Українська чи англійська в кінотеатрах? Спростування найпоширеніших міфів

Ремарка ТЕКСТІВ: Ми докладно писали у низці матеріалів про реакцію громадськості на законопроєкт №9432 "Про застосування англійської мови в Україні", який вніс на розгляд парламенту Володимир Зеленський:

Зеленський пропонує ухвалити закон, що знищить українську мову в кінотеатрах, – В'ятрович

Держава вперше у світовій історії хоче заборонити дубляж фільмів державною мовою

"Кіна не буде". Мовні активісти протестують проти намірів влади викинути українську мову з кінотеатрів

Відмовляються від валюти й роблять людей безробітними. Актор і боєць ЗСУ про спробу заборонити український дубляж

4 липня Павло Скороходько створив петицію "Залишити дубляж українською мовою в кінотеатрах", яка менш ніж за тиждень набрала необхідну для розгляду президентом кількість голосів (станом на зараз за петицію проголосувало 28156 людей).

ТЕКСТИ продовжують відстежувати тему скандального законопроєкту й інформувати читачів про подальші дії влади та громадськості.

Міфи й реальність про дублювання фільмів для кінотеатрів

Міф 1: якщо фільми йтимуть у кінотеатрах англійською, люди в такий спосіб вивчатимуть англійську.

Реальність: українці відвідують кінотеатр у середньому раз на 2 роки, постійні клієнти кінотеатрів – раз на кілька місяців. Думка, що в такий спосіб можна вивчити іноземну мову – цілковитий абсурд. Глядачі ходять у кіно, щоб відпочити і насолодитися фільмом, а не щоб вивчати мови чи читати субтитри. Англомовні фільми, дубльовані українською – це понад 80% нашого кінопрокату. Більшовицька заборона демонструвати їх українською не допоможе вивчити англійську, натомість знищить якісне українське кінодублювання, завдасть величезного удару по кінопрокату і сприятиме поширенню російської мови. Багато людей перестануть ходити в кіно і дивитимуться західні фільми в інтернеті, дубльовані російською мовою.

Міф 2: в усій Європі англомовні фільми йдуть в оригіналі, дублювання – це нецивілізована радянська звичка.

Реальність: навпаки, культурно найрозвинутіші країни демонструють у кінопрокаті саме дубльовані фільми. 3 шести найбільших країн Європи (англомовну Британію виносимо за дужки) у п’яти (Франція, Італія, Німеччина, Іспанія й Україна) – надають перевагу саме дубльованим фільмам, в одній (Польща) демонструють фільми як в оригіналі, так і дубльовані. Дублюють фільми у Швейцарії, Угорщині, Австрії та інших країнах.

Міф 3: але в країнах, де фільми йдуть в оригіналі, англійську знають значно краще, ніж там, де дублюють.

Реальність: англомовні фільми в оригіналі демонструють у Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії, Нідерландах, Греції, Боснії і Герцеговині, Хорватії, Румунії, і ще кількох країнах Європи. Рівень знання англійської мови в цих країнах дуже різний. Це саме стосується і країн, де фільми дублюються. Причини високого рівня знання англійської мови в деяких (!) із цих країн пов’язані не з кінотеатрами, а з якісним вивченням англійської в закладах освіти і її широким використанням у бізнесі, науці тощо.

Міф 4: дублювання псує фільми, не дає чути оригінальні голоси акторів.

Реальність: усе залежить від якості дублювання. Українське кінодублювання – окреме мистецтво, яке не даремно полюбили мільйони глядачів. Багатьом мешканцям русифікованих міст жива українська мова голлівудських кіногероїв допомогла подолати упередження щодо української і перейти на спілкування нею в повсякденному житті.

Міф 5: фільми українською відіграли важливу роль для подолання русифікації, але ця проблема більше не стоїть так гостро.

Реальність: упродовж останніх років багато людей справді перейшли на українську, але проблема русифікації далеко не вирішена. Особливо у великих містах, де розташовано найбільше кінотеатрів. Попри перехід багатьох людей на українську мову 80% мешканців Харкова й Одеси й понад дві третини мешканців Дніпра спілкуються переважно російською. Навіть у Києві частка таких людей становить до 40%.

Міф 6: навіть не знаючи англійської, можна буде ходити в кіно, там будуть українські субтитри

Реальність: крім того, що люди в принципі не захочуть ходити в кіно, щоб читати субтитри, багато з них просто не зможуть цього зробити через поганий зір. Не читатимуть субтитри і діти, які становлять велику частку відвідувачів кінотеатрів.

Міф 7: дублювання – це дорого, субтитри – значно дешевше.

Реальність: дублювання західних фільмів на українську мову фінансують західні кінокомпанії. Це іноземні інвестиції в нашу економіку, зарплати режисерів і акторів дублювання, створення високоякісного культурного продукту, податки в український бюджет. Західні компанії вкладають кошти в дублювання фільмів українською мовою, бо це їм вигідно: саме завдяки тому, що фільми йдуть у прокаті українською, а не англійською, їх відвідує значно більше людей, збирається більше доходів.

Міф 8. Українське кінодублювання не дуже постраждає, адже дублюються фільми не лише для кіно, а й для телебачення і стрімінгових платформ.

Реальність: це зовсім різна якість дублювання. Замовляючи дублювання своїх фільмів для кінопрокату, західні кінокомпанії ставлять високі вимоги до якості і добре оплачують цю роботу. Звівши кінодублювання лише до телепрограм та інтернету, держава вб’є дублювання як мистецтво, яке українці не просто сприймають, а по-справжньому люблять.

Міф 9. Держава може відшкодовувати вартість квитків усім, хто захоче подивитися фільми англійською мовою.

Реальність: убити кіноіндустрію, заборонивши демонструвати англомовні фільми українською, а потім намагатися хоч якось його реанімувати за рахунок коштів платників податків – воістину «геніальне» управлінське рішення. У держави «немає грошей» на виконання законів про субсидії для українських книгарень чи мережу курсів української мови для дорослих, але раптом з’являються гроші на купівлю квитків у кінотеатри на іноземні (!) фільми. Якщо є можливість збільшити державні видатки на кіно, ці гроші мають іти на виробництво і промоцію українських фільмів, а не зарубіжних.

Міф 10. Але ж люди, які знають англійську і хотіли б таки дивитися фільми в оригіналі, позбавлені такої можливості. Треба, щоб були сеанси і з мовою оригіналу, і з дублюванням.

Реальність: чинне законодавство дозволяє кінотеатрам мати до 10% сеансів мовою оригіналу. На практиці там, де такі сеанси є, їх 1-2%, і їх відвідуваність дуже низька. Попит на фільми мовою оригіналу невисокий. Шанувальникам фільмів мовою оригіналу треба купувати квитки на ці сенси, збільшуючи наповнюваність залів, і таких сеансів з часом стане більше. Жодних законів для цього змінювати не потрібно. Навіть якщо держава зобов’яже не всі, а якусь частину сеансів робити англомовними, це так само буде невиправдане втручання у кінобізнес, яке завдаватиме збитків кіномережам і буде де факто спрямоване проти української мови.

Міф 11. Держава має право ухвалити будь-який закон, а глядачі й бізнес мають його виконувати.

Реальність: в Україні діє принцип верховенства права, держава не може довільно ухвалювати закони, які порушують права людини чи звужують сферу застосування української мови. Закони не можуть суперечити Конституції, яка зобов’язує державу забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Щодо мов міжнародного спілкування, Конституція покладає на державу лише сприяння вивченню таких мов. Це сприяння не може відбуватися за рахунок наступу на українську мову, права людини і національні культурні індустрії.

Міф 12. Але ж для інтеграції в ЄС нам потрібен закон про англійську мову.

Реальність: ЄС ніколи не пропонував Україні ухвалювати закон про англійську мову. Жодна не англомовна країна ЄС не має спеціального закону про англійську мову. Такі закони є лише в деяких колишніх британських колоніях в Азії і Африці. Європейський Союз, навпаки, всіляко заохочує розвиток мов кожної країни-члена. Зараз у ЄС 24 офіційних мови. Після вступу України до ЄС однією з його офіційних мов стане українська. Навіть якщо влада і вирішила для чогось ухвалити такий дивний закон, у ньому не може бути норм, які звужують сферу вживання української мови чи ставлять іноземну мову врівень з державною.

кіно українська мова кінодублювання законопроєкт 9432