Допомагали з усієї України: як водії з Житомира під обстрілами розвозили воду людям у Нікополі (ФОТО)
Зневоднений Нікополь після підриву Каховської ГЕС лишався без централізованого водопостачання протягом кількох тижнів. Влада міста звернулася за допомогою до всіх небайдужих, у Житомирі відгукнулися на заклик і відправили на допомогу водіїв на автоцистерні, розповідають у Житомирводоканалі.
Водії підприємства Сергій Железняков та Анатолій Голомах два тижні розвозили технічну і питну воду жителям Нікополя.
Чоловіки розповіли, що приїхали до Нікополя 17 червня. Місцеві жителі внаслідок підриву Каховської греблі вже тиждень перебували без води.
«Певний час для забезпечення потреб міста водії автоцистерн брали воду безпосередньо із водозабору. Але рух поблизу водойм зумовлював прильоти. У Нікополі сигнал тривоги не встигає спрацьовувати: спочатку б’є – потім спрацьовує сирена.
Воду для розвозу набирали також із резервуарів третього підйому, але її рівень і там досягнув критичної позначки. Вона була страшенно замуленою. Роздавалася людям і вода, набрана безпосередньо з річки, зелена, мутна. Для технічних потреб. Це жахлива картина. Без води – страшно. Люди возили воду "кравчучками", велосипедами, бабулі тягнули бутлі у руках», – розповідає водій Анатолій Голомах.
Водії Сергій Железняков і Анатолій Голомах. Фото: Житомирводоканал
Він також згадує, що черги по воду у Нікополі були довжелезні, за 4 – 5 годин розбирали усю автоцистерну. Рекорд – спустошення цистерни за 2,5 години. У машині – 5000 літрів води.
"Ми цього масштабу не могли уявити, ми тільки це зрозуміли, коли розпочали роздавати воду людям на Набережній. Там навкруги огорожа, і туди нікого не пускають. Води там – одне русло лишилось. Водосховища там вже немає. Напроти водосховища стояли російські війська", – розповів у коментарі Суспільному Житомир Сергій Железняков.
Чоловік згадує, що кожного дня вони прокидалися від обстрілів. Роботу розпочинали з сьомої ранку та возили воду до десятої вечора.
"Були прильоти випадкові, а були такі, що саме у насосну станцію. Людям хочуть дати воду, тягнуть труби. А вони б’ють по цих бригадах, не дають дати додаткову воду", – каже Сергій.
Фото: Житомирводоканал
Анатолій Голомах розповідає, що під час обстрілів переживав, аби не влучило у їхній водовоз. Чоловік згадує місцеву жительку Аню, яка під час обстрілу допомогла їм заховатися.
"Це один раз у нас такий був випадок, що ми стояли недалеко від залізниці, – говорить Анатолій Голомах. – Там конкретно було три постріли поспіль, з інтервалом у хвилину-півтори. Черга, яка була біля машини, вся розбіглася по укриттях. Ми теж хотіли поїхати у поле, адже там безпечніше. І прибігла Аня, вона роздавала чисту воду, а ми – технічну з машини. То вона запросила нас до укриття, сказала, що вони із дітьми ховаються у погребі".
Сергій показує фотографії своїх помічників – трьох місцевих хлопчиків, які допомагали розливати воду у бутлі. Чоловік каже, що хотів би, якщо доведеться, зустріти їх знову.
Фото: Житомирводоканал
"Вони там живуть. І коли ми змінювали точку, вони прибігали до нас, навіть через три кілометри. Дуже дружелюбні хлопчики. А по воду приходили й бабусі, і інваліди", – розповідає Сергій.
"Допомагати приїхали люди з усіх куточків України: Тернополя, Черкас, Одеси, Вінниччини, Кропивницького", – зауважив Сергій Железняков.
