Традиція Маланки на Буковині занепадає через воєнну заборону чиновників
Через заборону на проведення масових заходів під час війни вмирає традиція Маланки на Буковині. Чиновники не розуміють різниці між споконвічними ритуалами й розважальними заходами.
Про це у репортажі для Verbum пише Ірина Пустиннікова, яка досліджує маланки України та їхній зв'язок із європейським карнавальним рухом.
"Ми маємо в себе ті ж ритуали, котрими пишаються Альпи з Піренеями. Так само, як і наші маланкарі, гупають калаталами, одягаються у чудернацькі костюми і підсвічують лед-лампочками очі масок перебрані у Австрії та Німеччині, Польщі та Словенії, Нідерландах та Італії. Подібні ритуали з Чехії, Швейцарії та Бельгії вже давно у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. А наші буковинські маланки помирають.
Де та межа, за якою культурне явище стає розвагою? Чим яскравий ритуал відрізняється від свята? Чому Прикарпаття своїх маланок не скасовувало ні рік тому, ні зараз, збираючи так гроші на ЗСУ, чому кияни відроджують маланку в столиці, а на Буковині шаленіє поліція скорботи, зафукуючи навіть найменшу спробу заїкнутися про дійство? Й область заніміла, хоча досі ні світові війни, ні радянська влада, ні ковід зупинити маланку не могли. Чи ця війна якраз і не ведеться, щоб позбавити нас себе ж, нашої ідентичності?" – пише дослідниця.
Дивіться також: Фото дня. "Родичі" Маланки: найдивовижніші зимові маскаради Європи
Вона розповідає, що Красноїльська Маланка свого часу змінила її уявлення про те, що таке ритуали і якими вони можуть бути. Красноїльськ — буковинське селище в колишньому Сторожинецькому районі. Живуть тут переважно етнічні румуни, хоча в сусідніх селах дотепер збереглися численні польські громади.
"У краснянській маланці переплелися ритуали різних етносів. Вона всотала не лише карпатську, а й альпійську традицію. З ХІХ століття тут була чимала австрійська колонія. У сусідніх поселеннях жили ще й шваби-колоністи. Певно, традиція робити костюм Ведмедя з очерету та соломи — спадок альпійських селян, котрих запрошували на Буковину працювати лісниками.
Маланкує тут п’ять кутів — і костюми очеретяних Ведмедів на кожному відрізняються. Сус має найархаїчніші, Верхня Путна — найяскравіші та дуже далекі від традиції. На кутах Дял і Тражани ведмежі лапи стають схожими на крила. Коза, головна героїня маланок українських, тут теж зустрічається, але нечасто. Румунські маланки Буковини перейняли українську назву цього ритуалу, але не його сюжетну канву з вічним воскресінням Кози як символу родючості та весни. І самої Маланки як персонажа у цій частині Буковини немає. Зате є потужна емоція, справжній тестостероновий вибух, дивовижна віра в те, що в тіла хлопців і юнаків цього дня вселяються духи їхніх предків, що спускаються з сусідніх гір лише раз на рік.
Це дуже могутньо і дуже красиво. Красноїльськ живе цим ритуалом — це головна ніч року для селища. І вона все ще з 13 на 14 січня, а не увечері 31 грудня", — розповідає дослідниця.
Вона також додає, що Красноїльська маланка відбувається за чітким сценарієм: спочатку на подвір’я заходять, вимахуючи в танці костурами, Діди та Баби, потім дзвенять шаблями Королі з Королевами, відтак настає черга Жидів і Лікарів, котрі бешкетують і казяться. Далі — час Ведмедів. Цигани в яскравих лахміттях вдаряють гігантськими булавами об землю, даючи сигнал до битви — і Ведмеді з риканням катаються по землі, шкірять зуби, демонструють гострі металеві пазурі. На деяких кутах потім усю цю хтонь проганяють хлопчики у костюмах Коней, на деяких просто всі маланкарські персонажі ще раз виконують головну пісню місцевого ритуалу — «Mai sus». Це неофіційний гімн селища, що починається мінорним зачином труби.
"Маланка-2024 зовсім не така, як іще кілька років тому. Тоді перебиралися сотні юнаків і молодих чоловіків. Вони всю ніч маланкували по обійстях, а в обідню пору 14 січня парадували центральною вулицею перед численними туристами та жителями селища. Зараз це невеликі гурти, що переважно складаються зі школярів. Ніяких парадів, ніяких показових виступів перед селищною радою. Лише кілька нічних годин. Але хоч їх уже не відніме у краснян поліція скорботи.
Маланкам було зле і до війни. Ритуали живуть лише на периферії, міста — не їхній ареал. Маланка — справа молодих хлопців, а їх у селах меншає. Буковинські переберії підживлював до повномасштабного вторгнення «Маланка-фест», але зараз таки не час на фестивалі. Та щоб після війни на них було кому приїхати, сільським маланкам не варто наступати на горло. Бо таки є межа між традицією і розвагою. Більше б наші чиновники знали Європу, у котру на словах так хочуть, — краще б це розуміли", — підсумовує Ірина Пустиннікова.
Вона прогнозує, що традиція, імовірно, вже й не відродиться після війни: ритуали нечасто переживають паузу.
