"Ліквідувати, створити". Як радикали з громадського сектору профанують реформи та сіють зневагу до держслужби
Влада дедалі активніше долучає громадський сектор до розбудови держави. Особливо – в контексті боротьби з корупцією. Все було б добре, якби рішення будувалися та приймалися не на хайпі та зневазі до держслужби, а на компетенції та оцінці ризиків.
Про це у колонці для українського Forbes пише заступниця міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у 2019–2021 роках адвокатка Світлана Панаіотіді.
Юристка відзначає негативну тенденцію: українське суспільство дедалі частіше стикається з промоцією чи толеруванням приниження та зневаги до людей, які обрали своєю професією публічну службу.
Панаіотіді нагадує, що на початку листопада Громадська організація «Автомайдан» повідомила про створену нею базу (реєстр) помічників українських суддів під назвою «Суддівські посіпаки».
Сайт проєкту Університету Грінченка «Словопис» дає таке визначення: «посіпака – це прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, переважно ганебних; поплічник».
"Виглядало так, що слово «посіпаки» було обрано невипадково, зважаючи також на одну з декларованих цілей проєкту – перевірка помічників суддів, які будуть потенційними кандидатами на суддівські посади в нових конкурсах.
Важливо розуміти, що помічник судді – це робота на повний робочий день, на якій працюють понад 5000 спеціалістів. У той час як переважна більшість помічників нардепів влаштовані «на громадських засадах» паралельно зі своїм основним заняттям. При цьому я переконана, що гідність помічників нардепів так само важлива.
Після хвилі розголосу ГО «Автомайдан» змінила назву реєстру на «База помічників суддів», але це підштовхнуло до глибших роздумів. Ця ситуація змушує замислитися, чому така комунікація є руйнівною та шкідливою", — пише адвокатка.
Вона наголошує, що використання «радикальним крилом» громадських організацій, які виконують проєкти за кошти донорів, подібних характеристик до всіх публічних службовців підриває довіру і до публічної служби, і до публічних інституцій, і загалом є просто неповагою до людської гідності.
Українське суспільство прямує до поділу на касти. З одного боку, доброчесні й завжди бездоганно праві грантери. З іншого — "злодійкуваті" чиновники
Світлана Панаіотіді застерігає, що фактично на повній швидкості українське суспільство прямує до поділу на касти.
"З одного боку, грантери — завжди винятково хороші, ціннісні, доброчесні й завжди бездоганно праві. Їхні пропозиції щодо реформ є досконалими й, відповідно, не можуть піддаватися жодному сумніву чи навіть винесені на обговорення в професійних колах. Усім поступом держави й реформами з 2014 року суспільство завдячує виключно їм.
Іншу касту формують публічні службовці (держслужбовці), узагальнено «радянською мовою» — «чиновники» та «зверхники». Вони завжди злодії (дрібні й не дуже), крадії та корумпанти, які можуть працювати на суспільнокорисний результат лише під тиском міжнародних партнерів і за вказівкою грантерів.
При цьому перші отримують ринкові зарплати, часто з пільговим оподаткуванням (працюючи як ФОПи), а публічні службовці – як правило, злидарську компенсацію, тотальний контроль із боку антикорупційної вертикалі та системи органів правопорядку, та підживлювану «радикальним крилом» ненависть суспільства.
Така чорно-біла картина світу не лише формує неконструктивний підхід, а й не передбачає жодної відповідальності. Адже купка хороших, ціннісних, світлих людей начебто протистоїть незліченній зграї зловісних лиходіїв", — зазначає ексзаступниця міністра.
Вона відзначає, що такий поділ вказує на те, що ми й далі ніби існуємо в парадигмі 2013 року, де влада за означенням є злочинною, будь-який її представник – крадій і ледар. У такій парадигмі правил дотримується лише дурник («адже у нас тут вирішальна битва з внутрішнім злом, які можуть бути правила?!»), а тому не може й бути натяку на етику.
Не всі громадські організації мають узагальнено нищівну чи агресивну комунікаційну політику й радикальний порядок денний
"Це створює пастку уявлень про громадський сектор, який насправді є дуже неоднорідним, і не всі громадські організації мають узагальнено нищівну чи агресивну комунікаційну політику й радикальний порядок денний. Є дуже багато таких, хто є поміркованим інституціоналістом щодо впровадження тих чи інших реформ", — пише юристка.
Не потрапити у пастку простих і швидких рішень
Світлана Панаіотіді наголошує, що як би не було важко впоратися зі спокусою простих рішень, треба чесно собі зізнатися, що то це є такою ж отрутою, як і корупція. І вона так само здатна накопичуватися в суспільному організмі.
"Від будь-якої політичної влади України вимагається довгострокове планування, на шляху якого, найімовірніше, будуть провали та помилки. З іншого боку, очікуються та фінансуються прості та швидкі рішення. Швидкі й прості рішення для донорів. Швидкі й прості рішення від грантерів. Ліквідувати, створити, ліквідувати, створити. Недобудови попередніх реформ, на яких будуються нові й все більш осяяні прості та швидкі реформи.
Багатьох манить слава простих і швидких рішень, хоча абсолютно точно усвідомлюють, що потрібні довгострокове планування та розбудова інституцій, а не покладання на особистості. Створені безмежні повноваження під «хороших» сьогодні, завтра можуть обернутись катастрофою в руках «поганих». Або ж «хороші» можуть виявитись не такими вже й хорошими, бо все це питання конкретних персоналій, а не процесів та інституцій.
Пасткою є впровадження реформ чи будь-яких змін, базою яких є умовно хороші конкретні персоналії. В складні рішення потрібно інвестувати компетенцію (інтелектуальні зусилля), час, увагу та обов’язково робити оцінку ризиків не на власних відчуттях, які можуть бути як правильними, так і хибними, а на аналітиці", — пише Панаіотіді.
Прості й швидкі рішення — як фастфуд: можна зʼїсти та потім лікувати наслідки для організму
Експертка порівнює прості й швидкі рішення з фастфудом: "Можна зʼїсти та потім лікувати наслідки для організму різними пігулками (новими простими та швидкими рятівними рішеннями-реформами), бо це зручно й легко. Натомість набагато складніше змінити харчові звички, почати займатись спортом та вести здоровий спосіб життя (займатись освітою і культурою, розбудовувати інституції та приймати завчасно детально опрацьовані рішення)".
"Будь-яка реформа вимагає спокійного, виваженого, етичного громадського обговорення. Без істерик і звинувачень, узагальнень і таврувань людей і, безумовно, без записувань у вороги тих, хто бажає бачити підґрунтя для прийняття того чи іншого рішення, яке активно просувається.
Такі рішення складні та тривалі, часто політично не привабливі й не популістичні, але засновані на оцінці впливу та ризиків, а значить, їхні результати матимуть прогнозовані наслідки", — підсумовує адвокатка.
