Що розповідають жителі Грози, де росіяни вбили ракетою понад пів сотні людей (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Саша втратив батька, матір і бабусю через російський ракетний удар по кафе у селі Гроза. Фото: Олександр Магула/Суспільне

23-річний Олександр Муховатий унаслідок обстрілу росіян втратив батька Володимира, мати Світлану та бабусю Тетяну. Вони — одні з тих, хто в той день пішов в кафе на поминки односельчанина — військового Андрія Козиря.

"Коли батьки йшли з дому, я дивився у вікно кухні. Вони сіли в машину, поїхали, я зробив чай, отак як зараз сидів на ліжку. Коли трапився приліт, у мене за спиною аж стіна затряслась. Я став набирати батька. Телефон був відключений. Подумав, що він його поставив на режим польоту, поки на поминках. Дзвоню знайомій з тієї вулиці, де кафе, питаю, де прилетіло. Вона відповіла, що в центрі. Я спершу подумав, що в центрі — це десь в районі. А вона каже, ні, у нас в центрі. В Грозі", — розповідає Саша.

Він схопив велосипед і поїхав в центр. Спершу, каже, було видно лише дим. Підʼїхав ближче — побачив, що в кафе немає даху. Ще ближче — і стало видно, що стін також немає. Будівля склалася, як картонна коробка.

Руїни, які залишились від кафе і магазину у Грозі. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Саша побіг до кафе допомагати витягати людей. Витягнув двох. Потім поїхав до родичів переказати, щоб ті також рушали на поміч. Коли повернувся, допоміг витягнути ще чотири тіла.

"Я стояв на маленькому квадраті, де було багато тіл. Оглядав кожне — шукав своїх. Десь 15-20 хвилин стояв біля тіла батька і не розумів, що це він. А потім почав придивлятися до штанів, туфель, светра. Я ж бачив у вікно, в чому вони виходили. Коли зрозумів, що це батя, просто впав на коліна і…" — Саша нахиляється, хапається за голову на кілька секунд, потім випрямляється і продовжує:

"Думав, зможу сам його витягнути, але половина тіла й одна нога були під завалами. Я крикнув чоловікам, щоб помогли дістати. Ми поклали його на ноші і я зрозумів, що від тіла лишилося десь відсотків сімдесят. Ми поклали батька на землю і я ще якийсь час біля нього побув, потім більш-менш заспокоївся і пішов далі допомагати. Маму я не міг знайти, тупо не міг. Витягнув ще кілька тіл, а потім приїхали рятувальники й поліція".

Саша і його сестра Ксюша на цвинтарі. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Згодом він  поїхав додому переодягнутися. Вдома була його 15-річна сестра Ксюша. Після — заїхав до дідуся. Хлопець планував повернутися з рідними на розбір завалів, але їх вже не пустили військові, що перекрили підʼїзди до кафе.

"До війни у нас в селі було десь 500 людей. Частина виїхала при окупації, потім ще виїхали коли вже наші військові зайшли, тепер ще прильот по півсотні людей. То я думаю залишилося десь 200-250 чоловік. У нас сім вулиць, на моїй — десь 40 хат. Давайте от станом на сьогодні, — Саша зводить очі догори й рахує. — Три людини, чотири людини, там нікого немає вже, одинадцять, дванадцять, далі в хаті нікого не лишилося, тринадцять, чотирнадцять, пʼятнадцять, нікого не лишилося…"

Близькі та друзі загиблих селян у Грозі на дитячому майданчику, який перетворився на стихійний меморіал. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Одна з хат, в якій нікого не лишилося, міститься навпроти будинку Муховатих. Це хата родини Грибів.

— Як вам сказати правильно? У них загинуло в сімʼї десять чоловік, — Саша загинає пальці. — Андрій Козир, в честь якого були поминки, загинув на війні. В кафе були його дружина Аліна, син Денис і дочка Ліза, друг і племінник Дениса — Максим Сирокуров і його дружина Аліна, дружина Дениса — Ніна, дядько Микола Гриб, тітка Ніна Гриб, баба Галина Гриб і дід Іван Гриб.

Після початку повномасштабного вторгнення Андрій Козир повернувся в Україну з Польщі, де був на заробітках, і мобілізувався. У березні 2022-го загинув під Попасною. Його поховали на кладовищі у Дніпрі, тому що рідне село Гроза було на той час в окупації й тіло не могли сюди доставити. Могила Андрія Козиря на кладовищі — єдина, поряд з якою тріпоче жовто-блакитний прапор.

Саша Муховатий вчився з сином Андрія Козиря, Денисом, в одній школі. Денис також був на заробітках в Польщі до вторгнення, повернувся і теж мобілізувався. Він же займався й перепохованням батька. Між грудами каміння, яке лишилося від кафе, де були поминки, досі стирчать бавовняні хусточки, в які загортали свічки.

На подвір'ї у Муховатих бежева "копійка" з двома прапорцями, яку Саша забрав з місця загибелі батьків. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Тут же у дворі кафе стоїть розбита срібляста "Волга" Миколи Гриба, батька Аліни Козир. Її син Денис одружився з Ніною у 2022-му. Жінка жила в Польщі, але також приїхала на поминки 5 жовтня.

"У хаті досі їхні нерозпаковані речі, — розповідає Галина, сестра Миколи. — Вся сімʼя, розумієте? Денис був у формі, то його вдалося ідентифікувати. Його друг Іван Яременко також був у формі й з усіма нагородами, бо воював з 2014 року. Прийшов підтримати Дениса. Теж загинув. Єва Яременко — загинула. Галина Малікова — загинула. Ми не знаємо, коли ідентифікують їх тіла. Не знаємо, коли буде похорон. Від деяких тіл таке враження ніби нічого не лишилося, все в землю пішло".

Викопані ями на кладовищі у Грозі для поховання жителів села, загиблих від ракетного удару. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Неідентифіковане досі й тіло Ігоря Козира, двоюрідного брата Андрія. Він приїхав на поминки з дружиною і восьмирічним сином Іваном. Хлопчик також загинув, тіло не опізнане, його мама в лікарні. Загинула також рідна сестра Ігоря Козира — Ольга Пащенко, та їхній батько Анатолій Козир. Їх ховатиме дружина Анатолія — Валентина. У Ольги Пащенко лишився маленький син.

Життя в Грозі звузилося до маленького відрізка вулиці — від знищеного російською ракетою кафе, до кладовища, яке за останні кілька днів виросло майже на третину.

Копати могили допомагають троє Сашиних друзів. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Частину загиблих поховають на кладовищі в Шевченковому, оскільки деякі приїхали на поминки саме звідти. Але близько сорока людей будуть поховані у Грозі.

7 жовтня першими поховали Миколу Андросовича і його дружину Тетяну. За два дні — Галину Чикало, Олександра Ходака, Ірину Харбаку та Тетяну Харбаку. На наступні дні заплановані ще поховання. Загалом на кладовищі у Грозі викопали вже понад тридцять ям.

Маму і бабусю Саші вдалося опізнати, але коли віддадуть тіла для поховання — невідомо. Саша з дядьком їздять в Харків щодня. Купують все для похорону, повертаються додому і чекають.

війна люди воєнні злочини рф ракетний удар загиблі харківщина