшу російську агресію і не дати Росії досягти своїх воєнних цілей. Зброя більшої дальності – чи то літаки F-16, які кілька європейських союзників погодилися постачати, чи ракети ATACMS в майбутньому – дозволить Україні завдавати ударів по російських цілях за лінією фронту. Ці системи, зокрема, можуть вражати російські позиції на лініях постачання аж до Кримського півострова, що є вирішальним аспектом українського наступу.
