Щоб достукатися до командування, підрозділ має ефектно знімати відео. Колонка військовослужбовиці Лесі Ганжі
Підрозділи змагаються за кількість лайків у соцмережах, командири – за відвідуваність своїх ютуб-каналів, а ледь не у кожному підрозділі є спеціальна людина, яка монтулить відео і накладає на нього героїчну музичку. А то й не одна така людина – і це на тлі нестачі людей в окопах.
"Коли у вас нарешті буде відео хорошої якості?" Це питання, яке мене особисто поставило у глухий кут. Відео в нас і правда було поганої якості – нам не вдавалося побороти одну технічну проблему, та й ми не аж так на ній фокусувалися, бо навіть на цій поганій якості було чітко видно ураження цілі. Але ураження цілі нікого не гребе, якщо воно погано записане. Нам треба ефект, казали вони. І вони були не те, щоби погані люди, просто їм було треба.
Розповідає побратим з іншого підрозділу, дуже відомого: "Ми штурмонули окоп, закріпилися, пацани вже пройшли вперед, тут прибігає наш відомий командир, починає стріляти з автомата і селфиться на відео: "Дивіться, як ми, такі-то бойові-передові, йдемо на штурм". На це його відверто послали: "Припини шмаляти, долба***б, там наші попереду".
Виїзд на полігон – єдиний за кілька місяців: багато новеньких, багато хто отримав нову зброю – бодай би пристрілятися перед бойовими. Тренування звелося до того, що ротний підривник організовував красиві бабахи для картинки, а люди замість тренуватися побули статистами для відео. Ніхто нічого не пристріляв, зате виніс 300-го відпрацювали, причому 300-й був справжнім: хлопець, який щойно повернувся в частину після контузії, від одного з вибухів зомлів.
Відео "Як круто тренуються наші бійці" вийшло героїчним, комбату сподобалося, підривника відправили в офіцерську школу – заслужив.
Медіавійну, яка ведеться в соцмережах, легше за все було б списати на донати: чим краще відео – тим більше донатів від українського народу. Мені особисто було би дуже прикро робити висновок, що люди готові підтримати армію лише в обмін на видовища з поля бою. Є в цих героїчних відео якесь інфантильне підгодовування комбікормом, яке не пасує гостроті й серйозності моменту, в якому ми живемо. І багато хто це розуміє, як розуміє й те, що донати армії потрібні не від хорошого життя.
Як на мене, у медіа підрозділи борються не так за донати, як за впливовість. Тільки за допомогою медіа ти можеш здобути бодай якийсь вплив на закриту військову структуру, тільки так твій голос може бути почутий на рівні командування вищої ланки. Достукатися ти можеш лише ззовні: апелювати до армійського керівництва зсередини військової структури – справа майже безнадійна.
Не лише право на голос, а й твоя правота в армії часто визначається посадою і званням. В такій ситуації медіа перетворюється на такий собі автомобільний відеореєстратор – єдине об'єктивне свідчення.
Проте усі ці плюси медіа на війні залишаються плюсами рівно до того моменту, коли це не переступає межі здорового глузду – коли ураження цілей все ж таки лишається пріоритетнішим за хороше відео з ураження, командир не шмаляє з автомата заради картинки, кількість людей, які монтують армійське відео, не конкурує з кількістю людей в окопах, і головне - не ці люди визначають, що тобі робити.
