Що означає комюніке Вільнюського саміту НАТО для України та майбутнього Альянсу: пояснюють експерти

Невтішний результат для України

Хоча спеціальна коаліція хотіла чіткості щодо прискорення членства України, Вашингтон і, меншою мірою, Берлін були обережні.

Кінцевий результат був не зовсім надихаючим. У комюніке наголошується, що Україні більше не потрібно виконувати План дій щодо членства, а Комісія Україна-НАТО стане Радою Україна-НАТО: маленькі кроки в правильному напрямку. Щодо надзвичайно важливого питання членства, у комюніке йдеться, «Альянс підтримуватиме Україну у здійсненні цих реформ на її шляху до майбутнього членства. Ми зможемо надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і будуть виконані [певні] умови». Це не так вже й багато; крім того, ще в Бухарестському саміті НАТО 2008 року було зазначено, що Україна зрештою стане членом альянсу.

НАТО нарешті визнала: «Російська Федерація є найбільш значною та прямою загрозою безпеці членів Альянсу, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні». Це важливе нагадування про те, що підтримка України США та НАТО є не філантропією, а розумним способом захисту наших життєво важливих інтересів. У комюніке також прямо йдеться про проблему Білорусі: «Підтримка Білорусі була важливою, оскільки вона продовжує надавати свою територію та інфраструктуру, щоб дозволити російським силам атакувати Україну та підтримувати агресію Росії. Зокрема, Білорусь, а також Іран повинні припинити свою співучасть в агресії із Росією та повернутися до дотримання міжнародного права».

Ці два пункти віщують подальше посилення політики НАТО проти кремлівської загрози та на підтримку України. Вільнюс також провіщає те, що має статися в динаміці та політиці НАТО. Сімдесят п'яту річницю Альянсу відзначатимуть на саміті НАТО наступного року у Вашингтоні. Ця подія дасть президенту США Джо Байдену шанс створити собі спадщину видатного президента з національної безпеки. Щоб це сталося, йому потрібно буде уважно прислухатися до нових активних східноєвропейських союзників Сполучених Штатів і 1) надати Україні всю необхідну зброю, щоб перемогти Кремль на полі бою, і 2) вийти за межі обережності, щоб прискорити закріплення України в НАТО.

— Джон Гербст, старший директор Євразійського центру Атлантичної ради. Він обіймав посаду посла США в Україні з 2003 по 2006 рік.

Зеленський і Байден. Фото: ОП

«Неоднозначна», «жалюгідна та розчаровуюча» мова про членство України в НАТО

У Вільнюському комюніке відсутній будь-який чіткий шлях до членства України. У цьому дивакуватому всесвіті НАТО підвищення статусу Комісії Україна-НАТО до «Ради» та скасування офіційних вимог плану дій щодо членства для України є важливими подіями. Але жодна з них не має значної політичної ваги, і жодна з цих змін не буде розглядатися як реальний прогрес у питанні членства. Насправді формулювання комюніке про те, що «ми будемо в змозі надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли союзники погодяться і умови будуть виконані», є настільки ж двозначним, як і сумно відома заява Бухареста від 2008 року, яка обіцяє, що Україна «стане» членом НАТО. Це карколомна формула, яка розчаровує. Крім того, у підсумковій заяві були відсутні двосторонні гарантії безпеки, які широко обіцяли напередодні саміту. Поєднання цих речей створює невтішний пакет для України.

— Крістофер Скалуба — директор Ініціативи трансатлантичної безпеки Центру Скаукрофта та колишній головний директор з політики Європи та НАТО в Міністерстві оборони США.

Союзники чітко дають зрозуміти, що Україна міцно в трансатлантичній сім’ї

Це могло і мало бути сильнішим. Одначе, формулювання комюніке НАТО щодо вступу України до НАТО ставить Україну в трансатлантичну сім’ю, а не поза нею. «Коли» і «як» для вступу України до НАТО ще не визначено, але, що важливо, Вільнюський саміт позитивно вирішив «чи» буде членство України в НАТО – те, що Бухарестський саміт 2008 року зробив лише на високому рівні загальності. Ця пропозиція є кроком вперед, і великим у порівнянні з тим, де Сполучені Штати та більшість урядів країн-членів НАТО були навіть кілька місяців тому.

Менш поміченим (і менш обговорюваним) був текст комюніке, в якому чітко сказано, без послаблення кваліфікаторів, що «ми не визнаємо і ніколи не визнаємо незаконних і нелегітимних анексій Росії, включно з Кримом». Ці формулювання, хоча вони підтверджують давні позиції, допомагають убити спокусу деяких підштовхнути Україну до здачі своєї території в обмін на сумнівний «мир» на умовах Путіна.

Хоча НАТО вже поставила мету — Україна в Альянсі — багато чого залежить від продовження надання потужної військової підтримки Україні, щоб допомогти їй дати відсіч і перемогти на полі бою. У дванадцятому пункті комюніке зазначається, що союзники на саміті погодили «суттєвий пакет розширеної політичної та практичної підтримки» для України. У ньому не наводиться подробиць, але, сподіваємося, вони будуть оголошені найближчим часом або НАТО, або окремо союзниками.

— Деніел Фрід — почесний співробітник Атлантичної ради родини Вайзер і колишній посол США в Польщі.

Виклик «найзначнішої та прямої загрози» — та її спільників

Комюніке Вільнюського саміту справедливо називає Російську Федерацію найбільш значною та прямою загрозою для безпеки, миру та стабільності союзників у євроатлантичному регіоні через незаконну агресивну війну Москви в Україні, тероризм, військові злочини та жахливі порушення міжнародного права та норм.

Подібно до того, як Росія заслуговує на центральне визнання своєї ролі критичної загрози євроатлантичній безпеці, Білорусь заслуговує бути поруч із нею.

Хоча приємно бачити заяву про загрози в самій Білорусі, те, що, безсумнівно, розчарує багатьох у демократичних силах (разом із їхніми прихильниками), це те, що немає жодного визнання того, що ці дії вживає нелегітимний режим, ані згадки про демократичні сили, які об’єднуються проти цих дій, проти війни та проти будь-якого розміщення російської ядерної зброї та ядерних систем на білоруській території.

— Шелбі Магід — заступник директора Євразійського центру Атлантичної ради.

Яскравий знімок, який відповідає геополітичному моменту

Комюніке представляє чіткий знімок Альянсу в епоху суперництва великих держав і стратегічної конкуренції. Росія отримує ретельну та винищуючу увагу як руйнівник миру та постійна загроза. Китай зазначений як країна, що кидає виклик нормам, інтересам і безпеці Альянсу та його членів.

Жорстка сила, звичайне стримування та готовність є ключовими моментами, хоча розглядаються також нові та нетрадиційні загрози. Дивно, але енергетична безпека згадується лише в абзаці шістдесят восьмому. Проте в цілому документ демонструє енергію, цілеспрямованість і серйозність, відповідні геополітичному моменту.

— Річ Аутзен є старшим науковим співробітником Атлантичної ради в Туреччині.

Рада Україна-НАТО є чистим позитивним кроком, але також і «мінімальним» з можливих

Комюніке ледь викликало бриж на воді: нова Рада Україна-НАТО, яка формалізує консультації між Брюсселем і Києвом щодо «прагнень України до членства в НАТО».

Рада Україна-НАТО, безумовно, є чистим позитивним кроком до вступу України, але той факт, що це було центральною темою комюніке, свідчить про те, що це був мінімальний крок, щодо якого союзники могли домовитися. Альянсу слід було піти далі й натомість створити партнерство з оборони та стримування, щоб надати Україні летальну допомогу та навчання (оновлений Комплексний пакет допомоги допоможе Україні стати більш сумісною з НАТО, але передбачає лише п’ятсот мільйонів євро на нелетальну допомогу).

Підписанти також залишили відкритим питання, коли Україна приєднається до Альянсу. Ця двозначність може допомогти запобігти блокуванню Росією конкретних попередніх умов для вступу України, але також може викликати подальше обурення в Україні та країнах Балтії, якщо союзники продовжуватимуть розходитися в думках щодо того, чи «готова» Україна до НАТО.

— Ендрю Д’Аньєрі, помічник директора Євразійського центру Атлантичної ради.

Заява саміту свідчить про триваючі розбіжності щодо України «на найвищому рівні» НАТО

Для багатьох комюніке від 11 липня відповідало тому, що очікувалося від саміту НАТО у Вільнюсі. Для інших була велика надія, що союзники по НАТО згуртуються навколо України і покажуть чіткі кроки не лише щодо того, чи приєднається країна врешті-решт до НАТО, а що до того, як саме це відбудеться і коли. Союзники по НАТО не пішли (і не могли піти) так далеко, що свідчить про триваючі розбіжності на найвищому рівні щодо майбутніх відносин України з військовим альянсом.

Але це ще не всі погані новини — союзники по НАТО змогли ще раз підтвердити свої заяви в комюніке 2008 року про те, що майбутнє України справді в НАТО. Проблема з такою розпливчастою мовою полягає в тому, що це просто відфутболювання. У комюніке в основному йдеться про те, що Україна може приєднатися, коли всі союзники погодяться і коли будуть виконані умови. Це залишає великий простір для інтерпретації. Я відчуваю, що в майбутньому — чи це буде через рік на саміті НАТО з нагоди сімдесят п’ятої річниці у Вашингтоні, чи через п’ять років, чи через десять — союзники НАТО зіткнуться віч-на-віч з незаперечною правдою, що всі союзники, можливо, ніколи не будуть згодні щодо членства України в НАТО. Це важке прозріння для багатьох, але це може бути реальністю.

— Рейчел Ріццо — непостійний старший науковий співробітник Європейського центру Атлантичної ради.

Адміністрація Байдена була «в основному самотньою», заблокувавши «дорожню карту» України до членства

НАТО не змогла вивести Україну на чіткий шлях до членства в Альянсі, але справа членства набула однозначного імпульсу на Вільнюському саміті. Твердження в комюніке саміту про те, що «майбутнє України в НАТО», на жаль, не дає більше ясності, ніж Бухарестська декларація 2008 року, в якій НАТО вперше оголосило, що Україна «стане» членом НАТО. У той час як Альянс відмовився від вимоги до України пройти крізь обручі Плану дій щодо членства (ПДЧ), як це було зроблено для прискореного вступу Фінляндії та Швеції, у комюніке зазначається, що Україна повинна здійснити «додаткові демократичні реформи та реформи сектора безпеки» які є обов’язковими», що означає непотрібну де-юре карту.

Ми не повинні ігнорувати чи недооцінювати той факт, що союзники надали на Вільнюському саміті безпрецедентну підтримку прагнень України щодо членства. Хоча повного союзницького консенсусу — вимоги до прийняття рішень НАТО — не було досягнуто, адміністрація Байдена опинилася в основному самотньою, блокуючи спроби надати Україні цю дорожню карту до НАТО. Навіть президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що «Україна без сумніву заслуговує бути в НАТО».

Ключовим зараз є забезпечення того, щоб Україна швидко й рішуче перемогла вторгнення Росії, а також опора на розширену та значну підтримку союзників, що стоїть за прагненнями Києва щодо членства, використовуючи той факт, що Україна сьогодні відповідає вимогам [для вступу]. Це взаємопідсилюючі цілі. Їх досягнення зроблять Європу більш безпечною, а НАТО — потужнішою.

— Ян Бжезінський — старший науковий співробітник Атлантичної ради та колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО.

Переклад: Павло Космачевський

україна-нато гарантії безпеки саміт глобальна безпека