Під час спілкування у Zoom з людським мозком відбувається дещо дивне, – дослідження
Людський мозок не обробляє розмови в Zoom так само, як розмови віч-на-віч. Про це свідчать результати дослідження, проведеного в Єльському університеті, повідомляє Science Alert.
"Соціальні системи людського мозку більш активні під час реальних особистих зустрічей, ніж у Zoom", – каже нейробіологиня Джой Гірш, яка очолила команду дослідників.
"Онлайн-репрезентації облич, принаймні за нинішніх технологій, не мають такого ж "привілейованого доступу" до соціальних нейронних схем мозку, який характерний для реальних зустрічей", – пояснює вчена.
За словами Гірш та її колег, більшість попередніх досліджень, які використовували нейровізуалізацію для запису активності мозку під час соціальної взаємодії, стосувалися окремих людей, а не пар.
Тут же дослідники порівнювали, як двоє людей взаємодіють одне з одним у реальному часі. У дослідженні взяли участь 28 здорових дорослих людей без порушень зору різного віку, статі та етнічної приналежності.
Гірш і її команда використовували функціональну ближню інфрачервону спектроскопію (fNIRS), електроенцефалографію (ЕЕГ) і очні трекери, щоб ретельно реєструвати активність мозку і очей, коли люди розмовляли один з одним.
Вони порівняли результати пар, які брали участь у живих розмовах віч-на-віч, з результатами користувачів Zoom, які спілкувалися у відеочатах на популярній платформі. Для того, щоб порівняти результати без впливу соціальних факторів, таких як упередженість або зміна знайомства, співрозмовники залишалися незмінними, і кожна пара виконувала однакові завдання під час розмови.
Порівняно із взаємодією в Zoom, обговорення віч-на-віч збіглося з більшим посиленням мозкових сигналів у критично важливій ділянці, яка називається дорсально-тім'яною ділянкою.
Зокрема, коли люди розмовляли одне з одним віч-на-віч, хвильова активність мозку демонструвала тета-ритми, які пов'язані з кращою обробкою обличчя. Активність у ділянках мозку, пов'язаних із сенсорною обробкою та просторовим сприйняттям, також вказувала на більшу контрастність, що спостерігається у реальних обличчях, а відстеження погляду показало довші періоди зорового контакту.
Сканування мозку людей, які розмовляли віч-на-віч, виявило вищий рівень синхронізованої нейронної активності, що дослідники інтерпретують як ознаку підвищеного взаємного обміну соціальними сигналами.
"Загалом, динамічна і природна соціальна взаємодія, яка відбувається спонтанно під час особистого спілкування, виявляється менш помітною або відсутньою під час зустрічей в Zoom, – пояснює Гірш. – Це дійсно сильний ефект".
Що відрізняє спілкування віч-на-віч від віртуального, так це те, як ми дивимося одне на одного, і в основі цієї різниці можуть лежати технологічні обмеження.
Навіть з сучасними камерами з високою роздільною здатністю, вебкамери ускладнюють зоровий контакт. Якщо ми дивимося в камеру так, щоб наш партнер бачив наші очі, це заважає нам зосередитися на екрані та його очах, а якщо ми дивимося на екран, то партнеру здається, що ми дивимося нижче лінії його зору.
Соціальна взаємодія є важливою, і ми, люди, є соціальними істотами за своєю суттю, стверджує команда, з мозком, пристосованим для обробки динамічних мімічних сигналів, з якими ми стикаємося у повсякденній взаємодії з іншими людьми.
"Зум виявляється збідненою системою соціальної комунікації порівняно з реальним спілкуванням", – підсумовує Гірш.
