Як Папа Римський вихваляє російський імперіалізм, – Едвард Лукас
Колись диктатори тремтіли, коли говорив Папа Римський. Тепер вони випускають схвальні пресрелізи, пише британський журналіст і експерт CEPA Едвард Лукас у статті "Папська булла: Похвала російському імперіалізму". ТЕКСТИ публікують переклад матеріалу.
Коли Папа Іван Павло ІІ відвідав свою батьківщину, Польщу, у 1979 році, він зібрав величезні натовпи захоплених людей, розвіявши хмари страху та брехні комуністичного режиму і показавши світові та самим полякам правдиву картину країни. Заклик Папи: "Не бійтеся!" – знайшов відгук у грізних політиків, включно з Рональдом Рейганом і Маргарет Тетчер, і прирік імперію зла на загибель.
Нове папське послання дещо відрізняється. Відвідавши столицю Монголії Улан-Батор, Папа Франциск звернувся з вітальним словом до сусідньої країни, закликаючи китайських вірян "бути добрими християнами й добрими громадянами".
Проте комуністична диктатура в Пекіні не має поняття громадянства: вона вимагає беззаперечного, абсолютного, постійного послуху. На фотографіях відважних китайських вірян, які приїхали до Монголії, щоб побачити понтифіка, видно, як вони закривають обличчя в надії вирватися з лап партійно-державної машини спостереження. Католицьким єпископам у материковому Китаї, які тепер призначаються лише з дозволу партійного керівництва, було заборонено їздити до Монголії.
CNS photo/Maria Grazia Picciarella
Ще більш вражаюче фіаско сталося минулого місяця під час відеозустрічі понтифіка з молодими римо-католиками в Санкт-Петербурзі. Франциск сказав їм: "Ви – спадкоємці великої Росії. Великої Росії святих, царів, великої Росії Петра I, Катерини II, тієї великої імперської Росії, в якій було стільки культури та людяності. Ніколи не забувайте про цю спадщину. Ви – нащадки великої матінки Росії, крокуйте вперед із цим".
Це було, м'яко кажучи, дивно. Важко уявити собі римо-католицького лідера, який би закликав бельгійських, британських, нідерландських, французьких, німецьких, португальських чи іспанських вірян відзначати великі імперські традиції своїх країн.
З сучасного погляду, європейські імперії були жадібними й жорстокими, відразу жахливими для колонізованих і, зрештою, згубними для колонізаторів. Дійсно, якби Папа звернувся до історії своєї власної церкви, він би побачив, що взаємодія Римської імперії з християнством, починаючи з моменту його заснування, навряд чи була безконфліктною.
Понад те, імперські настрої Росії – це не лише питання історичних дебатів. Вони живі й зараз. Варто витратити кілька хвилин на перегляд російських телевізійних ток-шоу, щоб почути, як експерти говорять про країни-сусіди у недбалому презирливому та погрозливому тоні. А для українців російський імперіалізм є питанням буквально життя і смерті.
Ці висловлювання викликали надзвичайну публічну критику з боку глави Української греко-католицької церкви. Блаженніший Святослав Шевчук засудив, зокрема, схвальні згадки Папи про двох російських царів, Катерину ІІ та Петра І, які обидва прагнули знищити українську мову, ідентичність та культуру.
Однак речник Кремля Дмитрій Пєсков небагатослівно віддав належне невдало підібраним висловлюванням Папи Франциска. Він сказав, що знання понтифіком російської історії "радують" і "співзвучні" з зусиллями російської держави викладати історію згідно з інтерпретацією Владіміра Путіна. Це, хоч і з запізненням, але пролунало тривожним дзвіночком, і офіційні особи Ватикану спробували применшити значення висловлювань Папи Римського. Але шкоди було завдано.
Занадто легко звинувачувати в цих промахах погані поради. Дипломатичні (і розвідувальні) можливості Ватикану величезні. Дехто пояснює позицію Папи Римського латентним антиамериканізмом, що випливає з його раннього досвіду перебування під владою підтримуваної США аргентинської хунти 1970-х і початку 1980-х років. Можливо. Але найгіршим аспектом цього є те, що він, здається, не вчиться на своїх помилках.
Один з великих ризиків полягає в тому, що Святий Престол відмовиться від дипломатичного визнання Тайваню (що стає дедалі більш самотньою позицією) в марній надії дістати якісь поступки від пекінського режиму. Інша причина полягає в тому, що потурання Кремлю посилює втомлені війною голоси на Заході, які хочуть схилити Україну до перемир'я. Нам бракує не лише Івана Павла ІІ.
