Чому не опублікували американський роман, дія якого відбувається в Росії – The Economist

Елізабет Гілберт, американська письменниця, більше звикла до душевних пошуків, ніж до боротьби з геополітичними проблемами. Її найвідоміший твір «Їсти, молитися, кохати» — це мемуари про життя після розлучення. Але останніми тижнями вона розмірковувала про жахливішу тему: повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

12 червня пані Гілберт відклала на невизначений термін публікацію роману «Сніжний ліс» після сотень гнівних постів на сайті оглядів Goodreads, переважно від українців. Вони протестують проти того факту, що дія роману розгортається в Росії, в релігійно-фундаменталістській громаді радянського Сибіру. Рішення американської письменниці змусило прихильників свободи слова вибухнути через небезпеку культури скасування. Чому популярну літературу втягують у дискурс про вторгнення?

Письменниця Елізабет Гілберт. Фото: marieclaire.ua

Цей фурор — цікавий епізод у ширшій дискусії. Коли почалася війна, багато західних галерей, музеїв і концертних залів виключили російські твори зі своїх програм або скасували виступи російських артистів. Вони були стурбовані тим, що вшанування російської культури буде сигналом мовчазного прийняття агресії Кремля. У деяких випадках згадані виконавці справді мали зв’язки з російською державою. Наприклад, диригент Валерій Гергієв грав на концерті, організованому Кремлем у сирійському місті Пальмірі, у 2016 році після того, як російські сили допомогли сирійській армії відбити його від Ісламської держави. Такі державні установи, як Великий театр, давно користуються блискучою міжнародною репутацією.

Розрив зв’язків із такими особами та організаціями заблокував очевидні шляхи російської м’якої сили. Але інші аспекти дискусії є складнішими. Також скасували виступи деяких російських артистів, які публічно засудили війну. Дехто навіть запропонував переоцінити таких російських літературних діячів XIX століття, як Федір Достоєвський та Олександр Пушкін. Західні читачі, як стверджувалося, були сліпі до імперських настроїв цих авторів, які допомогли культивувати жагу до експансіонізму в російській культурі та суспільстві.

Твори цих російських письменників подекуди містять відверту підтримку імперських завоювань.

Але пов’язувати давно померлих авторів із вторгненням Росії – це натяжка (багато західних авторів того часу теж дотримувалися імперіалістичних поглядів). Випадок пані Гілберт виводить дискусію на зовсім інший рівень і, відверто, спантеличує: просте написання про Росію розглядається як несумісне з підтримкою України. Не дивно, що її рішення відкласти публікацію роману PEN America – некомерційна організація, яка сприяє свободі художнього самовираження – назвала «добрим наміром», але «помилковим».

Проте негативна реакція на «Сніжний ліс» відображає розчарування України. Від інтелектуалів до «інтернетних воїнів», багато українців скаржаться на те, що вони сприймають як західну тенденцію романтизувати російську культуру як джерело універсальної мудрості про людську природу, справедливість і силу. Вони також звинувачують західних митців у тому, що вони регулярно називають "російським" мистецтво з інших країн Євразії, включно з Україною.

Західні вчені беруть це до уваги. Багато хто говорить про «деколонізацію» вивчення Росії та Східної Європи. Це означає заохочувати науковців зосереджуватися на спадщині російського імперіалізму у своїх дослідженнях і переконувати університети розширювати викладання інших східноєвропейських культур. Вивчення культури етнічних меншин, які проживають у Росії, також є важливим, зазначає Олена Судакова, керівниця Pushkin House – інституту мистецтв у Лондоні, який зосереджується на роботах з Росії та її сусідів. Незрозуміло, чи зачіпав би «Сніжний ліс» ці теми.

Для пані Гілберт ставки здаються відносно низькими: вона, ймовірно, одного дня опублікує свій роман. Для українців ставки вищі. Кремль заперечує існування окремої української історії та ідентичності. Це робить культуру питанням виживання.

Переклад: Павло Космачевський

війна культура вплив РФ росія-захід