Чому вертикаль Путіна продовжуватиме руйнуватися
ТЕКСТИ публікують переклад статті з рубрики Eurasia Daily Monitor вашингтонського аналітичного центру The Jamestown Foundation про те, що бунт Пригожина — лише початок руйнування владної вертикалі російського диктатора Путіна.
Автор: Ксенія Кирилова
Переклад: Павло Космачевський
На перший погляд може здатися, що Кремлю вдалося пом’якшити наслідки бунту Євгенія Пригожина. Соціологічні опитування, проведені компанією «Русское поле», показують, що підтримка засновника «Групи Вагнера» в російському суспільстві різко впала, більш ніж наполовину — з 55 до 29 відсотків.
Влада планомірно встановлює контроль над активами Пригожина і доводить його медіаконгломерат «Патріот» до банкрутства. Тим часом кремлівська пропаганда наполегливо прагне зобразити режим Путіна таким, що отримав широку підтримку під час подій 23 і 24 червня (див. EDM, 27 червня). Навіть офіційний телеграм-канал «Вагнера» постійно демонструє лояльність до найгострішої проблеми Путіна наразі — війни проти України, публікуючи фронтові звіти та наголошуючи на необхідності «знищити ворогів».
Російська пропаганда та суспільство, схоже, вважають за краще не помічати викриття Пригожина щодо справжніх мотивів вторгнення Росії до свого сусіда. Однак більшість спостерігачів переконані, що цей удаваний спокій лише поверхневий і що майбутні повстання в Росії, схожі на повстання Пригожина, лише питання часу.
Насильство у Росії стало повсякденністю. Фото: ТАСС
Найбільш разючим наслідком червневого бунту є те, що навіть деякі прокремлівські ЗМІ визнають, що він викрив недієздатність усієї державної системи, створеної за Путіна. Наприклад, дружній до російської держави Octagon Media опублікував велику статтю, в якій стверджував, що «повстання ПВК Вагнера лише «розірвало абсцес» нескінченних «змов еліт». Це вказує на систему, побудовану не на законі та інституційній владі, а на угодах між різними привілейованими групами.
Майбутні повстання в Росії, схожі на бунт Пригожина, це лише питання часу
На відміну від панівного пропагандистського наративу, це видання прямо пов’язує створення такої системи не з «дикими 1990-ми», а з керівництвом країни, зазначаючи, що наразі воно не планує змінювати свою політику. Автори описують відсутність наслідків повстання як «нехтування законом» і роблять висновок, що «звичка укладати угоди або розв'язувати проблеми за допомогою грошей паралізує функціонування інституційної влади».
Вони також припускають, що наступним «бунтівником» буде «бізнес-магнат, якого пестить влада», і попереджають, що «наступне повстання може стати прологом до справжньої дестабілізації».
До цього часу «Октагон» був одним із небагатьох провладних ЗМІ, які відкрито звинувачували чинну владу у створенні умов для дестабілізації країни. Однак інші «лоялісти» також висловили свою стурбованість. Зокрема, коментатори прокремлівських Telegram-каналів проводять прямі паралелі між нападом на журналістку Олену Мілашину та адвоката Олександра Нємова в Чечні та заколотом Вагнера. Вони зазначають, що й у випадку Кадирова, і у випадку Пригожина держава відмовляється від монополії на насильство, а ціною бездіяльності може стати доля Росії як держави.
Ці зізнання пропагандистів збігаються з висновками незалежних експертів. Політолог Володимир Пастухов, наприклад, визнає, що Путін керує країною через своїх особистих фаворитів, кожен з яких має величезну владу, і що між ними насувається неминучий конфлікт.
Колишній політв’язень Михайло Ходорковський поділяє схожу точку зору, наголошуючи на неминучості розпаду державності в країні, де немає верховенства права. Деякі пропагандисти начебто усвідомили цю загрозу, розуміючи, що крах путінської вертикалі становить для них особисту небезпеку. У результаті вони почали палко виступати за посилення державної централізації. Однак на практиці досягнення цієї мети неможливо з кількох причин.
Путін керує країною через своїх особистих фаворитів, кожен з яких має величезну владу, і між ними насувається неминучий конфлікт
Для початку необхідно було б викорінити корупцію, яка є наріжним каменем путінського режиму. Корупція в Росії охоплює не лише хабарництво, а й цілу систему, в якій державні установи фактично обслуговують мерзенні схеми. Часто кримінальні справи порушують не проти порушників, а проти тих, хто відмовляється «домовлятися» чи ділитися грошима з корупціонерами. І навпаки, пропозиція хабарів потрібним людям часто звільняє людей від відповідальності.
Принцип «змови» справді лежить в основі правління за Путіна. Не випадково підприємці відкрито зізнаються, що шукають шляхів домовитися з владою. Тим часом опозиціонери обговорюють, як домовлятися, не зраджуючи своїй моралі. Але зі збільшенням числа гравців і загостренням конфліктів між ними система домовленостей почала хитатися. Угода з однією елітною групою більше не гарантує захисту від переслідувань з боку іншої.
Корупція в Росії охоплює не лише хабарництво, а й цілу систему, в якій державні установи фактично обслуговують мерзенні схеми.
Крім того, жорстке протистояння між спецслужбами та різними елітними групами призвело до деградації законів та державних установ у Росії. Прикладом цього явища є численні випадки державної зради. У той час як науковці та журналісти отримують тривалі терміни за цілком законні дії, справжні акти зради, такі як розголошення розвідданих конкуруючих спецслужб, залишаються безкарними.
З повномасштабним вторгненням в Україну можливості та безкарність кожної російської силової структури зросли в рази. Репресивні закони дозволяють посилити заходи проти дисидентів, а опора Кремля на військову міць сприяє прощенню та навіть винагороді за військові злочини. Тим часом федеральна влада слабшає, все більше покладаючись на своїх «фаворитів».
З повномасштабним вторгненням в Україну можливості та безкарність кожної російської силової структури зросли в рази
Яскравим прикладом є заходи російської влади щодо групи Вагнера. Поки в Росії формально закриваються деякі проєкти Пригожина, зокрема «фабрика тролів» і центри вербування найманців в Україну, «вагнерівці» продовжують безперешкодно набирати персонал, заявляючи, що «немає правових перешкод для новобранців».
На своєму офіційному каналі «Вагнер» пояснює, що навіть за умови реорганізації та формальних змін керівництва «частина структур Пригожина продовжить виконувати державні замовлення», оскільки за ці роки вони «настільки глибоко інтегрувалися в структуру держави, що раптове їх видалення створило б серйозні проблеми для країни». Таким чином, найманці Вагнера та інші подібні організації чітко усвідомлюють цю залежність від них і зростаючу слабкість керівництва країни, що робить режим Путіна ще більш вразливим.