Не лише міни. Що комплексно заважає просуванню контрнаступу ЗСУ
Військовий експерт Франц-Стефан Гаді провів деякий час на передовій в Україні, щоб дістати уявлення про контрнаступ ЗСУ. Він також поспілкувався з сержантами, офіцерами, командирами бригад на місцях, а також з високопоставленими представниками розвідки та оборони в Києві. Гаді виклав свої спостереження у твіттер-треді, який переклали ТЕКСТИ.
За великим рахунком, нинішній контрнаступ ЗСУ – це бій піхоти (на рівні відділення, взводу і роти) за підтримки артилерії вздовж більшої частини фронту. Це має кілька наслідків: насамперед прогрес вимірюється в метрах, а не в кілометрах, зважаючи на знижену мобільність.
Українські війська все ще не опанували широкомасштабні загальновійськові операції. Операції проводяться радше послідовно, ніж синхронізовано. Це створює різні проблеми для наступу і, на мою думку, є основною причиною повільного прогресу.
Українські війська все ще не опанували широкомасштабні загальновійськові операції
ЗСУ за замовчуванням перейшли до стратегії виснаження, що спирається на послідовний вогонь, а не на маневр. Саме тому касетні боєприпаси є критично важливими для продовження нинішньої інтенсивності вогню до осені: вони послаблюють російську оборону до такої міри, що уможливлюють маневр.
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Більшість спостерігачів знають, що мінні поля є проблемою. Вони обмежують простір для маневру і сповільнюють просування. Але набагато більший вплив, ніж мінні поля як такі, на здатність України прорвати російську оборону впливає невміння проводити комплексні комбіновані збройні операції в широких масштабах.
Характер цього наступу, ймовірно, зміниться лише за умови більш системного підходу до прориву російської оборони
Відсутність комплексного підходу до спільної дії родів військ робить українські війська більш вразливими до російських ПТКР, артилерії тощо під час просування вперед. Отже, справа не лише в обладнанні. Я просто не бачу систематичного розриву російської оборонної системи, який би міг бути.
Характер цього наступу, ймовірно, зміниться лише за умови більш системного підходу до прориву російської оборони, можливо, в поєднанні з серйозною деградацією російського морального духу, що призведе до раптового або поступового колапсу російської оборони, або спричинить його.
За відсутності раптового краху російської оборони, я підозрюю, що це залишиться кривавою битвою на виснаження з поступовим підведенням резервних підрозділів протягом наступних тижнів і місяців.
Є досить обмежені докази систематичних глибоких боїв, які методично виснажують російські війська і боєприпаси. Попри нормування з російського боку, боєприпаси доступні, і росіяни, схоже, мають досить хорошу систему розвідки на полі бою.
У росіян також не було потреби розгортати оперативні резерви для відбиття українських атак. Є також докази зменшення впливу ударів HIMARS завдяки ефективним російським контрзаходам. (Це важливо мати на увазі щодо будь-якого потенційного тактичного впливу доставки ATACMs).
Російські війська, навіть якщо вони сильно виснажені та відчувають нестачу боєприпасів, ймовірно, здатні затримати, стримати або відбити окремі наступи українських військ розміром у взвод або роту, якщо ці атаки не будуть краще координуватися і синхронізуватися вздовж всієї лінії фронту.
Якість російських військ варіюється. За словами українців, з якими ми спілкувалися, росіяни сильно потерпають від виснаження, але добре захищають свої позиції. Вони досить добре пристосовуються на тактичному рівні і загалом обороняються відповідно до радянської/російської доктрини.
Російське артилерійське нормування є реальним і відбувається. Україна встановила вогневу перевагу в гарматній артилерії, тоді як Росія зберігає перевагу в реактивних системах залпового вогню на півдні. Однак локальної вогневої переваги в деяких калібрах недостатньо, щоб прорвати російську оборону.
Україні доведеться краще синхронізувати та адаптувати поточну тактику, без чого західне обладнання не стане вирішальним у довгостроковій перспективі
Додатковий приплив систем озброєнь (наприклад, ATACMs, систем протиповітряної оборони, основних бойових танків, БМП тощо), хоча й важливий для підтримки військових зусиль, ймовірно, не матиме вирішального тактичного впливу без адаптації та більш ефективної інтеграції.
Україні доведеться краще синхронізувати та адаптувати поточну тактику, без чого західне обладнання не стане вирішальним у довгостроковій перспективі. Це відбувається, але дуже повільно.
Вищесказане також стосується операцій з прориву. Додаткове обладнання для розмінування необхідне і буде корисним (особливо переносні системи розмінування), але не вирішальним без кращої інтеграції вогню і маневру в масштабі.
(Знову ж таки, я не можу підкреслити, наскільки важко це зробити у воєнний час).
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Монопричинне пояснення невдач (наприклад, брак обладнання для розмінування) не відповідає дійсності. Наприклад, деякі українські атаки були зупинені російськими ПТКР ще до того, як вони досягли першого російського мінного поля.
Є дефіцит артилерійських стволів, який важко вирішити, враховуючи темпи виробництва і терміни постачання.
Досі підхід України в цьому контрнаступі полягав насамперед у прямих атаках на російські позиції, що супроводжувалися елементарним веденням глибокого бою. І ні, ці прямі атаки не є простими зондувальниvb атаками.
Є докази того, що тактичні кібероперації підтримують закриття кінетичних ланцюгів ураження. Тобто кіберрозвідка сприяє виявленню та відстеженню цілей на полі бою. Starlink залишається абсолютно ключовим для управління і контролю на полі бою.
Підготовка українських офіцерів і сержантів, з якими ми зустрічалися, здається відмінною, а моральний дух залишається високим. Проте є певні проблеми з якістю особового складу, що виникають у зв'язку з тим, що зараз на службу призивають менш витривалих і старших чоловіків.
Відсутність прогресу часто пов'язана з поганою тактикою, відсутністю координації між підрозділами, радянським стилем мислення
Наратив про те, що український прогрес досі є повільним лише через брак постачання зброї та підтримки, є монопричинним і його не поділяють ті, з ким ми розмовляли, хто воює та здійснює командування на фронті.
Само собою зрозуміло, що у війні на виснаження завжди потрібно більше артилерійських боєприпасів і техніки, і їх потрібно стабільно постачати. (Західна підтримка України, безумовно, має тривати, оскільки все ще є перспектива того, що контрнаступ буде успішним).
Але солдати, які воюють на фронті, з якими ми розмовляли, дуже добре розуміють, що відсутність прогресу часто пов'язана з поганою тактикою, відсутністю координації між підрозділами, бюрократичною тяганиною, радянським стилем мислення тощо, і ... росіянами, які чинять жорсткий опір.
