Дві дитини в сім'ї та мігранти: як Україні виборсатися з демографічної кризи
Цього року населення України становить 31,6 млн людей на підконтрольній українській владі території та про 37,6 млн у межах кордонів 1991 року. Ці цифри базуються на даних трьох головних мобільних операторів країни, адже Держстат у ході війни не в змозі точно підрахувати українців
Про це в коментарі Голосу Америки розповіла директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Елла Лібанова.
“З середини 60-х років пересічна українська жінка не народжує скільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення населення. Простого! Я не кажу тут про розширення”, – каже Елла Лібанова.
І тому пропонує сформувати нові концепти у країні: “Я б поставила ціль – сформувати репродуктивні настанови на дводітну родину. І сформувати умови для реалізації цих настанов”.
Серед таких умов, наголошує Лібанова – можливості для жінок поєднувати материнство і роботу.
Це, серед іншого, дистанційна праця, розширення мережі дитячих дошкільних і позашкільних закладів, гнучкі форми зайнятості, а також розвиток системи послуг.
“Я не мрію про тридітні родини, це нереально, – каже Лібанова. – Але не менше двох дітей кожній парі – така панівна модель було б чудова для України”.
Таку ідею повністю підтримує й американський вчений-демограф з Інституту вивчення сім’ї, директор з досліджень у Demographic Intelligence Лайман Стоун.
“Поки Україна не зможе знайти спосіб вселити впевненість своєму народу, що створення сім’ї є важливою справою, яка вартує супутніх ризиків, нинішня війна навряд чи буде останньою”, – застерігає Лайман.
Інакше, каже він, Україна, навіть вигравши війну, ризикує програти у довготерміновій перспективі.
В Україні під час війни народжуваність впала до критично низького рівня.
Якщо перед війною, мовою статистики, на одну жінку народжувалося 1,16 дитини, то у 2022 році ця цифра становила приблизно 0,9 дітей на одну жінку.
А підсумки 2023 року, прогнозують демографи, є взагалі катастрофічними – близько 0,7 дитини на одну жінку.
Це один з найнижчих показників на планеті.
Надалі очікується деяке зростання народжуваності, навіть якщо війна триватиме, впевнена Елла Лібанова.
Але все одно не йтиметься про необхідний коефіцієнт для відтворення поколінь (а це 2,15 дитини на одну жінку) та у жодному разі не станеться бейбі-бум.
Це підтверджує і Лайман Стоун, нагадуючи, що дослідження засвідчили: народжуваність має тенденцію до зростання під час і після війни в країнах з низьким рівнем доходу, але у країнах із середнім доходом, як Україна, навпаки мають тенденцію до її падіння.
Згідно з аналізом Стоуна, війна Росії проти України змінить демографічну траєкторію України та інших країн регіону.
Взагалі демографія є основною складовою війни, наголошує Стоун. За інформацією американського дослідника, демографія та пов’язані з нею дослідження були основною частиною підготовки Росії до війни в Україні.
Дочасна смертність
Демографиня Елла Лібанова, озвучуючи тезу про дводітну родину як “українську мрію” наголошує: сьогодні ще більш нагальною і терміновою є інша потреба: зупинити вражаючого рівня дочасну смертність.
42% українських юнаків 20-річного віку (за даними ще навіть до повномасштабного вторгнення Росії) не доживають до 65 років.
Це на 11,5 років менша тривалість життя, ніж середньостатистичного чоловіка в ЄС, порівнює видання Economist, аналізуючи українську демографію.
У сусідній Польщі, каже Лібанова, цифра теж немала – 28%, але, по-перше, це не 42% і, по-друге, у розвинених країнах природне скорочення компенсується міграційним припливом.
І якщо кількість дітей – це рішення кожної сім'ї, рішення про еміграцію – також особисте, то питання дочасної смертності безпосередньо належить державі.
Кількість цих величезних втрат потрібно суттєво зменшити, наполягає демографиня.
“Міграція – це не тільки чисельність, це ще і зміни вікової структури. Їде в основному молодь. Країна-донор швидше старіє, країна-реципієнт омолоджує свою вікову структуру”, – додає експертка.
“Синьо-жовта картка”
Хто ж відбудовуватиме Україну і заселятиме її – у майбутньому очевидно мультикультурну – територію. Щодо цього експерти озвучують різні погляди, а ЗМІ на підставі цитат від кмітливого бізнесу пишуть про потенційну “золоту лихоманку”.
До 4,5 мільйона осіб додаткової робочої сили необхідно залучити Україні до 2032 – таку цифру озвучили у жовтні в Києві під час Форуму про розвиток та майбутнє людського капіталу України.
Якщо США розігрують у лотерею “зелену картку” серед охочих переїхати туди на проживання, то, за символічною аналогією, “синьо-жовта картка” могла б стати символом імміграції до України.
New York Times уже порівняв привабливість українського повоєнного ринку із “багатомільярдною золотою лихоманкою”, оскільки видання володіє даним про наміри тисяч компаній з усього світу братися за відбудову: латвійські покрівельні компанії, південнокорейські спеціалісти з торгівлі, виробники паливних елементів з Данії та мостобудівники з Франції.
А крім того, пише газета, титани приватного капіталу з Нью-Йорка та оператори бетонних заводів з Німеччини.
“Ми бідна країна, але можливості для самореалізації вочевидь будуть великими”, – впевнена й Елла Лібанова.
На її думку, Україні потрібно буде щороку залучати близько 300 тисяч мігрантів – для відбудови країни та загалом щоб втримати населення на рівні 30 мільйонів.
Лібанова наголошує на важливому завданні у цьому контексті – мотивувати потенційних новоприбулих поділяти українські цінності та український спосіб життя, щоб уникнути ризиків відокремлених “поселень” іноземців та відповідних конфліктів.
Серед таких цінностей, каже експертка – толерантність, працелюбність, миролюбність, а за необхідності – і “вміння битися за свої цінності, за свою країну”, відсутність ксенофобії, доброзичливість, емпатія.
Щодо дискусії про те, хто саме приїде до України, то координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман переконаний: українська економіка після війни розвиватиметься інакше, аніж це робили країни після попередніх воєн у Європі.
“З колегами-економістами та аналітичними центрами, обговорюючи відбудову України, ми дійшли такої думки, що кілька десятиліть тому насамперед йшлося б робочі руки. Але зараз розвиток економіки – це насамперед таланти”, – розповів він.
Читайте також: Навіщо Україні потрібні мігранти з усього світу. Пояснює економіст і дослідник талантів Тайлер Коуен
Тому головним завданням для України стане привабити та втримати кілька сотень тисяч талантів, наполягає Гетман.
“Це може замінити мільйони людей, які просто працюють руками, а економіка буде чудово себе почувати і розвиватиметься. Адже робочі руки у світі замінюються роботами та штучним інтелектом”, – нагадує експерт.
Кілька сотень тисяч талантів принесуть українській економіці набагато більше користі, аніж мільйони тих, хто готовий працювати фізично, переконує Гетман.
На його думку, йдеться про людей з Європи, Азії, Латинської Америки, Африки.
Натомість сьогодні чимало українських талановитих людей навпаки поїхали до Європи. Як зауважила Елла Лібанова, високий рівень освіти є головною конкурентною перевагою України. А 70% українських воєнних мігранток, за даними польських і німецьких демографів, мають вищу освіту.
Понад 60% таких жінок у Польщі вже працевлаштовані, у Німеччині цифра трохи нижча, але також суттєва, тож Україна фактично конкурує з країнами ЄС за цих людей.
“Стосовно уряду ще можуть бути сумніви, але бізнес [у ЄС] точно не зацікавлений, щоб українці поїхали додому”, – підтверджує Елла Лібанова.
Переваги України
Різні переваги України, як, наприклад, просунута цифровізація та чинна третя група спрощеної системи оподаткування – це те, що вигідно відрізняє її від багатьох сусідніх країн, а просте, не обтяжливе адміністрування та 5%-ий податок може бути привабливим для іноземців навіть із найрозвиненіших країн.
Потрібні ще надійний захист прав власності та гарантії верховенства права, каже експерт. Також – перезавантаження правоохоронної системи, податкової системи, відсутність “терору перевірками”.
За словами Гетмана, українська економіка вже оговталась від першого шоку війни і замість суттєвого зменшення ВВП почалося його зростання. Цього року, за різними оцінками – це від 4,5 до 5%.
“Далі – тільки зростання. Тому що усе, що ми могли втратити – великі заводи, металургія – ми втратили вже у 2022 році. До речі, саме тому нам, скоріше за все, не потрібна велика кількість фізичних працівників”, – каже Гетман.
Він також свідчить про активний розвиток аграрного сектору, причому вже із доданою вартістю – аграрії почали не тільки вирощувати та постачати сировину, але і залучати все більше інвестицій для переробної галузі. Тут основні надії покладають на збереження функціонування зернового коридору Чорним морем, а також надійне страхування вантажів.
