Війна в Україні показує, як технології змінюють поле бою – The Economist

У 1970-х роках радянські генерали зрозуміли, що Америка з її лідерством у мікроелектроніці випереджає їх у розробці високоточної зброї великої дальності, датчиків (таких як супутники) для виявлення цілей і мереж для зв'язку між ними. Вони дали цьому гучну назву: "розвідувально-ударний комплекс". Операція "Буря в пустелі", швидка і легка перемога Америки над Іраком в 1991 році, здавалося, стала ще одним доказом цієї концепції. Навіщо битися в окопах, коли можна паралізувати ворога точковими ударами по командних пунктах і об'єктах матеріально-технічного забезпечення глибоко за лінією фронту? Американські мислителі вітали "революцію у військовій справі", або РВС (англ. revolution in military affairs/RMA).

Навіть такі "сталеві" армії, як Армія оборони Ізраїлю, погодилися з цим. "Майбутні війни, на думку їхнього вищого командування, більше не включатимуть великих маневрів масованих формувань", – писав Еадо Хехт, викладач ізраїльського штабного коледжу. "Завоювання територій вважалося неактуальним і навіть... контрпродуктивним". Перемога Азербайджану над Вірменією у 2020 році, здавалося, підтвердила домінування високоточної зброї над сухопутними військами. "Ми повинні визнати, що старі концепції ведення великих танкових битв на європейському суходолі закінчилися", – сказав Борис Джонсон, прем'єр-міністр Великої Британії, в листопаді 2021 року. "Є інші, кращі речі, в які ми повинні інвестувати [наприклад,] кіберпростір – саме такою буде війна в майбутньому". Через три місяці Росія вторглася в Україну.

Російсько-українська війна стала уроком виснаження в старому стилі: змаганням у промислових масштабах робочої сили, сталі та вибухових речовин.

Вважається, що Росія втратила понад 200 000 вбитими та пораненими. Це в чотири рази більше, ніж радянські втрати в Афганістані – війні, що тривала десять років. Це дві з половиною британські армії. За даними американських джерел, лише з грудня 2022 року по квітень 2023 року загинуло понад 20 000 росіян, більшість з них – у Бахмуті або навколо нього. З часів руйнівної облоги Іраном Басри в 1987 році армія не втрачала так багато за такий короткий час і за таку малу ціну.

Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ

Україна теж сильно пролила кров. Звіти американської розвідки, що просочилися в мережу наприкінці лютого, свідчать про те, що вона сама зазнала понад 100 000 втрат, зокрема понад 15 000 убитими. Довоєнні армії як Росії, так і України були знищені й створені заново, заповнені призовниками та добровольцями з невеликим військовим досвідом або взагалі без нього. Багато з тих, хто перебуває в авангарді нинішнього контрнаступу України, пройшли лише кілька тижнів підготовки. Деякі європейські країни, такі як Фінляндія, змогли б мобілізувати багато військ за короткий час, якби опинилися в подібній ситуації. Більшість, відмовившись від призову, не змогли б.

У питанні витрат боєприпасів порівняння з Першою світовою війною є перебільшенням: лише Британія випускала понад 200 000 снарядів на день за тиждень до наступу на Соммі в 1916 році, порівняно з українськими оцінками в 60 000 снарядів під час пікової інтенсивності вогню Росії влітку минулого року. Але споживання боєприпасів значно перевищило як довоєнні оцінки (що призвело до розплавлення артилерійських стволів), так і виробничі потужності, оголивши діри в західній промисловості. "Боєприпаси подібні до цементу, – пише Джонатан Каверлі з Військово-морського коледжу США. – Вони не завжди потрібні споживачам, але коли потрібні, то у величезних кількостях". Контрнаступ України був би неможливий без надходження снарядів з Південної Кореї.

Але парадокс війни полягає в тому, що маса і технології тісно пов'язані між собою. Навіть артилерійська війна показує це.

Наприклад, коли ЗСУ отримали від США високоточні боєприпаси Excalibur, українські артилеристи змогли точніше влучати по російських військових об'єктах. Такі обстріли були "непропорційно ефективними", зазначається в дослідженні, опублікованому паном Вотлінгом і його колегами з Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) на основі даних Генерального штабу України. Вони не лише надійніше вражали цілі, а й зменшували кількість необхідних снарядів, знижуючи логістичний тягар (снаряди важкі).

Основа високоточного вогню – це безпілотники. Ідея коригування вогню за допомогою повітряного спостереження походить з часів громадянської війни в США, коли для цього використовували повітряні кулі, зазначає Річард Барронс, британський генерал у відставці. Зараз у небі їх дуже багато: під час битви за Бахмут в повітрі одночасно перебувало 50 безпілотників. За словами Ті Джей Голланд, найкращого солдата-строковика XVIII повітряно-десантного корпусу США, близько 86% всіх українських цілей були отримані з дронів.

У перші шість місяців війни російські артилерійські підрозділи, які мали власні безпілотники, а не покладалися на ті, що надходили зі штабу, могли вражати цілі протягом трьох-п'яти хвилин після їх виявлення. Тим, хто не мав дронів, потрібно було близько пів години – з меншою точністю. Безпілотники, по суті, є одноразовими: за даними RUSI, близько 90% тих, що використовувалися українськими збройними силами в період з лютого по липень 2022 року, були знищені. Середня тривалість життя літака становила приблизно шість польотів, а простішого квадрокоптера – мізерні три. Згідно з нещодавнім дослідженням, Україна втрачає 10 000 дронів щомісяця.

Інфографіка The Economist. Втрати обладнання у війні Росії та України на основі даних Oryx (період: 24 лютого 2022 – 29 червня 2023)

Протягом багатьох років західні армії прагнули до такого способу ведення війни, в якому ріг достатку "датчиків" (відеокамер, тепловізорів, радіоантен тощо) виявляв би цілі, передавав би дані найкраще розташованому "стрілку" – гаубиці, ракеті чи військовому кораблю – і створював би "ланцюг ураження" – або, використовуючи новий модний термін, "павутину ураження" – з безпрецедентною швидкістю й ефективністю. Таким було бачення радянського розвідувально-ударного комплексу і американської РВС: прозоре і напівавтоматичне поле бою. На фронті в Україні ще цього не має, але він є випробувальним майданчиком для цієї технології і її можливостей.

Уявімо, що дрон знімає російську позицію. Якщо оператор помічає російський танк, він може вручну позначити його місцеперебування в додатку "Кропива", розробленому в Україні, і повідомити про нього кожну артилерійську бригаду в цьому районі. Ця система, яку іноді називають "Uber для артилерії", скоротила час ведення вогню з десятків хвилин до кількох, що часто є різницею між успіхом і поразкою. Такі цифрові зв'язки між датчиками і стрільцями продовжують удосконалюватись.

Дрони збирають величезні обсяги відеоматеріалів, які обчислюються петабайтами на годину. Відправляти все це назад вони не можуть: не вистачає пропускної здатності, а зв'язок часто глушиться. Роботу доводиться виконувати "на вістрі", тобто на самому дроні. За словами європейського генерала, все більше українських безпілотників мають на борту "досить елементарні можливості штучного інтелекту". Маленькі малопотужні мікросхеми можуть визначити, чи є об'єкт внизу танком Т-72 або Т-90 – роботу, яку раніше можна було виконати лише на віддаленому хмарному сервері. Дрон може передати кілька кілобайтів важливої інформації – скажімо, тип цілі і її координати – навіть якщо його зв’язок переривчастий.

Це оцифрування обладнання відображає зіткнення старих і нових способів війни. Багато комплектів, які Україна отримала, є застарілими, такими як американські гаубиці чи радянські ракетні установки, розроблені до Кубинської ракетної кризи, або позбавлені чутливих компонентів. Україна є першопрохідцем у «здатності перетворити це з тупого шматка металу часів холодної війни на щось, що справді об’єднано в мережу та є частиною цієї алгоритмічної війни», – каже іноземний радник у Києві. "Це божевілля", – зазначив Джеймс Гіппі, заступник міністра оборони Великої Британії, – "я надаю українцям... можливості, до яких у британських збройних силах нам ще багато років".

Інформація всюди. Доступ України до Starlink означає, що солдати найнижчою ланки мають зв’язок і розвіддані, які колись були доступні лише командирам бригад.

Для цього не потрібне складне обладнання. У кутку модного київського ресторану український солдат відкриває Macbook і показує кореспондентові пряму трансляцію з поля бою, включно з російськими літаками в русі.

Додаток Delta, розроблений технічно підкованими волонтерами, поєднує в собі все – від трансляцій з дронів до інформації, отриманої з російських соціальних мереж. Він інтегрований з Національним агентством геопросторової розвідки США, тому користувачі можуть отримувати зображення з комерційних супутників (хоча і не найбільш чутливих). Це дозволяє розумно комбінувати потоки даних. Батальйон може використовувати американські радіочастотні супутники для виявлення випромінювання російського радара в загальній зоні, а потім відправити дешевий дрон китайського виробництва на односторонню місію, щоб точно визначити його місцеперебування.

На тактичному рівні Росія вела певну форму мережевої війни. Після млявого старту вона тепер використовує комп'ютеризоване командування і контроль, щоб об'єднати безпілотники й артилерійські батареї. Вона також має непогану людську розвідку (тобто шпигунів) і власні супутники. Але війна показала, що однієї розвідки недостатньо: потрібно ще й добре її використовувати. Російські військово-повітряні сили не змогли здолати українську ППО в перші дні бойових дій не лише через погану підготовку, а й через те, що російській військовій розвідці потрібно було два дні, а іноді й більше, щоб передати інформацію про цілі до командного центру в Москві й далі до бойових літаків. На той час цілі, як правило, були вже далеко. Навіть зараз, через 16 місяців, російська армія насилу знаходить і вражає рухомі цілі.

Українські планувальники, навпаки, вели "бойові дії на основі даних" на рівні "швидкості і точності, якого НАТО ще не досягло".

Про це йдеться у звіті Ніко Ланге, колишнього начальника штабу міністерства оборони ФРН. Іноді це відбувалося за допомогою таких інструментів, як "Кропива" і "Дельта". Такі фірми, як американська технологічна компанія Palantir, використовували передові технології штучного інтелекту, щоб допомогти Україні знайти важливі цілі. Але війна, керована даними, може бути і дуже прозаїчною. Офіцер української поліції пояснює, що минулого року його підрозділи визначали місцезнаходження російських військ, просто перехоплюючи 1000 розмов на день (зараз ця цифра вища).

Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ

Ця швидкість і точність має наслідки для тактики. "Ми будемо воювати під постійним спостереженням і в постійному контакті", – каже генерал Джеймс Рейні, голова Командування майбутнього армії США. "Жодних перерв. Жодного сховку". Одна з відповідей – вдатися до методів, перевірених століттями. Траншеї та укріплення простягаються на сотні кілометрів по всьому сходу України. Маскування – ще одна тактика, хоча вона стає дедалі складнішою через той-таки розвиток технологій. Найкращий спосіб вижити, каже аналітичний центр RUSI, – це просто розосередитися і рухатися швидше, ніж ворог зможе вас помітити. Навіть українських спецпризначенців, які діють невеликими групами, можуть виявити російські безпілотники, якщо вони занадто довго залишаються на одному місці.

Ця небезпека відображається на дивовижно розрідженому полі бою. В Україні близько 350 000 російських військовослужбовців розміщені на лінії фронту протяжністю 1200 км – близько 300 осіб на кілометр, а в минулому році – менше половини цього показника. Це приблизно десята частина від середнього показника для тієї ж території під час Другої світової війни, зазначає Крістофер Лоуренс, голова Інституту Дюпюї, який збирає такі дані.

Батальйони з кількох сотень людей заповнюють території, які колись покривали бригади з кількох тисяч.

Теоретично, каже пан Лоуренс, це виглядає сприятливим середовищем для тих, хто наступає. Тонкі лінії фронту легше прорвати. А нові сенсори, точніші боєприпаси і кращі цифрові мережі полегшують пошук і ураження цілей. Проблема полягає в тому, що війська наступу мають сконцентрувати свої сили, щоб прорвати добре захищену лінію фронту, як це зараз намагається зробити Україна в своєму контрнаступі. І такі концентрації можна виявити і завдати удару – не завжди, але частіше, ніж у минулому. "Зараз, – підсумовує Френк Хоффман з Національного університету оборони у Вашингтоні, – у наземній війні очевидний зсув на користь того, хто обороняється, так само, як це було за часів Гельмута фон Мольтке Старшого, коли революція у вогневій потужності наприкінці 19-го століття зробила масовані з'єднання і маневр непомірно складними".

У результаті виникає парадокс. Високоточна війна може протистояти деяким перевагам масовості, вона також може доповнювати масовість. За даними джерел, знайомих з цими даними, програмне наведення на ціль економить близько 15-30% снарядів. Але чого не може зробити точність, каже Майкл Кофман з аналітичного центру "Центр військово-морського аналізу" (CNA), так це замінити масовість. Ідея радянського "розвідувально-ударного комплексу" або американської РВС полягала в тому, щоб перемогти, паралізувавши ворога, а не виснаживши його. Але, схоже, виснаження не уникнути. Дешева війна – це ілюзія. Багато хто очікував, що російське вторгнення стане "другою Бурею в пустелі", каже Ендрю Крепіневич, американський військовий чиновник, який був піонером ідеї РВС у 1990-х роках. "Ми отримали другу ірано-іракську війну".

стратегія військова аналітика війна технології тактика російсько-українська війна