Том Купер: російські частини зазнали катастрофічних втрат під Авдіївкою

Вплив війни в в Ізраїлі

Не можу позбутися враження, що всього через кілька днів після вибуху великої «кризи» в Ізраїлі/Палестині, Путін розгорнув в Україні найбільшу від лютого 2022 року наступальну операцію.

Враховуючи, що Путін — близький друзяка Беньяміна Нетаньягу, і зважаючи на скарги багатьох колишніх керівників Шин Бету (служби безпеки Ізраїлю) та відставних генералів ізраїльських Сил оборони, що уряд Нетаньягу місяцями (якщо не роками) ігнорував їхні попередження, а також зважаючи на те, що Путін — вихідець із КГБ/ФСБ і любитель інтриг і змов... не кажучи вже про вплив і владу цих двох персонажів... то, поклавши руку на серце, мушу визнати, що це мав бути ну просто чистісінький збіг обставин.

Такою самою випадковістю, і то абсолютно непередбачуваною (справді, хто б міг подумати?!) стала швидка військова допомога США Ізраїлю в особливо великих обсягах. Зокрема тисячами боєприпасів 155-мм калібру, виготовлених для України. Я вражений, навіть подумати не міг. Аж не спромігся запитати себе: скільки українських солдатів загинуло або зазнало поранень улітку тільки через те, що їм затримували поставки (або просто в них відмовляли) зі США, Німеччини, Франції, Британії та складів інших держав? Скільки зазнало поранень від гелікоптерів Ка-52 ВКС через те, наприклад, що США відкладали поставки ракет MGM-140 ATACM?

Але не хвилюйтеся, з Києва ви скарг не почуєте. І Вашингтон, і Брюссель уміють закривати роти з небажаними репліками, тому зараз як мінімум половина українських медій висловлюють надзвичайно глибоке занепокоєння щодо безпеки громадян Ізраїлю...

…тому було досить втішно прийти до висновку, що (принаймні 10 днів тому) було багато скарг на «дефіцит снарядів» саме від росіян – і це незважаючи на повідомлення США про величезні поставки артилерійських боєприпасів з Північної Кореї. Мене лише трохи хвилюють кількості, які озвучують згідно деяких оцінок: наприклад, до 6 мільйонів патронів калібру 122 мм і 130 мм. І це в той час, як США перенаправляють 155-мм боєприпаси з України до Ізраїля…

Повітряна війна

В останні п’ять-шість днів українці заявили про збиття 5–6 російських літаків Су-25, здебільшого над авдіївським сектором – і це не дивно, – але ж і над півднем Запорізької області – і оце вже дивно. От чесно, після того, як я десятиліттями вивчав повітряні війни сучасності, не можу не сказати (чи пак «застерегти»), що самі лише заяви нічого не варті, якщо не підкріплені бодай фото або відео. Отже, я б не надто шаленів від тих заяв. Але пізніше один російський контакт додав у список збитого українцями ще два гелікоптера Ка-52, про які – як мені відомо – Україна навіть не повідомляла… тож тепер… єдине, що спадає мені на думку, – «гнилизна трапилась у ПКС-і їхнім».

За останні 48 годин, нарешті отримавши ракети ATACMS, – хоч і стару версію з радіусом 165 км та боєголовками М39 Блок 1 і що там ще – ЗСУ мали добру забаву і розносили передові оперативні бази ПКС на сході та півдні України. Зокрема: луганський аеропорт, бердянський аеропорт, мелітопольський аеропорт. За допомогою супутникових фотографій із наслідками хтось нарахував десь 20+ знищених російських гелікоптерів, включно із кількістю Ка-52, яку росія виробляє за рік. Плюс кілька складів боєкомплекту. Плюс кілька десятків загиблих.

«Операція “Dragonfly”» виявилася безперечним успіхом

А головне: маємо візуальне підтвердження. Справді, відомий під кодовою назвою «Операція Dragonfly» [«Бабка» — перекл.], цей захід пройшов за участі Сил спеціальних операцій України і виявився безперечним успіхом. Всього за «кілька годин» російські ПКС втратили чималу кількість ударних вертольотів, які задіювали неподалік від поля бою.

…і доки там усе палало, щось інше прилетіло по авіабазі «Халіно» біля Курська і підірвало (щонайменше) 18 російських безпілотників, та ще й поруч із військовою частиною, де було 80 транспортних засобів та 4000 особового складу, тому там теж можна сподіватися певних збитків.

Битва за Донбас

Куп’янськ-Сватове… За минулі десять днів росіяни спершу спробували наступати із Лимана Першого на Синьківку, а з Ягідного на Іванівку, але їх швидко розвернули і, північніше Іванівки, 115-та механізована бригада ударила їх із північного флангу та звільнила чималий шматок землі, разом із панівною висотою.

Бахмут… На південь від зруйнованого міста росіяни влаштували кілька контратак від траси Т-0513 у бік залізничного насипу, проте всі вони провалилися, а тим часом ЗСУ обережно прогинає ворожу лінію фронту між Опитним і Миколаївкою.

Проте усе це лиш «відвернуло увагу» від того, що відбувалося протягом кількох минулих днів (і досі триває) на ділянці фронту біля Авдіївки.

Авдіївка є останньою ділянкою старої «лінії розмежування» ще з 2014-2015 років, яку досі контролюють українські сили

Чому саме Авдіївка? Це місто — чи радше те, що від нього залишилося після 19 місяців російських повітряних ударів, артилерійських обстрілів та наземних атак — і позиції ЗСУ на його території є останньою ділянкою старої «лінії розмежування» ще з 2014-2015 років, яку досі контролюють українські сили. А ще це зовсім поруч із Донецьком. Тож росіяни вирішили українців звідти остаточно виселити.

За повідомленнями ще з 11 жовтня, російські частини почали наступати «кліщами»:

— північне вістря очолила 114-та мотострілецька бригада росіян (підсилена двома стрілецькими батальйонами), яка розпочала наступ із району Красногорівки в напрямку Степового та висоти 230.

— у центрі, біля Крутої Балки, кілька російських добровольчих підрозділів (батальйони «П’ятнашка» і «Юрґа») спробували дістатися до дороги Н-20.

— з півдня у напрямку Авдіївки розпочала наступ 1-ша мотострілецька бригада росіян.

Інші диверсійні атаки проводили 9-та МСБр та 110-та МСБр: з Водяного на Нетайлове та з Пісків на Первомайське, відповідно.

Як повідомлялося, 11 числа, вже під час першого штурму в росіян почалися проблеми. А що сталося? Ну, спершу виявилося, що ЗСУ відплатили чесною монетою і за останній рік заклали в цьому районі понад 500 тисяч мін. Ну, тобто, на додачу до (певно) тієї ж кількості, які було закладено до того. Далі: росіяни невпинно намагалися просуватися, а ЗСУ додатково мінували територію за допомогою артилерії та БПЛА.

Росіяни постійно наривалися на дедалі більше незнаних мінних полів та зазнавали катастрофічних втрат

Тому росіянам не лише «вмазали» снарядами та ракетами – від 43-тої артилерійської та 107-мої реактивної артилерійської бригади – щойно ті сунули вперед – вони ще й постійно наривалися на дедалі більше незнаних мінних полів та зазнавали катастрофічних втрат. Ба більше, станом десь на 15–16 жовтня артилерія ЗСУ також знищила десь 80 одиниць російської артилерії в районі північніше Авдіївки.

Попри те, росіяни тисли далі й станом десь на 12 чи 13 жовтня дісталися залізничного насипу на схід від Степового. Українці провели контратаку й відкинули їх назад. Десь 16 чи 17 жовтня росіяни усвідомили, що не мають змоги дістатися Степового, не захопивши домінантну висоту північніше Авдіївки. По суті це – величезна гора відвального шлаку із Авдіївського коксохімічного заводу, розташованого неподалік. Вона достатньо висока, щоб з неї можна було контролювати всю місцевість та ідеально пасує для організації оборони. Відповідно, росіяни задіяли «оперативні маневрені резерви» – 21-шу танкову бригаду – і спробували захопити той «пагорб», у типовому стилі «всі вперед».

Можете не сумніватися, оборона не далася українцям легко: деякі передові позиції росіяни захопили, що призвело до втрат. Насправді, останні російські штурми вже велися із захоплених українських позицій, тому кілька військових із ЗСУ описували події 18 жовтня як «пекло». Росіяни задіяли «все»: авіаудари з Су-25, постійні обстріли з артилерії та РСЗВ – далі купу танків та іншої броньованої техніки зі складу 21-шої танкової бригади. То були не мобіки, а професійні російські військові, тож воювали вони добре.

Дехто порівнює інтенсивність російського штурму із Курською битвою

Та все ж російські частини зазнали катастрофічних втрат: загалом ЗСУ нарахували 97 знищених танків, БМП та БТР-ів. Дехто порівнює інтенсивність російського штурму із Курською битвою.

Кадри з різних відеозаписів, на яких зображено «марш смерті» російської 21-шої ТБр 17-го та/чи 18 жовтня, північніше Авдіївки. Видно, як палають цілі колони з БМП: спершу вони наїжджали на міни, а тоді їх накривали артилерійським вогнем…

Від учора, як повідомляють, росіяни припинили вести в атаку техніку. Тепер вони ведуть на штурм лише піхоту – часто навіть без підтримки артилерії…

Не думайте: ця битва ще далека від завершення, бо росіяни зараз вводять тут за лінією фронту додаткові резерви. Отже, варто очікувати наступної їхньої спроби.

Тепер сподіваймося, що в ЗСУ не скінчаться боєприпаси, адже… ох, та ви вже знаєте, чому таке може трапитися…

Південь Запоріжжя та Херсон

Ця зміна заголовка зумовлена фактом, що – й це доволі впевнений висновок – український контрнаступ, який розпочався у червні, принаймні тимчасово, завершився. Так, звісно, українці наразі знову проводять ротацію підрозділів всередині та поза «виступом» на півдні Запорізької області. Вони також задіяли 128-му гірсько-штурмову в районі Копаней і замінили деякі підрозділи морської піхоти в районі Старомлинівки. Вони надалі штурмують окремі позиції росіян за кожної нагоди – важкі бої тривають. Однак, «маштабна операція із ударом на кількох напрямках» – таки завершилася.

У районі Роботиного–Вербового–Новопрокопівки росіяни скористалися з нагоди й перегрупували свої сили. По суті, залишки 42-гої МСД (1429-й та 1441-й МСП, а також 71-й та 291-й МСП) тепер перекинули на ділянку західніше Роботиного (тобто: в Копані та на південь від них); залишки 76-тої МСД (те, що лишилося від різних полків БАРС) тепер прикривають ділянку між Новопрокопівкою та Вербовим. 7-му дивізію ВДВ терміново перекинули на заміну побитому 108-му полку північніше Вербового – після того, як той втратив низку позицій і десь 1,5 кілометри території. Решту ВДВ (частини 7-мої та 76-тої дивізій ВДВ) відвели глибше в тил: там вони зализують рани та сформували щось на кшталт «2-гої лінії оборони».

На жаль, українцям не вдалося зайняти жодної домінантної висоти (тобто, Висоти 161, 166 та 169).

Південна Херсонщина

Залишки російської оборонної лінії вздовж лівого берега Дніпра наразі тримає 18-та ЗВА (в районі Скадовська; це – колишній 22-й АК, реорганізований та розширений влітку цього року, як уже повідомлялося), а також 49-та ЗВА (Нова Каховка).

У середу зʼявилися повідомлення, що українці перетнули Дніпро кількома кілометрами північніше від Антонівки та звільнили село Пойма на північ від Олешок. Далі вони – згідно повідомлень самих росіян – «здійснили прорив» лінії фронту ЗСрф у цьому районі. Наразі, я не дуже певен, що це справді «прорив»: Пойма знаходиться за російською лінією оборони між Олешками та Піщанівкою і, наскільки мені відомо, її все ще контролюють росіяни. Однак, українці, напевно, звільнили село Кринки – далі на північ.

Оригінал – тут, повний переклад на патреон-каналі Аналітика: переклади і першоджерела.

стратегія купер хід війни контрнаступ зсу авдіївка