Якщо не виправимося з мобілізацією – програємо війну (ПОГЛЯД)
Журналіст, головний редактор "Новинарні" Дмитро Лиховій аналізує колонку, її розширену версію й інтерв'ю Валерія Залужного для видання The Economist на своїй фейсбук-сторінці. ТЕКСТИ публікують роздуми й висновки Лиховія у вигляді прямої мови.
По-перше, це ок, що стільки людей в моїй стрічці на них рефлексує. Отже, помітили, вловили якісь смисли. Щоправда, висновки знову робляться багато в чому залежно від політичних уподобань і моральних настанов юзера. Хтось бачить у виступах Залужного відповідь на статтю Шустера в "Тайм" і ледь не лебедину пісню перед відставкою. Дехто вбачає ледь не протистояння головкома/ГШ з офісом президента. Хтось просто прозрів з приводу фронтових реалій і тому дуже засмутився. А хтось – вичепив лише тему розширення мобілізації і давай ще більше боятися, огризатися, розганяти звинувачення. Що з них взяти...
Насправді ж перезбуджуватися підстав не бачу жодних. Хто справді стежить за подіями на фронті за різними джерелами, до таких висновків Залужного готовий.
Це дуже ок, що головнокомандувач визнає свої помилки й готовий їх виправляти. Як саме виправляти – це вже інше питання.
Порівнювати статтю в "Тайм" і ці виступи Залужного не бачу сенсу, бо це різні жанри про різні сфери з різною метою. Хоч і для однієї аудиторії (так, насамперед для Америки, яка має продовжити нам поставки не просто зброї, а кращої зброї та технологій).
Виступи Залужного точно не є "відповіддю" на насмикані анонімки від Саймона Шустера (автора статті Time – ред.) – хоча б тому, що такі комплексні матеріали, як оці три тексти від головкома, організуються і готуються місяцями.
Підстав для політичного протиставлення Залужного Зеленському чи ОП я теж не бачу. Ну, хіба що ви вже ведете виборчу кампанію або є її частиною. Офіс черпає інформацію від Залужного, і в Зеленського просто немає іншого Залужного, щоб замінити його на переправі. А в Залужного немає політичних амбіцій.
Передчувати ж зміну головкома, як на мене, можна буде хіба тоді, коли в перебігу війни стануть реальністю вибори президента. Поки що це не дуже обґрунтовані припущення.
До речі, тоді як Залужний бачить ознаки Першої світової війни (статичний фронт) на нашій лінії фронту, я починаю бачити ознаки того часу в політичній площині: коли українці готові поборювати не ворога, а самі себе і свою державу. У 1918 році було й таке. Коментарів у ФБ це теж стосується.
Українцям же Валерій Залужний говорить: так, війна буде довга і важка. "Чорні лебеді" у вигляді революцій у Росії можливі (але не тільки в Росії і не тільки на нашу користь). Натомість ми маємо вдосконалювати свої технології, оборонне виробництво і посилювати армію – і зброєю, і особовим складом насамперед.
Без посилення (і покращення) мобілізації не буде не те що перемоги, а навіть плюс-мінус паритету, до якого за цей рік дуже звик наш тил.
Ну, і я звернув би увагу, що – так, війна стає "позиційною" і "окопною". Залужний не хоче її робити такою, бо вважає, що це на користь Росії. Хай по залізу в нас і приблизна відповідність, але в умовах довготривалої війни на виснаження наш особовий склад та мобресурс вичерпається значно раніше.
Тому, хочеш не хочеш, а нам потрібно намагатися втримувати ініціативу й наступати. Тільки вже не в лоб – попробували, обламали зуби, втратили багато людей і десятки "леопардів".
Про реалії мобілізації я хочу написати більше трохи згодом, наскільки з цим усе печально і що з цим можна зробити.
Тут же справа в чому? В тому, що мало констатувати проблеми. Потрібно прораховувати, як вони розвинуться через пів року, через рік, півтора два – якщо їх не розв'язувати. І як їх варто спробувати розв'язати.
Якщо не виправимося з мобілізацією – програємо війну.
Залужний і констатує, і по-дорослому намагається окреслити шляхи рішень, насамперед у тій "технічній" частині свого комплексного виступу.
