"Я бачив там ножівки, бензопили, сокири, мачете. Все було в крові". Військовий медик Юрій Армаш про терор у російських катівнях

Які види катувань застосовують росіяни

Допити почалися з першого дня. Проводили їх представники ФСБ, одні й ті самі. Я зрозумів це з їхніх розмов уже на третьому допиті. Під час допитів мені закривали обличчя і на руки за спиною надягали кайданки. 

Питали, де зброя, скільки людей в нашій розвідгрупі (окупанти затримали Юрія Армаша поблизу Олешок разом з двома хлопцями, з якими військовий медик переховувався у підвалі під час артобстрілів. Хлопці виявилися військовими й разом з Юрієм у цивільному одязі намагалися виїхати з окупованих Олешок до своїх частин, але їх спіймали росіяни – ред.). Оскільки я був з трьох найстаршим, мені одразу сказали, що я – «командир підрозділу». Питали, де наші позиції, звідки ми прибули та з якою метою. Допитували «с пристрастием». Використовували шило: на шиї натягували шкіру, проколювали її і залишали шило висіти так, щоб я це відчував. Оскільки я не казав їм того, що вони хотіли почути, бо я не міг їм казати те, чого немає, вони стали використовувати ніж. Проколювали ним ногу.

Коли я сидів, вони брали ніж і спиралися ним у верхню частину ноги, поки не відчували, що лезо доходить до кістки. Робили так і з іншими хлопцями. 

Коли ж росіяни розуміли, що відповіді не буде, вони застосовували «Тапік», військовий польовий телефон. Мені чіпляли дроти від нього на вуха і крутили, крутили, крутили, піддаючи електричний струм, поки я не став кричати: «За що? Невже за те, що я з 2017 року, перебуваючи на службі, рятував життя не лише українських військових, а й тих, кого ми брали в полон?» Я ж рятував і їхніх же, «ДНРівців». Почувши це, росіяни зупинилися і почали про щось між собою перемовлятися. Але після цього вони припинили мене катувати.

Як відбувалися допити

Перший допит тривав десь з півтори години. У хлопців так само. Коли мене, «розмальованого» [від тортур] завели назад до камери, то інші бранці були в шоці. Я тоді не бачив на одне око, так воно запливло. На другий день допитували близько години. Але «Тапік» уже не використовували, лише гумовий кийок і биту. Били в потилицю і зверху по голові.

Намагалися бити так, щоб я не відключився і не втратив свідомість.

На другому допиті питання були дещо іншими: звідки ми прийшли, що бачили, де знаходяться українські військові, чи були ми в лікарні, чи провідували когось зі своїх? Я все заперечував. Пояснював, що ми прийшли з Олешок, щоб доїхати до Запоріжжя. Все. На другому допиті у мене були розв’язані очі, а росіяни були всі в масках. Вони дістали мій телефон і я мусив розшифрувати їм кожен запис у своїй телефонній книзі. 

Третій допит був десь через тиждень. На ньому росіян більше цікавила моя спеціальність і що я можу. Вони запропонували працювати з ними, надавати медичну допомогу їхнім військовим. Я зрозумів, що у них усе дуже погано з медициною, а пізніше остаточно в тому переконався. Тоді ж я сказав, що хочу додому, до рідних і що мене не цікавить їхня пропозиція. Але додав, що як лікар у будь-якому випадку я надаватиму допомогу цивільним, якщо буде така потреба. 

Як окупанти знущалися з цивільних

З 20 квітня мене почали виводити для надання медичної допомоги цивільним, яких росіяни сильно били. Деяким доводилося робити не одну перев’язку. Щодня я надавав допомогу приблизно десятьом людям. Згодом я бачив «журнал прийому», бачив кількість тих, кого окупанти тримають у будівлі поліції. Та я й сам запитував, скільки вони тримають людей, пояснював, що це необхідно, аби розрахувати кількість потрібних медикаментів і матеріалів для перев’язок. Судячи з відповідей, одночасно вони тримали там не менше 65-70 людей.

У тому журналі були й чоловіки, і жінки. Тільки останніх вони тоді тримали в приміщенні паспортного столу. Хоча деякі жінки були і в підвалі. Приміром, які набравшись хоробрості й під легеньким градусом спиртного ходили по базару і кричали: «Слава ЗСУ!» 

Пам’ятаю як надавав допомогу одній жінці віком приблизно в 40 років в одному з двох карцерів у підвалі. Виводити наверх її не хотіли. Я робив перев’язку голови: жінку били гумовою палкою. За що її взяли й за що її били я не знав. 

Особливо жорстоко окупанти ставилися до чоловіків до 35-40 років

Іноді мені доводилося замість бинта перев’язувати голову, руки, ноги звичайним простирадлом. Бувало різне. Ламали ноги. Особливо жорстоко ставилися до чоловіків до 35-40 років. Тим, кому було після 45, ставилися більш лояльно. Про таких іноді казали: «Не чіпайте діда» і вже не били.

Окупанти били людей до важких поранень

Я пам’ятаю двох цивільних і одного військового. Мене викликали надати їм медичну допомогу, але я змушений був сказати, що не в силах хоч щось для них зробити. 

Один із них був працівником Каховської ГЕС. Його тримали в кабінеті на другому поверсі цілодобово прикутим до сейфа. Одна його рука була прив’язана до батареї, а друга – до сейфа. Під час «допиту» росіяни витягували з його рук вени сталевим дротом. Я подивився і сказав, що допомогти нічим не можу, бо потрібно зашивати, «спаювати» вену. Я міг лише перев’язати, подивитись, щоб воно не гнило, прочистити, але тільки не зашивати. Тож росіяни кудись його відвозили і запаювали вени.

Пам’ятаю ще одного чоловіка. Його затримали і десь на четвертий день полону зламали йому ногу. Били так сильно, що шкіра на його лівій нозі лопнула і зламалась кістка нижче коліна. Я робив йому перев’язки і зупиняв кровотечу, але в перший день не зміг побачити перелам. Бо чоловіка дуже важко було втримати. Тримали його тоді наші поліцейські, які перейшли служити окупантам. А на другий день побачив характерну синюшність на нозі і одразу сказав, що вона зламана, що треба робити рентген і накладати гіпс, що проста перев’язка нічого не дасть і він просто втратить ногу. 

Колаборанти-поліцаї напивалися і починали бити людей, поки не набридне

Чоловіка відвезли, загіпсували і повернули до поліцейського відділку, протримали ще десь з чотири доби. Я потім сказав російським військовим, що його треба відпускати. А вони: «Та все нормально, він загіпсований». Кажу, ні, не нормально, бо його навіть з загіпсованою ногою поліцаї-колаборанти нещадно б’ють. Мабуть, їм просто не було більше над ким познущатися, а їм дуже хотілося. А тоді в підвалі поліції лежало багато незрозумілого алкоголю. Типу сурогату горілки. Вони напивалися і починали бити людей. Перша камера була їхня «найулюбленіша». Вони заходили до неї, обирали жертв, заводили їх до іншої камери без дверей, приковували їх кайданками до труби і просто били, поки не набридне.

Багато людей були з ранами від глушника для автомата

Я допоміг у полоні десь близько сотні людей. Розумієте, я і вночі працював, мене часто піднімали. Доводилось і на вулиці робити перев’язку, бо над кимось починали знущатися ще на вулиці перед входом до поліцейського відділку. Бувало, люди свідомість втрачали. Бували нічні допити. Людям зривали нігті. Багато чого було.

Загалом вдень доводилося надавати медичну допомогу частіше, ніж уночі. Хоча вдень більше траплялось жінок, чоловіки були здебільшого вночі. Частіше це були молоді люди, ніж літнього віку. Бо молоді частіше виходили в комендантську годину за цигарками і росіяни їх ловили. По Новій Каховці постійно їздили патрулі, які пересувалися навіть на військовій вантажній машині з вбудованою будкою з посадочними місцями. За одну ніч до неї могли згребти 5-10 чоловік. 

Дуже багато людей були з пораненнями голови.

Часто мені траплялось специфічне поранення у вигляді дивного круглого отвору. Десь після двадцятого чоловіка з такою раною я все не міг зрозуміти, від чого це, чим можна так бити? Військові потім сказали мені, що це рана від глушника для автомата. Ним полонених били, коли супроводжували їх до відділку поліції. Якщо росіянам щось не подобалося, вони доставали глушник і просто лупили тим місцем, де нарізана різьба, на яку накручують сам ствол автомата. І от тим місцем окупанти з усієї сили били людей по голові. Як правило, це було саме вночі.

У катівнях головні – ФСБшники

У поліцейському відділку всі підпорядковувалися ФСБ РФ. Усі: і росгвардійці, і солдати, які приїхали з якоїсь Калмикії чи з Бурятії, і місцеві поліцейські-колаборанти. Але вже серед них була своя ієрархія. Колаборанти підпорядковувалися Росгвардії, та ж у свою чергу – ФСБ. 

Водночас наші колаборанти могли собі дозволити спуститися до якоїсь камери, витягнути будь-яку людину, прикувати її і знущатися стільки, скільки заманеться. За цим же ніяк не простежиш.

Кабінет з закривавленими знаряддями тортур

Такої жорстокості як після 24 лютого я не очікував. Хоча я бачив багато чого і до того, але чесно кажучи, був шокований. В поліції Нової Каховки я заходив у такі кабінети, і бачив там те, від чого мені було дуже страшно. Я бачив там ножівки, бензопили, сокири, мачете. Все було в крові. Я розумів, що мене не викликали надавати допомогу тим, кого цим катували, мабуть, росіяни їх одразу кудись вивозили. 

Кабінет з закривавленими знаряддями тортур знаходився на другому поверсі поліцейського відділку, у лівому крилі. Такий звичайний кабінет. Там ніхто не заселявся. Якось мене привели до нього надати допомогу чоловіку 40-45 років, здається, грузинської національності. Росіяни забили його ногами, почепили йому до вух «Тапік», облили водою і били електричним струмом. Але були в будівлі й більш таємні кабінети, до яких мене навіть не заводили.

Ще в поліції окупанти насильно вирізали з тіл затриманих цивільних татуювання, які їм не подобались.

Деяким видаляли їх ножем, деяким випалювали марганцівкою. Була там людина, яка конкретно цим займалася – такий собі праведник, дядя Саша, дуже «набожний». Він дуже відомий на всю Нову Каховку, зранку йшов до церкви, а після обіду до поліцейського відділку і там знущався над людьми. Хоча він майже завжди був у масці, його всі впізнавали по голосу. Він визначав татуювання, які вважав «небогоугодними» і видаляв їх. 

Окупанти ґвалтували навіть дітей

Коли в поліцейському відділку знаходилися буряти разом із калмиками, вони часто заходили до молодих дівчат – віком до 25-30 років. Вони їх навіть сортували за віком і розміщували в окремих камерах. Час від часу жінок виводили з камери і заводили в інше крило. В тому паспортному столі були два входи, і біля одного з них знаходилася кімната для переодягання поліцейських, з душем і нормальним туалетом. Дівчат туди заводили вночі і там їх ґвалтували. Коли ж у росіян закінчувалася ротація, вони, бувало, заходили в камери і ґвалтували жінок там. Моя камера була поруч, усе було прекрасно чути…

Росіяни заходили в камери і ґвалтували там жінок

Найгірший же випадок був з 14-річною дівчинкою, яку росіяни тримали в полоні. Вона дуже приховувала, що її ґвалтували. Якось нас вивели на прогулянку і я побачив, що з неї тече кров та підняв хай серед поліцаїв-колаборантів. Я кричав: ви що, не бачите, що в неї кровотеча? Поліцаї побігли до росгвардійців, дівчину забрали і відвезли до лікарні. Там їй вкололи кровоспинне і одразу привезли назад, буквально за годину. Також їй виписали курс лікування, щоб усе загоїлося, бо все там у дівчини, як я зрозумів, було порване.

Згодом нас знову вивели на прогулянку. Я спитав тоді, що з нею сталося? Вона не захотіла відповідати. Я запитав: «Це зробили російські військові?» Вона мовчки опустила голову. Я її запевнив, що про це ніхто крім мене не знатиме. Після того вона відповіла: «Так». Я спитав, де все це сталось. Дівчина сказала, що її виводили на другий поверх поліцейського відділку, де жили російські військові. Вони там облаштували собі спальні місця, по декілька чоловік на один кабінет. Приводили її туди, де саме спали росіяни. Я спитав, чи був контакт? «Так, був». Після того дівчина замкнулася і більше не змогла зі мною говорити.

полон катівні росіян воєнні злочини рф геноцид терор