Російська воєнна економіка нагадує бульбашку. Серйозні проблеми в РФ неминучі, — Foreign Affairs

Проблеми російської економіки такі, що Путін стикнувся з неможливою трилемою. Перед ним стоять потрійні виклики: він має фінансувати війну проти України, підтримувати рівень життя населення і гарантувати макроекономічну стабільність. Досягнення першої та другої цілей вимагатиме більших витрат, що призведе до інфляції і, таким чином, перешкоджатиме досягненню третьої мети. Високі доходи від продажу нафти та газу, вміле управління фінансами російськими технократами та слабке дотримання західних санкцій зіграли свою роль в економічному зростанні Росії, але вони маскують зростаючі дисбаланси в економіці.

Напередодні виборів Путін навряд чи згадає про те, що понад третина економічного зростання Росії пов'язана з війною, а оборонна промисловість процвітає з двозначними темпами зростання. Цивільні галузі, які також задіяні у виробництві продукції для фронту — взуття, одягу та медикаментів, — дещо відстають.

Яскравий економічний ландшафт Росії 2023 року приховує небезпечні компроміси, зроблені в гонитві за короткостроковими вигодами. Навіть якщо фінансовому керівництву Москви вдасться охолодити економіку до кінця 2024 року, серйозні проблеми, спричинені війною, неминучі. Серед них — невдоволення недостатнім фінансуванням охорони здоров'я, зростаючий дефіцит інструментів та обладнання через посилення режиму санкцій, а також значні диспропорції, спричинені гігантськими інвестиціями в оборонну промисловість.

Майбутні покоління заплатять високу ціну за нинішній стан справ, хоча наразі це останнє, про що думає Кремль.

Перекувати орала на мечі

Війна спричинила значні зміни в російській економіці. Москва була змушена скоригувати свою політику, щоб фінансувати війну проти України, утримувати свій військовий апарат і поліцію, а також інтегрувати анексовані території. Ці пріоритети вимагають значних видаткових зобов'язань, які в сукупності загрожують економічній стабільності Росії. У 2024 році Кремль витратить на війну шість відсотків ВВП (понад 8% у поєднанні з витратами на національну безпеку). Це більше, ніж 3,8% ВВП, які Сполучені Штати витратили під час війни в Іраку, хоча і не дотягує до величезних сум, які Радянський Союз виділяв у роки застою і вторгнення в Афганістан (18% ВВП).

Вперше в пострадянській історії Росії військові витрати навіть затьмарили соціальні витрати, які наразі становлять менш як 5% ВВП. Такий поворот до мілітаризованої економіки загрожує соціальним потребам і потребам розвитку. Чотири анексовані регіони України вже отримали еквівалент 18 мільярдів доларів, а в 2024 році очікується, що з федерального бюджету до регіональних бюджетів буде передано майже $5 млрд. Жоден інший регіон Росії не отримує такого рівня інвестицій, що лише посилює міжрегіональну нерівність. Замість того, щоб відновлювати напівзруйноване житло в Росії, Кремль воліє витрачати гроші на будівництво будинків і доріг на анексованих територіях, на заміну тим, які російські війська зруйнували в результаті бойових дій.

Військовий сектор отримує непропорційно велику частку державних витрат, а також викачує робочу силу з цивільного сектору, що призводить до аномально низького рівня безробіття — 2,9 відсотка. До війни рівень безробіття в Росії зазвичай становив близько чотирьох-п'яти відсотків. У військовому та державному секторах зараз зайнято на 850 000 осіб більше, ніж наприкінці 2022-23 років. Повномасштабне вторгнення в Україну також змусило близько 500 000 росіян емігрувати у 2022 році, що спричинило дефіцит кваліфікованих фахівців і робітничих кадрів.

Загалом Кремль прагне підтримувати ілюзію нормального і навіть зростаючого добробуту для своїх громадян. Викривлення на ринку праці призвели до підвищення зарплат як у військовій промисловості, так і в цивільному виробництві через необхідність конкурувати за залучення працівників з високооплачуваних військових заводів. Москва здійснює високі виплати солдатам і мобілізованим для участі в бойових діях в Україні, що стимулює споживання. Водночас уряд роздає субсидовані іпотечні кредити, які нині захищають сім'ї від cуворої економічної реальності.

Речі рідко бувають тим, чим вони здаються

Взаємодія між військовими витратами, дефіцитом робочої сили і зростанням зарплат створила ілюзію процвітання, яка навряд чи буде тривалою. Можливості Москви впоратися зі зростаючим дефіцитом робочої сили не надто приємні. Вона може запровадити цілодобове виробництво, заохочувати наймання жінок і підлітків на традиційно чоловічі професії або спробувати знайти більше мігрантів, щоб заповнити зростаючу кількість вакансій. Але ці запропоновані зміни лише погіршать ситуацію.

Через дефіцит робочої сили російські компанії вже змушені платити вищі зарплати працівникам, які залишилися, або переманювати працівників за більші гроші у конкурентів чи в інших галузях. Зарплати зросли у 2023 році більше, ніж в середньому по країні, в Нижньогородський, Новосибірській, Самарській, Свердловській і Тульській областях, де зосереджена велика кількість оборонних підприємств. Як наслідок, робоча сила в інших регіонах і цивільному виробництві була витіснена працівниками, які шукають високі зарплати, що загострило дефіцит робочої сили в невійськовому виробництві і призвело до зростання зарплат і витрат.

Воєнна економіка Росії також внесла зміни до складу російського середнього класу, який традиційно складається з освічених фахівців, бізнесменів та ІТ-спеціалістів. Однак дедалі частіше представники середнього класу стають солдатами та поліціянтами, а отже, залежними від держави. Цей зсув пов'язаний з військовою мобілізацією та розширенням правоохоронних органів, зокрема Федеральної служби безпеки. Ця зміна несе в собі економічні ризики, оскільки зобов'язує уряд продовжувати здійснювати дорогі виплати цим групам населення, навіть коли він стикається з бюджетними проблемами.

Ці виплати є економічною бомбою сповільненої дії: високі зарплати надзвичайно складно знизити, а для головної опори путінського правління — армії та сил безпеки — це не варіант.

Підвищення зарплат і державних виплат стимулювало російське споживання. Роздрібні продажі, зокрема, зросли на 10,5 відсотка в листопаді 2023 року, попри інфляцію. Директива Путіна щодо забезпечення доступності споживчих товарів призвела до збільшення їхнього імпорту, що перешкоджає внутрішньому виробництву. Він не може збільшити внутрішнє виробництво, не спровокувавши зростання цін або дефіцит. Це було б небезпечно: росіяни вже відчувають, що їхні доходи скорочуються, і скарги на високі ціни очолюють список скарг до регіональних і федеральних органів влади.

Проблеми вдома

Лише стабільна економіка, пріоритетом якої є підтримка передбачуваних макроекономічних умов, може надійно фінансувати російську війну і підтримувати виплати населенню на нинішньому рівні. Зростаючі витрати на війну та субсидовані кредити для населення і бізнесу підривають цю стабільність.

Аргументи центрального банку про те, що ці кредити створюють додатковий інфляційний тиск, закріплюючи нерівність і спотворюючи ціни на нерухомість, були проігноровані Кремлем. Ці субсидовані кредити оплачуються коштом усіх категорій населення, тобто платники податків робітничого класу субсидують іпотеку середнього класу. Понад 60 відсотків кредитів видаються людям, які витрачатимуть більш ніж половину свого доходу на їх погашення. Дедалі частіше до кредитних програм долучаються отримувачі виплат, пов'язаних з війною. Якби війна закінчилася, їм стало б надзвичайно важко обслуговувати свої кредити, особливо в умовах зростання цін.

До того ж через війну і розрив відносин із Заходом Москва опинилася в більшій залежності від нафти, ніж будь-коли. Російський уряд працює, виходячи з припущення, що в 2024 році він отримає майже 119 мільярдів доларів (6,4 відсотка ВВП) доходів від нафти і газу, що становитиме понад третину всіх доходів скарбниці.

Бюджет Москви на 2024 рік також передбачає, що середня ціна на нафту в Росії становитиме близько 70 доларів за барель, а західні країни не зможуть обмежити нафтогазові доходи Кремля. Ці припущення роблять Росію вразливою до коливань цін на нафту, а також до спроб західних країн обмежити московський експорт.

Інфляція також швидко стає проблемою. Її рівень вже перевищив сім відсотків, що змушує Банк Росії утримувати процентні ставки на рівні 16%. Попри такі високі відсоткові ставки, бізнес та домогосподарства продовжують брати кредити, що свідчить про високі інфляційні очікування. Це означає, що ключова ставка не повернеться до однозначного значення найближчим часом.

Це спонукало промислових гігантів, таких як АвтоВАЗ та Російські залізниці, шукати субсидії для обслуговування свого корпоративного боргу. Генеральний директор російської енергетичної компанії "Роснефть" Ігор Сєчін пішов далі, закликавши Путіна вплинути на рішення незалежного центрального банку. Він цього не зробив. Незважаючи на атаки з боку олігархів, уряду і навіть помічника Путіна з економічних питань Максима Орєшкіна, голова центрального банку Ельвіра Набіулліна зберегла свою незалежність у прийнятті рішень щодо грошово-кредитної політики. Для Кремля високі процентні ставки є іміджевою проблемою, яка підриває наратив Путіна про стабільність російської економіки. Зрештою, здорова економіка не потребує двозначної ключової ставки.

Волатильність курсу рубля є ще одним свідченням макроекономічної нестабільності. З 2022 року він коливається між 50 і 100 рублями за долар. Це значною мірою спричинено відмовою Москви від бюджетного правила, згідно з яким вона купувала і продавала іноземну валюту з Фонду національного добробуту, щоб компенсувати дефіцит і надлишок доходів від нафтогазових надходжень. Це правило запобігало зростанню витрат, але його було скасовано після повномасштабного вторгнення в Україну. Відмова від нього залишила вартість рубля на милість торговельних потоків. Тризначний обмінний курс долара не лише стимулює інфляцію, а й викликає занепокоєння громадськості.

Влада не може усунути головну причину ослаблення рубля — витрати на імпорт, хоча вона може запровадити контроль над потоками капіталу. Для боротьби з цінами вона також може обмежити експорт певних товарів і погрожувати великими штрафами, щоб змусити роздрібні мережі обмежити націнки. Такі кроки є ймовірними, щоб руйнування репутації рубля не призвело до доларизації заощаджень як бізнесу, так і домогосподарств, а також до подальшого відтоку капіталу. Обмеження цін призведе до їх прискорення в майбутньому.

Наближення шторму

Війна розхитує основи економічної стабільності Росії. Вона вже позначилася на стовпах економічної політики, що мають вирішальне значення для макроекономічної стабільності, включаючи бюджетне правило, свободу руху капіталу і — до певної міри — незалежність центрального банку.

Більшість руйнувань, завданих Кремлем російській економіці, неможливо усунути без припинення війни та режиму санкцій. Структурні проблеми — зокрема, залежність від доходів від продажу нафти, нездатність жити без іноземного, переважно китайського, імпорту та негативні демографічні тенденції, які посилилися через війну, — не зникнуть найближчим часом. Для розв'язання цих проблем потрібні роки структурних реформ, які залучають інвестиції та покращують людський капітал. Але Кремль не може, а іноді й не хоче робити ці кроки через одержимість Путіна політичним контролем.

Російська економіка перебуває в більшій небезпеці, ніж свідчить статистика зростання, а майбутні вибори можуть спровокувати подальші доленосні рішення, які можуть загострити довгострокові проблеми, якщо Путін вирішить купити лояльність виборців, вкинувши ще більше грошей перед днем голосування.

Перегрів — часто передвісник рецесії — є зростаючою загрозою, особливо коли інституції, покликані пом'якшувати шоки, або не функціонують, або знищуються через потреби війни. Оскільки війна навряд чи закінчиться найближчим часом, фінансові та економічні витрати зростатимуть і, ймовірно, відчутно вдарять по Росії через кілька років.

Цей процес може бути прискорений великою глобальною рецесією або уповільненням китайської економіки, що відчутно вдарить по Росії через її сильну залежність від доходів від експорту сировинних товарів. Привид гіркого економічного похмілля нависає над Росією, якщо не з'явиться нова і стійка російська економічна модель.

Але її поява залишається вкрай малоймовірною. Для Путіна війна зараз є організуючим принципом його внутрішньої і зовнішньої політики. Відмовитися від війни без чогось, що Кремль може визначити як перемогу, буде неможливо. Тривалий конфлікт навколо України не лише задовольняє геополітичні амбіції та бачення Путіна, а й перетворюється на стратегію виживання його режиму. Проблема полягатиме в тому, що його політичні цілі несумісні з економічними. Врешті-решт, чимось доведеться поступитися.

деградація росії рашизм путінізм фінансування війни війна економіка