Міф про нейтралітет: багатьом країнам доведеться вибирати між США та Китаєм

Це не той вибір, який хочуть зробити більшість країн. Протягом останніх десятиліть іноземні економіки отримали безпеку та економічні вигоди від асоціації як зі Сполученими Штатами, так і з Китаєм. Ці країни знають, що приєднання до злагодженого політико-економічного блоку означатиме відмову від значних переваг від зв’язків з іншою наддержавою.

Багато лідерів світових держав надсилали чітке повідомлення Вашингтону та Пекіну: жодна країна не хоче, щоб її примушували до вибору між двома державами.

Сполучені Штати поспішили запевнити своїх союзників, що вони не наполягають на виборі «все або нічого», «ми проти них» навіть з боку своїх найближчих партнерів. Враховуючи розгалужені зв’язки, які всі країни, включаючи Сполучені Штати, мають з Китаєм, спроба створити цілісний антикитайський блок навряд чи вдасться. Навіть самі США не приєдналися б до такої домовленості, якби це вимагало припинення економічних відносин з Китаєм, що обійдеться величезним коштом.

Але, можливо, країни світу не зможуть довго просто сидіти на двох стільцях. Коли мова заходить про низку сфер політики, включаючи технології, оборону, дипломатію та торгівлю, Вашингтон і Пекін справді змушують інших стати на чиюсь сторону. Країни неминуче потраплять у суперництво супердержав, і їм так чи інакше доведеться переступити межу.

Фото: Kevin Lamarque / Reuters

На чиєму ви боці?

Оскільки американо-китайська конкуренція загострилася останніми роками, країни все частіше опиняються в непринадному становищі вибору. За часів колишнього президента США Дональда Трампа Сполучені Штати чинили значний тиск на своїх союзників, щоб не дозволити Huawei, китайському телекомунікаційному гіганту, будувати свої мережі 5G.

Ця динаміка продовжилася за президента США Джо Байдена. Прийнятий адміністрацією Закон про чіпи та науку від 2021 року запропонував близько 50 мільярдів доларів федеральних субсидій американським та іноземним виробникам напівпровідників, що виробляються в Сполучених Штатах, але лише за умови, що вони утримаються від будь-яких «значних угод» щодо розширення своїх потужностей з виробництва мікросхем у Китаї на десять. років.

Пізніше того ж року адміністрація Байдена в односторонньому порядку запровадила експортний контроль над високоякісними напівпровідниками, які використовуються в Китаї для суперкомп’ютерів. Спочатку Нідерланди та Японія — інші основні країни, які експортують обладнання для виробництва мікросхем до Китаю — не були сторонами нового підходу. Але невдовзі їм порекомендували узгодити власні обмеження з американськими. До початку 2023 року Японія та Нідерланди піддалися тиску США і зробили це.

Відтоді ходи та контрходи тривали. Через кілька місяців після обмежень США Пекін помстився Сполученим Штатам, заборонивши використовувати напівпровідники, вироблені американською компанією Micron, у ключових китайських інфраструктурних проектах. Після цього Вашингтон негайно попросив Південну Корею, чиї виробники мікросхем керують великими «фабриками» — потужностями з виробництва мікросхем — у Китаї, не заповнювати жодних прогалин у постачанні. Пекін своєю чергою обмежив експорт ключових металів, які використовуються у виробництві напівпровідників. Китайські державні ЗМІ засудили Нідерланди, одну з країн, яка використовує метали, коли вони зробили це оголошення.

Ігри з нульовою сумою не обмежуються економічними рішеннями. У 2021 році США дізналися, що Китай будує портовий об’єкт в Об’єднаних Арабських Еміратах. Адміністрація Байдена, стурбована тим, що Пекін має намір побудувати там військову базу, тиснула на Абу-Дабі, щоб той припинив проект. Повідомляється, що Байден попередив президента Еміратів Мухаммеда бін Заїда, що військова присутність Китаю в ОАЕ зашкодить партнерству між їхніми країнами.

Абу-Дабі призупинив китайське будівництво, але нещодавно витік документів, про які повідомила The Washington Post, засвідчив про відновлення роботи на об’єкті. У відповідь американський сенатор Кріс Мерфі, демократ від Коннектикуту, який очолює підкомітет із Близького Сходу Комітету з міжнародних відносин Сенату, пообіцяв виступати проти продажу озброєних безпілотників ОАЕ. Голова Комітету із закордонних справ Сенату Боб Менендес додав: «Наші друзі в Перській затоці мають вирішити, зокрема щодо питань безпеки, до кого вони хочуть звернутися. Якщо це Китай, то я вважаю, що це величезна проблема».

Країни Індо-Тихоокеанського регіону стикаються з власним вибором. У 2017 році Вашингтон запропонував Південній Кореї систему протиракетної оборони THAAD на тлі зростання напруженості з Північчю. Ракети мали бути розміщені на землі, наданій південнокорейським конгломератом Lotte. Пекін попередив Сеул не погоджуватися на розгортання, побоюючись, що радар системи дозволить Сполученим Штатам відстежувати військові переміщення в Китаї. Пекін наполягав, що він «не може зрозуміти або прийняти» розгортання, а посол Китаю в Сеулі попередив, що дозвіл на встановлення THAAD може зруйнувати двосторонні відносини.

Сеул розгорнув THAAD, і, звичайно, Пекін дав відповів. Китайським туристичним групам було заборонено подорожувати до Південної Кореї, магазини Lotte у Китаї були закриті, південнокорейським артистам було відмовлено у візах, а південнокорейські драми були видалені з китайського Інтернету. Деякі примусові економічні заходи залишаються в силі й сьогодні, але також залишається і система протиракетної оборони.

Знову і знову уряди були змушені робити вибір, який пов’язаний з реальними витратами і якого вони воліли б уникнути, якби мали можливість. Кількість неминучих дилем буде тільки зростати в міру загострення американсько-китайського суперництва.

Найгірші дилеми, ймовірно, будуть виникати навколо спроб відокремити та захистити ланцюжки постачання технологій. Адміністрація Байдена заявила про своє бажання випередити Китай у розробці та виробництві напівпровідників, квантових обчислень, штучного інтелекту, біотехнологій, біовиробництва та технологій чистої енергії. Для цього Вашингтону потрібно буде нарощувати внутрішній потенціал у кожній сфері та обмежити здатність Китаю йти вперед. Країни з нішевими можливостями опиняться між Пекіном, який хоче отримати ці технології, і Вашингтоном, який хоче мінімізувати доступ Китаю до них.

Подібна арифметика нульової суми буде застосована до кроків Пекіна щодо збільшення своєї міжнародної військової присутності за межами не лише ОАЕ. У Китаю вже є військова база в Джибуті та об’єкт у Камбоджі. Повідомляється, що він шукав додаткові об’єкти в Екваторіальній Гвінеї, Соломонових Островах, Вануату та в інших місцях. Як це було в ОАЕ, Вашингтон буде протистояти цілям Китаю та тиснути на треті країни, щоб вони відмовилися від китайського будівництва та розгортання.

Це перетягування каната буде особливо гострим на тихоокеанських островах, де розширення військових можливостей Китаю може обмежити свободу дій ВМС США. Уже зараз Вашингтон і Пекін змагаються за лояльність тихоокеанських острівних держав, хоча змагання в таких країнах, як Маршаллові Острови, Мікронезія та Папуа-Нова Гвінея, наразі породили війну пропозицій, а не серію вимушених рішень.

З США краще?

Сполучені Штати мають полегшити іншим країнам підтримку в найважливіших питаннях. Коли Вашингтон працював із союзниками, щоб надати суттєві альтернативи, країни почали переглядати можливості, особливо коли Китай став більш войовничим. Зусилля щодо диверсифікації поставок із Китаю в таких сферах, як рідкоземельні мінерали, сонячні батареї та деякі хімічні речовини, будуть здійсненними, лише якщо країни матимуть інші джерела, доступні за розумною ціною.

Сполучені Штати не можуть замінити все, що робив і робить Китай, і в більшості випадків їм це не потрібно. Натомість Вашингтон має визначити сфери, що становлять найбільші ризики для національної безпеки, і швидко працювати з партнерами, щоб розробити альтернативи.

Сполучені Штати також мають прагнути, наскільки це можливо, уникати просити інші країни шкодити їхнім економічним відносинам з Китаєм. Іноді це буде неминуче, наприклад, коли Вашингтон організовує коаліцію з напівпровідників або змушує інші уряди накладати на Пекін санкції за порушення прав людини. Але ці коаліції мають бути мінімально агресивними. Сполучені Штати отримають небагато союзників, якщо поставлять під значний ризик торгівлю та фінансове співробітництво інших країн із Китаєм.

Натомість, якщо США хочуть, щоб країни були партнерами з ним і протистояли Пекіну, їм слід продемонструвати більшу присутність і відданість. Сполучені Штати мають покладатися на постійну дипломатичну взаємодію, торговельні угоди, підтверджені зобов’язання щодо оборони, військову кампанію та велику допомогу для розвитку, особливо в Індо-Тихоокеанському регіоні, щоб заспокоїти ті країни, які сумніваються у стійкості США та турбуються про могутність Китаю.

Переклад: Павло Космачевський

міжнародні відносини глобальна економіка дипломатія сша-китай