Яким є "конкретний" шлях для вступу України в НАТО

Автори: Франклін Д. Крамер, Ганс Біннендійк і Крістофер Скалуба

Переклад: Павло Космачевський

Оскільки Україна продовжує рішуче захищатися від жорстокого вторгнення Росії, країни НАТО, здається, готові на своєму майбутньому саміті у Вільнюсі 11-12 липня зробити два важливі кроки для забезпечення довгострокової безпеки України. Очікується, що НАТО підтвердить постійну обіцянку підтримки України озброєнням і оновить Комісію Україна — НАТО до «Ради Україна — НАТО», забезпечивши таким чином більш упорядкований і ефективний консультативний механізм. Але терміново потрібен і третій крок. Союзники по НАТО повинні, як сказав президент Франції Еммануель Макрон, створити «конкретний» шлях для приєднання України до Альянсу.

Інші форми стримування зазнали невдачі в Україні двічі з 2014 року, і лише членство в НАТО запобіжить третьому провалу. Є перешкоди, які слід подолати: не в останню чергу те, що Україна перебуває у стані війни, а російські війська окупували частину її міжнародно визнаної суверенної території. Але створення конкретного шляху для майбутнього членства у Вільнюсі має вирішальне значення для зміцнення морального духу України під час її важкого контрнаступу та зміцнення її позицій у будь-яких майбутніх переговорах з Росією. Це дозволить НАТО зміцнити свій авторитет, зробивши запізнілий крок на шляху до прийняття України, відповідно до його заяви 2008 року про те, що вона «стане» членом НАТО.

За кілька днів до Вільнюського саміту залишаються розбіжності між союзниками щодо прагнень України, і ці розбіжності слід вирішити.

Однак є шлях вперед, який повинні прийняти всі країни НАТО. Зокрема, на саміті має бути створена Група високого рівня під відповідальність генерального секретаря НАТО для розробки дорожньої карти швидкого членства України. Усі країни НАТО мали б голос у групі. Ця дорожня карта має бути представлена не пізніше наступного року на саміті НАТО у Вашингтоні.

До складу Групи високого рівня можуть входити або посли Північноатлантичної ради, або високопосадовці держав-членів — підхід, який НАТО раніше застосовував для аналізу та розв'язання складних питань. По суті, це дозволило б пришвидшити процес, подібний до того, який використовується для розширення пропозицій про членство Фінляндії та Швеції. У випадку з Україною не виключено, що між членами групи можуть бути різні погляди. Хоча одностайність, очевидно, бажана, група має бути уповноважена представляти альтернативні аналізи, якщо згоди досягти неможливо.

4 липня 2023 року союзники з НАТО домовились продовжити мандат Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга ще на один рік, до жовтня 2024 року. Фото: Генштаб ЗСУ

У рамках своїх повноважень група буде бути в курсі поточної військової взаємодії між НАТО, її членами та Україною. Враховуючи високий рівень стандартизації НАТО, якого Україна вже досягла, слід очікувати, що такі зусилля відбуватимуться гладко і що група не знайде жодних проблем стандартизації як перешкоди для членства.

Двома найскладнішими проблемними сферами для оцінки групи будуть:

● Питання корупції, незалежності судової влади та захисту прав меншин

● Умови конфлікту, за яких пропозиція членства буде розширена.

Щодо першого кола питань, Україна робить значні кроки. Утворено Спеціальну антикорупційну прокуратуру, Національне антикорупційне бюро України, Вищий антикорупційний суд та Вищу кваліфікаційну комісію суддів. До таких зусиль були залучені незалежні міжнародні експерти, а також громадянське суспільство. Ці зусилля принесли плоди. Наприклад, голову Верховного Суду України звинувачують у корупції у зв’язку з ймовірним хабарем у 2,7 мільйона доларів. Утім, потрібні додаткові зусилля.

Тим часом Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) взялася за інтенсивний аналіз ситуації з правами меншин в Україні. У звіті за червень 2023 року «вітається ухвалення довгоочікуваного нового Закону про національні меншини, який надає низку гарантій відповідно до міжнародних стандартів». У звіті також зазначено, що «для забезпечення повної відповідності таким стандартам низку положень цього Закону слід переглянути».

Оцінюючи прогрес України в цих питаннях, група матиме переваги звіту Венеційської комісії, можливостей обговорення питань з українською владою та громадянським суспільством, а також консультацій з Європейським Союзом, який включив такі питання у розгляд розширення статусу кандидата для України.

Складніший набір питань для вирішення групою передбачає розуміння, за яких умов конфлікту пропозицію про членство слід розширити. Найбажанішою обставиною, звісно, була б перемога України, яка повернула б кордони країни до 2014 року та наступне врегулювання з Росією. Якби це сталося до Вашингтонського саміту, в Альянсу були б вагомі причини розширити пропозицію про членство. Однак, враховуючи невизначеність війни, групі також було б корисно оцінити принаймні дві інші обставини.

По-перше, може статися так, що Україні вдасться досягти впевненого контролю над значною частиною своєї території, але не над усією. Група може розглянути питання про членство з гарантією, яка охоплює лише цю частину території. Це варіант, який, ймовірно, матиме вищий ступінь ясності ближче до Вашингтонського саміту. Як зазначалося вище, різні країни НАТО можуть мати різні погляди на такий підхід, але група може розробити відповідні рекомендації та запропонувати дорожню карту для кожної з них.

По-друге, може статися так, що Україна повністю — або значною мірою — успішно відновлює свої кордони до 2014 року, але Росія продовжує спорадичні або обмежені атаки, тому конфлікт дещо зменшується, але не закінчується. Знову ж таки, група може надати рекомендації щодо того, чи слід продовжувати пропозицію членства за таких обставин.

Підсумовуючи, голови держав і урядів повинні створити Групу високого рівня у Вільнюсі, завданням якої буде дати оцінку ключовим питанням, що впливають на потенційне членство України, і представити конкретні рекомендації на Вашингтонському саміті, які становлять «конкретний» шлях, запропонований Макроном.

Це був би значний політичний крок вперед для України. Це спонукало б НАТО визначити умови членства, не змінюючи негайно статус-кво. Це належний компроміс між тими, хто хоче негайно розширити пропозицію про членство, і тими, хто вважає за краще уникати питання про членство, доки війна не буде вирішена.

Про авторів:

Франклін Д. Крамер є членом правління Атлантичної ради. Він колишній помічник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки.

Ганс Біннендайк є співробітником Атлантичної ради. Раніше він працював у Білому домі спеціальним помічником президента з оборонної політики та директором Інституту національних стратегічних досліджень.

Крістофер Скалуба є директором Ініціативи трансатлантичної безпеки в Центрі стратегії та безпеки імені Скоукрофта Атлантичної ради. Раніше він обіймав посаду головного директора з європейської політики та політики НАТО та головного директора зі стратегії та розвитку збройних сил в офісі міністра оборони США.

україна-нато протидія рф глобальна безпека гарантії безпеки