"На чолі Укрінформу влада поставила відвертого кон'юнктурника", – активіст з Донецька Федорчук
9 листопада т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв представив українського журналіста Олексія Мацуку на посаді гендиректора національного інформагентства «Укрінформ». Він змінив на посту керівника Укрінформу Олександра Харченка, який очолював агентство з березня 2014 року. Мацука був донедавна заступником генерального директора ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України», шеф-редактором телеканалу «FreeДом».
Аналітик, громадський активіст з Донецька Станіслав Федорчук вважає, що влада поставила на чолі найстарішого українського інформагентства кон'юнктурного медійника, який у минулому не проявляв патріотичних позицій. ТЕКСТИ публікують точку зору Федорчука, висловлену у вигляді треду у мережі Twitter/X. Нижче пряма мова активіста.
Покарання невинних, нагородження непричетних. Саме це крутиться мені в голові з моменту, як я дізнався про призначення Олексія Мацуки головою UKRINFORM.
Після роботи безглуздому та русотяпському медіа "Дом" Олексія Мацуку очікувало велике майбутнє.
На грудях героя нині висить орден "За заслуги ІІІ ступеню", а інформаційна агенція заснована ще за часів Української Держави (гетьмана Скоропадського) потрапила до руки людини, чиїм відвертим кредо було "журналістика – це не про патріотизм".
Авжеж, журналістика в виконанні Олексія Мацуки була пошуком конʼюнктури, драглисте тремтіння поміж крапельками. Однак, "ворогами" для Олексія Мацуки завше були активісти, волонтери та ветерани, які заважали "примирити" нас з окупацією частини України.
Коли я побачив його прізвище в збірнику "Моя війна", виданому в цьому році, де його матеріал стояв поруч з матеріалами, наприклад, Олександра Бондаренка, добровольця, воїна ЗСУ, журналіста який загинув під Кремінною в минулому році, то не повірив власним очам.
Ані читацька, ані журналістська спільнота не відреагувала на це жодним чином, хоча ми знаємо кульбіти Олексія. Спочатку Олексій Мацука був редактором новинного порталу Новості.дн.юа у Донецьку. В певний час сайт був достатньо демократичний, хоча не перебирав відвертою джинсою.
Приїхавши до Києва, Олексій Мацука став одним з промоутерів замирення, читай внесення дезінформаційних меседжів та неадекватної риторики. Завдяки йому ми дізналися, що в Донецьку не окупаційна адміністрація, а "голови адміністрації районів", не колаборанти, а ополченці.
Нагадаю тезу Олексія Мацуки: "Журналистская работа – это не патриотизм. Если вы хотите быть патриотом, значит, не стоит работать журналистом". Як назвати журналіста, який в часі війни поширює ворожу пропаганду та закликає до порозуміння з ворогом? Представником ворога.
Пригадую публікацію промови Миколи Левченка (проросійський український політик, екснардеп від "Партії регіонів", з 2014 року проживає в Москві – ред.) Олексієм Мацукою. Що це було? Я памʼятаю, як він з частиною своєї редакції виступив одним з активних критиків законодавчих змін по боротьбі з колабораціонізмом, які ми пропонували ще в 2017 році.
Напевно тому, що відчував більше емпатії до зрадників України, ніж тих, хто став жертвою російських окупантів та їхніх посібників. Олексій системно працював над ізоляцією позиції активістів з української Донеччини, робив буквально все, аби виключити їхню позицію з обговорення.
Олексій Мацука ніколи не приховував свого вкрай ніжного ставлення до Ріната Ахметова, аж так, що редакція примудрялася не тільки добре представляти позицію саме цього олігарха, а й усіляко підкреслювала свою лояльність. Іноді в анекдотичний спосіб.
Олексій ніколи не приховував свого ставлення до активістів, які боролися за впровадження української мови до сфери обслуговування, публічно засуджуючи активістів, які вимагали адекватного функціонування державної мови в публічній сфері.
Напевно, саме тому Олексій Мацука став одним з керівників сумнозвісного телеканалу "Дом", який не тільки поховав іноземне мовлення з України напередодні масштабного вторгнення, а став загальнонаціональним державним телеканалом з російською мовою мовлення (докладніше про те, як створювали телеканал "Дом", можна прочитати тут).
Прикриваючись облудно ВПО та їхніми правами, Олексій Мацука удавав, що українці вигнані з Криму, Донеччини та Луганщини є маргінальною групою, яка потребує російського мовлення та споживання низькоякісного медійного продукту, який створювався колаборантами та росіянами.
У редакції працювали навіть особи, які присягали на вірність окупаційній владі, але Олексію Мацукє було геть все одно. Це ж не патріоти України, нормально. Особливо "люблю" момент, коли він стверджував, що нібито Україна обстрілює фільтрувальну станцію Донецька, в 2016 році.
Це було свідоме поширення російської пропаганди, чим Олексій ніколи не гребував. Бо йому треба було більше демонстрації "незалежної" від здорового глузду журналістики та максимально лояльної позиції до різного роду "сліпих" організацій спостереження за війною.
Також пригадую, як телеканал "Дом" лякав своїх нечисленних глядачів сюжетами про "радикалів", що протестують проти увʼязнення ветеранів та активістів, а також проти переслідування Сергія Стерненка. Тому що послідовний.
Я не знаю, як буду переповідати цю історію побратимам (Федорчук служив у Нацгвардії – ред.). Тим, хто протягом багатьох років боронить Україну від російських окупантів і часто не має навіть паперової грамоти. Але приклад карʼєрного росту Олексія, відвертого українофоба та лідера "миротворчості" вражає.
Інститут репутації нікого сильно не обходить. Можна бути абсолютним флюгером та видавати на-гора скільки завгодно дурисвітства та відверто ворожої для суспільства інформації під виглядом журналістики. Цікаво, коли Шарія додому покличуть та нагородять? Вийде тандем з Мацукою.
Міністерство культури та інформаційної політики України, вам дійсно настільки наплювати на все? Перейменуйтеся на пральню з відбілювання репутації промосковських журналістів та вже й потому.
