Ім'я емпатії до України – не Зеленський, а Буча. Портников пояснив тезу Воллеса про "недостатню вдячність"
Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес своєю тезою про те, що Україні слід висловлювати більше вдячності партнерам за надану військову підтримку, хотів сказати, що емпатія до російсько-української війни зменшується – як у західних політичних елітах, так і у західних суспільствах.
Таку думку в інтерв'ю BBC Україна висловив журналіст і письменник Віталій Портников.
На думку Портникова, Бен Воллес хотів нам сказати просту річ: коли ви вважаєте, що вам хтось винен щось апріорі, ви помиляєтеся. Не поводьтеся так, як ви поводилися перед Вільнюсом, тому що тоді Україна була на межі дипломатичної катастрофи.
"Якщо правду кажуть західні газети, в принципі розглядалася можливість скасування запрошення України після цього твіту президента. Те, що після цього твіту Зеленського президент Байден нібито просто залишив ці перемовини, – це ж насправді дипломатична катастрофа.
Нашим очільникам і нашому суспільству потрібно усвідомити просту річ, якої не сказав Бен Воллес: емпатія базується не на виступах президента. Президент не повинен поводити себе як моральний лідер світу – тому, що він є таким виключно в рамках українського інформаційного простору…
Українські чиновники самі себе переконали, що ім'я їхнього успіху, їхньої здатності впливати на громадську думку на Заході, на західних політиків – це Володимир Зеленський з його постійними промовами в парламентах, зверненнями до людей.
Але це серйозна політична помилка, яка полягає у нерозумінні того, як розвивається цивілізований світ. Тому що ім'я цієї емпатії – це не Зеленський. Ім'я цієї емпатії – Буча", – каже Портников.
Зеленський і Воллес. Фото: Укрінформ
Він пояснює, що західне суспільство завжди болюче реагувало на звірства. Це перевірялося Сребреницею, це перевірялося війнами на Близькому Сході, знищенням мирних громадян Ізраїлю, але також Саброю і Шатілою. Це уроки Другої світової війни.
"Захід був настільки шокований тим, що відбулося під час Другої світової війни, свідком чого він був, і чого не зміг зупинити, що він дотепер дуже болісно реагує навіть на натяки на подібні події. А в Україні – це не натяки. В Україні – це репліка того, що робили нацисти на цих територіях в 40-ві роки ХХ сторіччя.
Тому в очах світу, коли світ цікавився Бучею і Ірпенем, Зеленський був символом трагедії. Ось виступає президент – а у нього загиблі цивільні мешканці Бучі, в Бородянці, в Ірпені, в Ізюмі – давайте прислухаємося до нього. Прислухаємося не тому, що він добре промовляє ці промови, чи у його словах є щось важливе, а тому, що він - символ трагедії", – пояснює Портников.
Він зауважує, що якби на трибуну німецького чи польського парламенту вийшла матір, у якої син загинув на фронті, її виступ мав би більший резонанс, ніж виступ 55 президентів.
"От Зеленський – це символ нації, на яку напали, яку знищують, якій не дають нормально жити. Якщо цей символ нації починає поводитися з людьми, від яких залежить існування його нації, наче вони зобов’язані робити все, що він їм скаже, – то він помиляється. І я навіть не готовий дорікати президентові особисто за таку помилку. Він – не професійний політик, він – людина, яка очолює країну, що бореться, він – просто людина. А ви подивіться, як люди себе поводять в горі. Ви можете їм щось дорікнути?
Я вчора був свідком такої сцени. У львівському трамваї сиділа жінка, вся в чорному. Зайшов якийсь вуличний музика і почав співати якусь пісню – звичайно, це норма життя для Львова. А вона почала майже кричати, що в неї загинув син, а тут всі співають. Що їй треба сказати? Помовчіть, дайте послухати пісню? У неї величезне горе, і, за великим рахунком, ми всі зобов'язані її сину. Тому ми з цим рахуємося і не кажемо: ні, не треба так робити.
Але поруч з нею сиділа монашка, яка почала її заспокоювати і щось їй говорити: напевно, що заспокойся, всі розуміють твоє горе, але це людне місце, чи що ще можуть говорити Божі люди в такий момент...
Так от, Бен Воллес з Зеленським поводиться як ця монашка. Він намагається пояснити, як поводитися, щоб, з одного боку, і горе твоє поважали, і щоб до тебе могли реально прислухатися і, може, щось змінити.
Тому у мене немає тут претензій до того, що президент хоче використати всі інструменти для того, щоб добитися більшого. Питання в тому, наскільки ці інструменти в такій ситуації є дієвими. Я думаю, що міністр оборони Великої Британії саме це хотів сказати навіть не йому, а нам всім", – підсумував Портников.
