Як влаштований світовий "клуб диктаторів". Активіст із Нікарагуа, країни-союзниці Росії, про глобальну взаємодію режимів
Доля України визначатиме майбутнє світової демократії, каже нікарагуанський борець за свободу Фелікс Марадіага. Якщо Україна підкориться Росії, демократичний світовий порядок може зруйнуватися, попереджає дисидент в інтерв'ю Euromaidan Press. Texty.org.ua публікують ключові моменти розмови.
Хто такий Фелікс Марадіага
Марадіага був заарештований одразу після того, як оголосив, що балотуватиметься проти нікарагуанського диктатора Даніеля Ортеги на президентських виборах 2021 року, і засуджений до 13 років за звинуваченням у змові з метою повалення уряду.
Ортега — союзник режиму Путіна, він засуджує всі резолюції проти Росії, підтримує кожне рішення, ухвалене очільником Кремля.
Президент Нікарагуа є частиною світової "екосистеми диктаторів", яка, за словами Марадіаги, виходить далеко за межі пропаганди: "Це не лише російська пропаганда. Ні, це навчання. Вони навчають усіх цих людей розвідувальних методів. Вони навчають методів катування. Вони навчають злочинців переслідувати громадянське суспільство на низовому рівні".
Марадіазі пощастило звільнитися після двох років тюрми разом із 220 іншими політичними в'язнями завдяки надзвичайній міжнародній підтримці. Нині він очолює аналітичний центр Fundacion para la Libertad de Nicaragu, який бореться за свободу в Центральній Америці.
Нікарагуа — одна з найбільш проросійських і закритих країн світу
Сьогодні Нікарагуа, найбільшу країну Центральної Америки, можна назвати однією з найбільш проросійських країн світу. Ще до початку повномасштабної війни з Росією вона була серед тих небагатьох держав, які послідовно голосували проти всіх резолюцій ООН, спрямованих проти російського вторгнення в Крим. Зв'язки з Росією в країні сягають часів холодної війни.
Нікарагуа, за словами Марадіаги, стала найбільш закритою країною світу, випередивши Північну Корею у вигнанні всіх міжнародних організацій включно з представництвами ООН і Червоного Хреста й закривши понад 3400 установ (усі 28 приватних університетів, католицькі церкви, цілі єпархії). Нікарагуа вислала більшість послів країн ЄС і натомість планує відкрити посольство в КНДР.
Усе це стало можливим за цілковитої підтримки Росії та Китаю. Але "клуб диктаторів" значно ширший і охоплює Північну Корею, Іран, Венесуелу та інші країни. Режими підсилюють один одного, діляться секретами й допомагають диктатурам поширюватися.
Головні гравці в "клубі диктаторів"
Китай: найбільший гравець із погляду фінансування і найдосконаліший гравець на сьогодні.
"Китай розробив більш витончену систему розвідки й контррозвідки. Він має більше фінансових ресурсів, і це величезний слон у кімнаті: ніхто не хоче боротися з Китаєм безпосередньо, тому що це одна з найбільших економік світу, член РБ ООН", — підкреслює Фелікс Марадіага.
Росія: лідирує за рівнем знань, репресій, механізмів тортур, політичних переслідувань та розробки правової бази для інструментарію диктатур. "У випадку з Латинською Америкою це російські ноу-хау, які фінансуються китайськими грошима", — каже активіст.
Іран: гравець без потужних економічних ресурсів, дуже проблематичний із погляду радикалізації.
"У звітах спецслужб по всьому світу, від США до Європи, Іран насправді не розглядався як реальна загроза стабільності Сполучених Штатів у Західній півкулі. Багато науковців говорило про вісь роздратування — Китай, Росія, Іран, які працюють разом. Десять років по тому ті самі аналітики кажуть, що це вже не роздратування, а реальна загроза".
Як "клуб диктаторів" допомагає своїм членам
Уникнення заборон на подорожі
Мережа співпрацює не лише в питаннях макростратегії, а й у практичних питаннях, таких як полегшення подорожей по всьому світу один для одного. "Наприклад, Іран зміг співпрацювати з Венесуелою, Кубою та Нікарагуа, щоб полегшити терористам, які чітко позначені як такі, подорожі країнами світу з венесуельськими, нікарагуанськими й кубинськими паспортами. Це почалося багато років тому", — наголошує Марадіага.
Посилення репресивних механізмів
Авторитарні держави співпрацюють одна з одною, щоб удосконалювати й посилювати свої методи придушення громадянського суспільства та інакомислення.
Наприклад, нікарагуанський і венесуельський диктатори використовують передовий російський інструмент стеження під назвою СОРМ для шпигунства за власними громадянами — від моніторингу кредитних карток до повідомлень на форумах.
Крім того, вони обмінюються методами катувань. Нікарагуанських поліцейських дедалі частіше навчають цього в Росії, причому навчання тактики репресій проводиться під виглядом антинаркотичної програми.
Співпраця у сфері пропаганди
Ці диктатори фактично фінансують механізми пропаганди, переважно за підтримки Китаю та Росії, щоб переслідувати, дискредитувати аналітичні центри, науковців, журналістів, які намагаються висвітлювати історії й подавати інші думки.
Як протистояти "клубу диктаторів": поради Марадіаги
Перший крок — визнати, що глобальний занепад демократій є не локальною проблемою, а глобальною тенденцією.
Ця тенденція починається зі "специфічного інституційного занепаду", який було легко відстежити в таких країнах, як Венесуела, Куба, Нікарагуа та Росія, і який призводить до встановлення диктатур 2.0. На відміну від диктатур минулого це не хунта у військових мундирах. Це автократичні режими, які експлуатують правила демократії, щоб створити собі фасад легітимності. Це гібридні режими, які потім еволюціонують у повноцінні автократії, що робить їх дуже важкими для протидії, оскільки міжнародна система не готова мати з ними справу.
Протидіяти їм дипломатичними методами неможливо, каже Марадіага, адже ці диктатури не хочуть бути частиною клубу демократій, а прагнуть ним лише скористатися.
"Диктатори співпрацюють, підтримують і фінансують один одного. Для них президент Росії Володимир Путін став своєрідною моделлю, першовідкривачем репресивних механізмів, наділених відчуттям законності. Закони, що регулюють медіа та інтернет, закони про національну безпеку у Венесуелі, на Кубі, у Болівії та Нікарагуа скопійовані з російських законів", — розповідає Марадіага.
І додає: єдине, що їм можна протиставити — це екосистема демократій, яка об'єднує борців за свободу, правозахисників, юристів-міжнародників та неурядові організації, які працюватимуть разом, щоб протидіяти диктаторам.
Такі мережі вже формуються. "Хто захищає захисників" — широка мережа громадських організацій, які захищають жертв політичних переслідувань, виникла у 2018 році. 28 правозахисних організацій, що працюють за координації UN Watch, утворили мережу під назвою "Женевський саміт". Ще один приклад — продемократичні молодіжні мережі Латинської Америки.
Однак співпраці на низовому рівні недостатньо. Немає стратегії, у межах якої громадянське суспільство та демократичні уряди — ЄС, США та кількох латиноамериканських країн, таких як Коста-Рика, Чилі й Уругвай, — могли б співпрацювати в питаннях позбавлення громадянства активістів і викривачів.
Крім того, репресивні режими, такі як Венесуела, Куба й Нікарагуа, можуть активізувати транснаціональні репресії та переслідування проти активістів:
"В одній країні активіста, який перебуває у в'язниці, автократія може легко внести до списку осіб, які відмивають гроші, й назвати наркозлочинцем. І навіть люди у вигнанні стають переслідуваними. Ви не можете відкрити банківський рахунок у демократичній країні. Є дуже багато таких списків. Інтерпол, міжнародні мережі з відмивання грошей, ЄС, міжнародні банківські мережі", — пояснює Марадіага.
Перший пункт співпраці для екосистеми демократій — полегшити процес отримання політичного притулку для активістів у всьому світі. Для переслідуваних правозахисників має бути спеціальний захист.
Складнішими діями були б спроби ухвалити закони й резолюції для зміни міжнародних договорів. Фонд Марадіаги взаємодіє зі Світовим конгресом свободи у межах просування ініціативи "Припинити свавільні затримання" — транснаціональної співпраці із захисту людей, яких авторитарні режими ув'язнили за сфабрикованими звинуваченнями.
Крім того, міжнародні донори мають почати підтримувати продемократичні політичні рухи, а не тільки активістів, вважає Марадіага. В авторитарних країнах межа між правозахисником і продемократичним політичним активістом дуже тонка. "Стаючи політичним активістом, ви, по суті, залишаєтеся майже наодинці з погляду фінансування та міжнародної підтримки", — нарікає дисидент.
Прикладом можуть слугувати нікарагуанські політв'язні, яких позбавили громадянства й відправили до США. Міжнародна спільнота не знає, як поводитися з тими, хто підпадає під категорію "політичний активіст", і цим особам без громадянства отримати паспорт для подорожей вкрай складно.
"То хто ж захищає захисників? Як ми фінансуємо політичні рухи, що виступають за свободу і демократію? Нам потрібен новий міжнародний підхід до спонсорування продемократичних рухів, тому що Іран, Китай і Росія роблять те саме з поганими хлопцями".
Перемога України — ключ до майбутнього глобальної демократії
"Один із найгостріших елементів боротьби — ми насправді не перемагаємо. Ми маємо визнати, що переживаємо дуже важкі часи й нам потрібна перемога в Україні. Російське вторгнення в Україну матиме величезний вплив на міжнародний світовий порядок і так звану екосистему диктаторів.
Якщо Володимир Путін переможе, вся ця мережа, поєднана з міжнародними злочинними мережами й торгівлею зброєю, стане в сотні разів складнішою. Тому ми вважаємо, що нам [демократичним мережам] потрібно зосередитися й сконцентрувати свою енергію на деяких дуже конкретних цілях, і однією з них є Україна.
Перемога України має величезне значення для майбутнього глобальної демократії. Міжнародна правова система перебуває під загрозою. Вона є спадщиною Другої світової війни й не готова протистояти цим викликам, але вона може і повинна бути реформована. Україна буде полем битви ідей, які визначатимуть майбутнє. І саме тому важливо розбудовувати міжнародну демократичну солідарність для України", — наголошує Марадіага.
