"Ми сунули, як Вагнер, в одній точці". Розвідник «Магури» про початок контрнаступу
Сергій Назаренко – розвідник 47-ї бригади, відомої, як «Магура», розповів у інтерв’ю Цензору, чому український контрнаступ пішов повільніше, ніж очікувалося.
Зазначимо від ТЕКСТІВ, що «Магура» – це новостворена бригада, яка набиралася з мотивованих добровольців, пройшла навчання на Заході та була озброєна західною технікою. На неї покладалися великі надії напередодні контрнаступу. В той час «Магура» часто звучала в інформаційному просторі, а головний сержант бригади, який також є відомим блогером і військовим письменником Валерій Маркус зустрічався із президентом Зеленським.
Далі пряма мова Сергія Назаренка:
У багатьох була ілюзія, що, як тільки противник побачить "Бредлі" та "Леопарди", йому стане дуже страшно, і він просто злякається. Такого не сталося. Можливо, нам не пощастило, і ми в районі Роботиного зіткнулися з найбільш боєздатним батальйоном 70-го мотострілецького полку.
Ми прослуховували в ефірі, що говорив противник, як він поводився, – він був дуже недооцінений. Там не було паніки, здійснювалося спокійне управління боєм.
Коли старший начальник віддавав… не наказ, а дозвіл на залишення позиції, відхід, або запитував, чи потрібна підтримка, у відповідь, наскільки розумію, командир роти спокійно відповідав: "Все добре, я все контролюю. Не збираюся залишати позиції, мені не потрібні резерви, я справлюся". Але так поводився єдиний батальйон.
Чомусь наше командування загострило свою увагу саме на позиції "Реал". От як "Вагнер" на Вугледар – сунемо і все. Так і ми в одній точці сунули нескінченно.
Проблема в тому, що у людей (бійців «Магури» – ред.) дуже багато ілюзій. От я прибув у бригаду, прийняв розвідувальне відділення штабу. Всі мобілізовані, досвіду участі в бойових діях ніхто не має, а ті, хто воював, сиділи в окопах, бойових дій не вели. Всі молоді, амбіційні, сповнені ініціативи. Всі наслухалися іноземних інструкторів, як воювати. Але реальної ситуації не знають.
Всі молоді, амбіційні, сповнені ініціативи, досвіду бойових дій ніхто не має
Наступна наша проблема – стандарт НАТО: алгоритм, ухвалення рішень і все решта. Ми вважаємо, якщо будемо виконувати всі ці пункти, все у нас вийде. При цьому не розуміємо, що війська НАТО в країнах НАТО не просто виконують цей стандарт – вони думають за цим стандартом. А ми просто виконуємо. Але це не працює. Ось перший крок із шести виконано. А що виконано – незрозуміло…
Ще одна проблема – те, що ми намагаємося вгодити всім. Американським партнерам – показати, як ми воюємо по-американськи. Своєму командуванню – як ми воюємо згідно з нашими старими доктринальними документами.
У НАТО не просто виконують свій стандарт – вони думають за цим стандартом
Тоді відбувається те, що я називаю так: від того, що ви танковий чохол від "Абрамса" накинете на Т-64, він "Абрамсом" не стане. Прийдіть до єдиного знаменника, і давайте вже так працювати.
Я зразу попереджав всіх своїх підлеглих: "Перше, що ви втратите, це ілюзію". А далі хтось зуміє це пережити, і у нього все вийде. Я б не хотів, щоб так відбувалося, але це сувора реальність, і від цього нікуди не дінешся.
Про те, як відбувався штурм на початку контрнаступу, коли були знищені перші Бредлі:
Мінне поле перед цим пройшов іноземний тральщик "Вінсент", зробив прохід – виконав своє завдання, дійшов до позиції противника, зробив велику дугу і поїхав назад.
За ним виїхав танк, доїхав до позицій, постріляв у напрямку противника. А його на позиціях немає – ну, страшнувато проти "Леопардів" щось робити.
Противник використовував стару добру тактику: на ніч залишав лише чергову зміну. "Леопард" повернувся. Після нього вже пішли "Бредлі".
Перша машина не потрапляє в прохід і підривається.
Друга не приймає ніякого іншого рішення, як об’їхати першу машину, і також підривається.
Третя "Бредлі" вирішує підчепити і стягнути з проходу інших. Здаючи назад, також підривається.
Так сталося. Так буває. Після того, наступного дня, ми діяли так само. Ішли тим же проходом…
Але противник нас уже чекав на позиціях. У нього був час підготуватися. ПТУРисти стояли готові…
47-й бригаді було придано 25-й окремий штурмовий батальйон, з якого всі наші сміялися: "Ми ж всі на "Бредлі", ми нафаршировані, все вміємо, а це якісь хлопці на "Козаках". Так от, цей підрозділ виявився найбільш ефективним.
Хлопці на "Козаках" але з бойовим досвідом виявилися найбільш ефективними
Він воював з батальйоном 291-го московського спецназу. Бійці цього підрозділу не витримали й вдалися до "героїчного вчинку" – відійшли.
Чому не використати цей фактор?
Ми знайшли слабке місце, знайшли ділянку, де маємо успіх, – чому не продовжувати його розвивати на цьому напрямку?
Там також було зроблено прохід.
Інженерна машина проїхала. Її, правда, таки підкараулили, заптурили. Це наш мінний тральщик, ще радянський, за ним їхала УР. УРку противник знищив.
Ось так, ми зазнали втрат і втратили те, на що був розрахунок, – несподіванку і темп.
Про тактику ворога:
Вона досить проста. Запускаємо на позиції, відсікаємо підрозділи й потім їх змішуємо з землею артилерією, чим змушуємо до відходу.
Військовослужбовці верталися з тих позицій здебільшого без поранень, але від безперервних артобстрілів вони просто не могли сприймати адекватно реальність і розуміти, де що відбувається.
Використовували росіяни артилерію досить вміло. З кожною артилерійською гарматою у них працює безпілотник. Кожна гармата відповідає за свою ділянку, а не ганяє, як у нас: туди стрель – сюди стрель… Є передовий артилерійський пункт спостереження. Як тільки з’являється ціль, підіймається безпілотник, і здійснюється артилерійський удар.
З часом наша РЕБ їх добре придушила. Але і ворожі станції працювали ефективно.
