Росію треба перемогти. Будь-яке припинення вогню означатиме нову війну, – CEPA

Попри всі втрати від 20 місяців війни проти України, стратегічні цілі Росії залишаються незмінними. Вони полягають у ліквідації української державності та культури, встановленні нового світового порядку, в якому сила і вплив США будуть зведені нанівець, а також у підпорядкуванні її величезних прикордонних територій і залякуванні Західної Європи.

Путінський режим прагне досягти цього за допомогою двох, на перший погляд, суперечливих тактик. По-перше, він намагався, поки що з дуже обмеженим успіхом, підкорити Україну силою зброї. Водночас Росія періодично демонструє готовність розглянути можливість припинення вогню.

Це відображає визнання на найвищому рівні того, що війна призвела до того, що російські збройні сили ослаблені – хай якими б були справжні цифри втрат, а вони, безумовно, жахливі, – підтверджені втрати важкої бойової техніки, включно з танками, літаками й кораблями, є величезними.

Російському режиму потрібна пауза в кілька років, щоб знову розпочати наступний раунд бойових дій з вигідніших позицій (ХАМАС застосовує ті самі підходи, хоча і зі слабшої позиції, оскільки наземний наступ Ізраїлю знищує його військову базу в Газі).

Три спроби Кремля нав'язати перемир'я

Було три спроби просувати ідею паузи у військових діях, які можна ідентифікувати. Перша припала на вересень-жовтень 2022 року, коли Росія провела часткову мобілізацію, посилила ракетні обстріли українських міст і намагалася підвищити бойові втрати ЗСУ під час визволення Харківської та Херсонської областей. Кампанія, як завжди, була приправлена погрозами набагато гіршого – цього разу бездоказовими звинуваченнями в тому, що Україна планує створити "брудну бомбу", і пов'язаним з цим брязканням ядерною зброєю.

Російське керівництво також сподівалося, що напруженість у відносинах між США і комуністичним Китаєм навколо Тайваню зростатиме і що воно отримає достатньо простору для дипломатичного маневру (через китайський мирний план) з перспективою переговорів про припинення вогню до кінця 2022 року. Китайський план, коли він зрештою з'явився, був позбавлений деталей і незабаром про нього забули.

Друга спроба відбулася в лютому-березні 2023 року, коли Росія заморозила новий договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, завершила захоплення Бахмута і провела невдалі наступальні операції проти Вугледара.

Також у березні 2023 року відбувся візит Сі Цзіньпіна до Москви. Кремль намагався представити це як початок нової ери російсько-китайського партнерства чи навіть альянсу. Мета була та сама: здобути локальні, але символічні успіхи на полі бою разом із посиленням дипломатичної позиції щодо Заходу, щоб ініціювати переговорний процес про припинення вогню, запобігти наданню західної військової допомоги Україні й таким чином зірвати її запланований контрнаступ.

Третя спроба відбулася на початку жовтня, коли Росія оголосила про відкликання Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, а потім розпочала масовану атаку на Авдіївку. Також були здійснені диверсії на газопроводі Balticconnector та підводному оптичному кабелі між Фінляндією та Естонією і Швецією та Естонією, відповідно. Три країни заявляють, що атаки були навмисними, і проводять подальше розслідування.

Незалежно від того, чи знав Кремль про план ХАМАС напасти на Ізраїль 7 жовтня, він надіслав чіткий сигнал, прийнявши делегацію ХАМАС у Москві 26 жовтня. Водночас по всій Росії прокотилася хвиля антисемітських інцидентів і антиєврейської пропаганди в російських державних ЗМІ.

Кремль цілком може вважати, що конфлікт на Близькому Сході поглине американські дипломатичні та військові ресурси й знову відродить дискусію про припинення вогню в Україні. Окрім батогів, є й маленькі російські пряники: Росія продемонструвала готовність виключити окуповані території з президентських виборів у березні 2024 року. І, звичайно, Росія більш ніж рада знову стати економічно вигідним постачальником газу для Європи.

Росія буде загрожувати Україні і після припинення вогню

Але поки Кремлю потрібне припинення вогню для перегрупування і переозброєння, він налаштований досягти цього на вигідних для себе умовах. Вони включають контроль Росії над усією територією Донецької та Луганської областей України (частини яких все ще утримують українські збройні сили) і збереження наземного коридору до Криму, що назавжди покладе край доступу України до Азовського моря.

Це дозволило б Росії утримувати значну частину української території, тримаючи під артилерійським контролем великі промислові міста, такі як Запоріжжя, Дніпро та Харків. Це заморозило б будь-які значні інвестиції в ці регіони, а отже, завадило б Україні відновитися та модернізуватися.

Як і на початковому етапі російської агресії 2014-2022 років, немає сумнівів, що Росія продовжуватиме завдавати ударів по Україні навіть після припинення вогню, вмикаючи звичну пропагандистську платівку про необхідну відплату та запобігання "небезпечній військовій діяльності".

Тактика ракетних і дронових ударів Росії по українських містах схожа на тактику ракетних ударів, яку використовує ХАМАС проти Ізраїлю. А враховуючи, що Росія, на відміну від ХАМАСу, має потужну промислову базу, вона легко може за допомогою сучасних ракет і баражувальних боєприпасів загрожувати всім українським територіям у будь-який час. Україна, звичайно, буде використовувати системи протиповітряної оборони, але така оборона вимагатиме значних ресурсів і в будь-якому випадку буде недостатньою для досягнення сталого економічного розвитку.

Висловлювалися припущення, що "корейський сценарій" можливий у разі припинення вогню між Росією та Україною. Північна Корея жодного разу не обстрілювала Сеул з 1953 року, попри невелику відстань між столицею Південної Кореї та кордоном.

Але причина в тому, що Північна Корея була повністю залежна від Радянського Союзу тоді, і повністю залежна від Китаю зараз. СРСР не хотів продовжувати війну на Корейському півострові в 1953 році, а Китай досі не хоче нової війни. Та й сама КНДР поки що не хоче справжньої війни.

Росія має зазнати поразки

На відміну від КНДР, стратегічні цілі Росії залишаються незмінними: ліквідація української держави та національної культури, підрив чинних правил світового порядку і глобального лідерства США (і цей пункт також означає підрив НАТО), а також встановлення російського домінування над своїм сусідством і над континентальною Європою, що вона розвиває з 1993-1995 років.

Таке досягнення потрібне для того, щоб застрахувати Кремль на випадок неминучої появи "партії вкраденої перемоги" (це незмінна зброя в арсеналі ультранаціоналістичних прихильників жорсткої лінії після невдалої війни). Це також відкрило б Україну для ризику внутрішньополітичної турбулентності в наступні роки. Разом зі ставкою Кремля на зростаючу нестабільність на Близькому Сході та в Індо-Тихоокеанському регіоні, Росія може дозволити собі дочекатися кращого моменту, щоб знову розпочати війну.

Для РФ тут є безліч додаткових переваг. Можливо, найважливішим для Путіна і його людей є урок для демократичної Європи, що Росію не можна перемогти на полі бою, попри її економічну і технологічну слабкість. Це спричинить значну деморалізацію серед європейських еліт і зробить принаймні частину з них більш поступливими у відносинах з Росією.

Єдиний спосіб змусити Росію припинити агресію проти України і відмовитися від своїх радикальних стратегічних цілей і спроб дестабілізації в усьому світі – це системна військова і фінансова допомога Україні, яка дозволить українській армії – війську, що представляє всі демократії, ліквідувати військову міць Росії і її волю до боротьби.

Росію треба перемогти. Росії не можна дозволити жодних послаблень. Росія має зазнати поразки. Це дійсно так очевидно.

Дуже важливо, щоб Сполучені Штати і їхні союзники продовжували й нарощували свої зусилля. Як це чітко продемонстрував ХАМАС протягом останніх тижнів, довгі перерви для радикалів лише стимулюють глибшу жорстокість і масштаби подальшої агресії.

поразка росії допомога заходу перемога україни глобальна безпека