Том Купер: успіх ЗСУ має вимірюватися не кілометрами просування, а кількістю знищеного озброєння і ворожих військ

БИТВА ЗА ДОНБАС

Загалом, «шахова партія» триває, українське командування намагається знайти і використати слабкі місця в обороні росіян, а росіяни латають діри і перекривають втрати, пхаючи на поле бою дедалі більше своїх резервних підрозділів (однак, схоже, що в більшості випадків вони висмикують то роту, то батальйон із підрозділів, розташованих далі за лінією фронту, а не переводять на фронт злагоджені підрозділи).

Атакуючи, росіяни й далі використовують усе, що можуть витиснути зі своєї артилерії, а останнім часом ще й задіюють багато танків та БМП. Обороняючись, вони роблять усе, що можуть, щоб не дати прорватися українцям: кидають усі резерви, які тільки мають, що завгодно, аби лиш уникнути маневрених боїв.

Гадаю, причина очевидна — і я вже не раз про це писав: поки різношерсті «експертен» на «Заході» (краще сказати: в Центральній Європі) досі марять про «високий професіоналізм» російського спецназу, переважна більшість російського особового складу заледве спроможні обороняти свої позиції вдень, та й то лише за значної підтримки артилерії.

За інших умов, певна річ, росіяни мають слабку мотивацію, а від їхніх командирів немає жодної користі, адже вони мають поганий звʼязок і слабку координацію підрозділів. Багато де їм також бракує надійно укріплених позицій. Однак, і насамперед, вони чудово розуміють: щойно українці прорвуть їхню оборону і перетворять позиційні бої на маневрові, росіяни просто не зможуть втриматися. Вони програють і в управлінні підрозділами, і в маневрах та вогневій потужності.

Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ

Саме тому вся та інформація щодо російських «ліній оборони», яку так старанно відстежують і малюють на своїх мапах десятки онлайн-картолюбів цієї війни, власне кажучи, нічого не варта. З точки зору росіян, лише одна лінія оборони має значення, і це передова лінія зіткнення. Лише лінія фронту. І саме тому всі бої за минулий місяць українського контрнаступу теж були зосереджені тільки на лінії фронту.

Купʼянськ-Сватове-Кремінна… Тут росіяни — а саме (з півночі на південь):

• 7-мий мотострілецький полк,
• 27-ма гвардійська мотострілецька бригада,
• 21-ша мотострілецька бригада,
• 24-та гвардійська бригада спецназу,
• 55-та гірська стрілецька бригада,
• 74-та гвардійська мотострілецька бригада

— змарнували майже весь минулий тиждень на спроби просунутися на захід, без жодних успіхів.

У районі Діброви російські ВДВ теж намагалися просунутися на захід і на південь. Так, 7-мий мотострілецький полк просунувся на північному фланзі 103 бригади ТрО на яких півкілометра, на північний захід від Куземівки — і цим спонукав росіян публікувати свої марення про оточення висоти 190 і чогось там іще… Але 6 липня втрутилася 93-тя механізована бригада: на цьому вечірка росіян скінчилася, і вони забралися туди, звідки прийшли. Схожу долю мали кілька російських атак на південь від Кремінної.

Загалом, щоразу повторювалася одна й та сама вправа: спершу росіяни влаштовують артобстріл, знов і знов, потім наступають, дістають прочухана і втікають на вихідні позиції, а тоді знову артобстріли… Власне, на кількох ділянках — наприклад, біля Діброви — протягом кількох минулих днів контратакували українці. Однак без помітного успіху.

Бахмут… північ… після того, як кілька днів повідомлялося про невеликі українські атаки, від учора почали з’являтися повідомлення про значно потужніші атаки з півночі цієї ділянки, між Соледаром та Яковлівкою. Також публікувалися заяви про просування українців на 1–2 кілометри. Востаннє я щось чув про цей напрямок десь 5–6 липня, коли 106-та дивізія ВДВ зазнала тяжких втрат (схоже, один з їхніх батальйонів зрівняли з землею снаряди M142 HIMARS чи M279 MLRS), тож росіяни підвели підкріплення у складі двох полків ВДВ: мушу визнати, думав, що їх відправлять у район Берхівки, проте…

Бахмут… гмм, північне передмістя… в минулі кілька днів 3-тя штурмова, 24-й штурмовий батальйон Айдар (у складі 5-ї штурмової), а також 57-ма мотопіхотна продовжували вгризатися у Берхівку. Повідомляють, що вони увійшли до села (знову), а ще мають вогневий контролюють над трасою М3, розташованою за ним. Поки не бачив підтверджень, однак наразі всі військові картографи вказують на мапах, що українці контролюють територію лише десь за кілометр від села.

У будь-якому випадку, з тих чуток, які доносяться до мене з цього напрямку, в ВСРФ тут багато Т-72 і БМП-1 зі складу 68-го танкового полку, а також достатньо самохідної артилерії. БМП-3 наразі трапляються дуже рідко. В них є непогані взводи ПТРК, також російські гелікоптери часто допікають українцям – особливо коли ті наступають. І що найгірше – росіяни замінували всі посадки на передньому краю, довкола, ба навіть між своїми позиціями. Справді – зверніть увагу на нове віроломне захоплення росіян – вони тепер часто лишають розтяжки навіть у своїх окопах…

Джерело фото: Том Купер

Кожнісіньку звільнену посадку, кожну ферму, кожен хутір і кожне село, яке звільняють українці, доводиться спершу ретельно розміновувати. Бо всюди заховані тисячі мін, на це йде купа часу, і це – одна з ключових причин того, що ЗСУ «просуваються вперед дуже повільно».

Кліщіївка-Курдюмівка… тут в останній тиждень відбувалися особливо тяжкі бої. 2–3 липня українці закріпилися на Пагорбі 200 (таку «військову назву» має «той пагорб над Кліщіївкою»). Станом на вівторок, 4 липня, позиції російських 72-ї мотострілецької бригади північніше села посипалися, росіяни почали тікати. 5-го липня ВСрф ввели сюди БАРС-13 та 68-й танковий полк, щоб не допустити прориву українців, а також відправили залишки 57-мої мотострілецької бригади в контратаку південніше від села.

Не те, щоб це спрацювало, бо 3-тя штурмова як раз атакувала південніше Кліщіївки. Майже водночас 28-ма механізована перетнула канал Сіверський Донець – Донбас, завдала тяжких втрат 4-й та 14-й мотострілецьким бригадам росіян і зайшла до Курдюмівки та Озарянівки, розташованих кількома кілометрами південніше.

Принаймні 6 липня українці закріплювалися на всіх нових здобутих позиціях, а росіяни витратили цей та наступний день на перекидання ще більших підкріплень до зони бойових дій (от наприклад, перевезли полк зі складу 80-й мотострілецької бригади та 1307-й полк).

Авдіївка та Мар’їнка… як повідомляють, найдужчі штурми росіян за останній тиждень відбувалися 2–3–4 липня в районі Авдіївки та Мар’їнки, зокрема на відрізку між Пісками та Первомайським, а також на захід від Мар’їнки. З огляду на це, окрім «особливо» важких атак, українських 10-годинних відео окопних боїв, а також російських нарікань на «звичні м’ясні штурми», жодна зі сторін не публікувала якихось подробиць.

Що можна стверджувати наразі: сили ВСРФ атакували у складі двох мотострілецьких полків та однієї механізованої бригади, але жоден із кількох десятків штурмів не мав успіху – і це попри суттєву артилерійську підтримку та ще десь 20–30 авіаударів з літаків Су-25, кожного божого дня. Не можу не погодитися з Гіркіним: виглядає так, ніби російська армія прагне знищити останні залишки «сепаратистських» підрозділів (а також тих безталанних російських мобіків, якими «залатали дірки» у цих підрозділах).

ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ (ТА ПІВДЕННИЙ ЗАХІД ДОНЕЦЬКОЇ)

Загалом ЗСУ повністю перейшли на тактику штурму «диверсійних рейдів». Тобто: вони проникають, а потім атакують російські опорні пункти невеликими групами піхоти. Якщо українцям вдається наблизитися непомітно, вони зазвичай перемагають або змушують російський гарнізон панічно відступати.

Приблизно через 15-20 хвилин, як правило, відбувається жорстка реакція російської артилерії (тобто обстріл власних позицій, які були втрачені). Це, у свою чергу, дає змогу українській артилерії (якщо у неї достатньо снарядів), HIMARS/MLRS та/або ПС ЗСУ (МіГ-29 з JDAM-ER) вражати російську артилерію. Якщо їм це вдається, то українці поспішають закріпитися, а росіяни кидають резерви вперед і контратакують.

Результат зазвичай залежить від якості командування та підготовки. Деякі підрозділи ЗСУ справляються краще, інші ще засвоюють уроки й тому стикаються з більшими проблемами, а іноді й зазнають більших втрат. Не дивно, що в рядах офіцерів ЗСУ є люди, що ставлять питання про сенс і мету передання нових західних систем озброєння новоствореним підрозділам, а не «старим» і перевіреним у боях…

Оріхів… Можна сказати, тиждень розпочався з того, що ЗСУ розширили свою лінію фронту через атаку Нестерянки (південно-західніше від Оріхова, який захищає 503-тій мотострілецький полк), і посиленням свого наступу на Вербове, щоб змусити росіян зменшити кількість своїх підрозділів там, де це найважливіше. Натомість росіяни у відповідь перекинули 1430-й мотострілецький полк з Новопрокопівки для контратаки та відновлення позицій розбитого 70-го мотострілецького полку на північний захід від Роботиного. Успіху не досягла жодна зі сторін.

Росіянам українські авіаудари з JDAM-ER знищили артилерію підтримки. Українцям на заваді стояли свіжі російські війська. Але ЗСУ не сіли плакати, а атакували пагорб на північний схід від Копані (де вийшли на 2-й рубіж російської оборони), який захищали «БАРС-11» і «Царські вовки». Звідти українці повернули на схід і вдерлися в західний фланг російської оборони Роботиного, завдавши великих втрат 291-му мотострілецькому полку. Останні новини свідчать про те, що ЗСУ потім «проникли» (або, найімовірніше: здійснили рейд) на позиції 70-го мотострілецького полку і завдали йому додаткових значних втрат, аж доки вчора їх не зупинила сильна гроза.

Можливо, важливіше те, що втрати ВСРФ у цьому районі такі значні, що їм доводиться стягувати у район між Новопрокопівкою та Басанню свій наступний – і останній – оперативний резерв на півдні Запорізької області – 35-ту загальновійськову. Що також добре, тому що цей підрозділ українська артилерія теж пошматувала.

До речі №1: ефективність «диверсійних рейдів» піхоти ЗСУ стає очевидною, якщо судити за кількістю вцілілих з російської роти, яка обороняла Новодарівку до 1-2 липня й защнала 50% втрат.

Українці повідомляють про високу концентрацію російських військ у Керменчику: ймовірно, там зосереджено танковий батальйон і ще 3-5 мотострілецьких підрозділів. Чи то для здійснення якоїсь контратаки, чи то в передчутті більш масштабного українського наступу в цьому напрямку — невідомо.

Я впевнений лише в одному: «великі траншеї та протитанкові загородження» — НЕ позначають ніяку «1-шу лінію російської оборони». 1-ша лінія оборони знаходиться на лінії фронту. Все, що далі за нею, споруджено як: а) маскування/обман і б) «лінія відступу». Тобто ці довгі лінії окопів — це «2-га лінія», до якої планують відступити ВСрф, коли 1-ша лінія зазнає краху. Що, в свою чергу, підтверджує, що не можна вимірювати просування ЗСУ тим, до якої «лінії окопів» вони дійшли, себто на скільки кілометрів просунулися: наразі єдиний спосіб виміряти успіх ЗСУ — це масштаби шкоди, якої вони завдають росіянам. Скільки вбитих, скільки знищено техніки та озброєння...

Старомайорське-Старомлинівка... прогризання ЗСУ лісом між Приютним і Старомайорським починає приносити плоди: уже 3-4 дні українці штурмують Приютне як із заходу (36-та бригада морської піхоти), так і зі сходу (31-ша механізована), а також атакують те, що залишилося від 60-тої мотострілецької бригади ВСРФ в районі Старомайорського-Урожайного як із заходу (35-та бригада морської піхоти), так і зі сходу (35-та бригада морської піхоти і 4-та танкова).

Схоже, що вони щонайменше на підступах до Приютного, якщо вже не всередині. Направду, я очікував, що вони вже мали би звільнити це місце; однак росіяни заявили, що 8 липня вони контратакували цей район, і відтак бої все ще тривають.

Російські військовополонені, захоплені в районі Старомайорського.

Щодо Старомайорського: схоже, ЗСУ не намагаються безпосередньо штурмувати це село. Натомість вони контролюють висоти на захід від населеного пункту, і мають ідеальні позиції, щоб далі гатити росіян, які обороняються, та нові підкріплення, які вони досі масово туди відправляють. Я б сказав, що ЗСУ це влаштовує.

Далі на схід українці (37-ма бригада морської піхоти) також відновили атаки на Новодонецьке і Керменчик.

Прикметно, що весь цей час російське командування не виводить 336-ту гвардійську морську піхотну бригаду з Володиного, де вона вже більше місяця сидить і нічого не робить. Це нетипово для поведінки російського командування останнім часом: адже три тижні тому вони перекинули більшу частину 127-мої мотострілецької дивізії на північ, намагаючись врятувати ситуацію в цьому районі. Тепер же, схоже, хтось там не впевнений, що його/їхні лінії далі на північ протримаються довго?

Оригінал тут, повний переклад на патерон-каналі "Аналітика: переклади і першоджерела".

хід війни тактика контрнаступ зсу стратегія