Якими є військові цілі та потенціал Росії в Україні у 2024 році. Звіт британських аналітиків

Перемога над спробою Росії підкорити Україну має ґрунтуватися на розумінні того, чого Росія намагається досягти, як вона збирається досягти своїх цілей і її здатності реалізувати цей план. Російська теорія перемоги зазнавала різних ітерацій протягом війни, але зараз у Москви є чіткий план того, як вона має намір діяти далі. Ця стаття має на меті окреслити наміри Росії, щоб створити основу для планування того, як її план можна зірвати. Окреслення намірів і можливостей Росії не є оцінкою ймовірності її успіху.

Російські стратегічні цілі

Росія досі зберігає стратегічну мету підкорення України. Тепер вона вірить, що перемагає. Умови капітуляції, які зараз пропонують російські посередники, передбачають:

• поступку території, яка вже знаходиться під контролем Росії, разом із Харковом, а в деяких варіантах і Одесою;
• згода не вступати в НАТО;
• підтримка голови держави, затвердженого Росією.
• єдина значна поступка, яку пропонує Росія, полягає в тому, що те, що залишилося від України, може приєднатися до ЄС.

Процес, за допомогою якого Росія прагне досягти цього результату, складається з трьох етапів. Перший вимагає продовження тиску по всій довжині українського фронту з метою вичерпання боєприпасів і запасів особового складу Збройних сил України (ЗСУ). Паралельно з цим російським спецслужбам доручено зламати рішучість міжнародних партнерів України продовжувати надавати військову допомогу.

Після того, як військова допомога буде значно обмежена, так що українські запаси боєприпасів вичерпаються, Росія має намір розпочати подальші наступальні операції, щоб досягти значних – хоча й повільних – успіхів на полі бою. Потім ці здобутки мають намір використати як важіль впливу на Київ, щоб змусити капітулювати на російських умовах. Горизонт планування реалізації цих цілей, який є основою для формування російської сили та промислового виробництва, полягає в тому, що перемога має бути досягнута до 2026 року.

Важливо розуміти, що російські цілі можуть розширюватися з успіхом, і враховуючи, що Кремль порушив майже всі важливі угоди як з Україною, так і з НАТО, немає впевненості, що навіть якщо Росія отримає те, що хоче від переговорів, вона згодом не окупує решту території України або не застосує силу деінде.

Військовий потенціал Росії

Російська армія розпочала 2023 рік із дуже дезорганізованою силою в Україні, яка налічувала приблизно 360 000 військовослужбовців. До початку українського наступу в червні 2023 року чисельність зросла до 410 000 військових і армія ставала все більш організованою. Влітку 2023 року Росія створила навчальні полки вздовж кордону та на окупованих територіях і після заколоту ПВК «Вагнера» намагалася стандартизувати свої підрозділи, зламавши попередню тенденцію до приватних армій. Станом на початок 2024 року Оперативне угруповання військ РФ на окупованих територіях налічувало 470 тисяч військовослужбовців.

Російські війська повернулися від батальйонних тактичних груп до традиційної радянської бойової структури полків, дивізій і загальновійськових армій, але були суттєво змінені нижче рівня полку. Батальйони організовані як лінійні та штурмові батальйони і, як правило, діють у ротних групах, які воюють невеликими, розосередженими загонами. Це відображає не тільки адаптацію до умов бою, а й брак підготовлених офіцерів, здатних координувати більші формування, причому значна частина російських молодших офіцерів наразі підвищується і проходить скорочену офіцерську підготовку, яка іноді триває всього два місяці.

Російське угруповання військ продовжує зазнавити значних втрат, але, попри це, збільшується. Операції в більших масштабах дозволяють російським військовим вживати заходів, які гарантують цілісність лінії фронту. Підрозділи зазвичай можуть бути виведені з лінії після того, як вони зазнають до 30% втрат – момент, коли вони вважаються неефективними – і потім відновлюються. Хоча широкомасштабного наступу наразі не відбувається, російським підрозділам доручено проводити менші тактичні атаки, які, як мінімум, завдають постійних втрат Україні та дозволяють російським силам захопити й утримати позиції.

Таким чином росіяни зберігають стабільний тиск за низкою пунктів. Хоча прагнення російської армії збільшити чисельність до 1,5 мільйона особового складу не було реалізовано, наразі вербувальники виконують майже 85% поставлених цілей щодо залучення військ для участі в Україні. Тому Кремль вважає, що він зможе підтримувати нинішні темпи до 2025 року.

Що стосується бойової техніки, то російське угруповання військ має приблизно 4780 одиниць ствольної артилерії (з яких 20% — самохідні), 1130 РСЗВ, 2060 танків та 7080 інших бойових броньованих машин, здебільшого МТ-ЛБ, БМП і БТР. Їх продовжують підтримувати 290 вертольотів (з яких 110 ударних) і 310 реактивних літаків. Ці комплекти обладнання обмежені в тому, як їх можна використовувати через дефіцит боєприпасів, особливо для ключових типів, таких як 220-мм реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) і коливання наявності 152-мм боєприпасів.

Деякі набори, як-от реактивні літаки, обмежені наявністю пілотів із достатнім досвідом для виконання ключових місій. Втрати російських авіаційних екіпажів, включно з операторами збитих Іл-20 і А-50У, становлять 159 осіб, що, враховуючи нерівномірність часу нальоту в російських ескадрильях, означає серйозну втрату боєздатності. Втім, Повітряно-космічні сили (ПКС) Росії можуть продовжувати нарощувати значну кількість вильотів і доставляти бойові боєприпаси. Загальна оцінка полягає в тому, що хоча якість російських сил навряд чи підвищиться, доки ЗСУ зможуть витримувати значний рівень їхнього вичерпання, росіяни зможуть підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року.

Промисловий потенціал Росії

Щодо можливостей російської промисловості підтримувати поточні операції, Росія значно мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши робочі зміни та розширивши виробничі лінії на наявних потужностях, а також відновивши заводи, які раніше були законсервовані. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва. Наприклад, Росія постачає своїм військам близько 1500 танків на рік і близько 3000 бойових броньованих машин різних типів.

Російське виробництво ракет так само зросло. Наприклад, на початку 2023 року російське виробництво балістичних ракет 9М723 «Іскандер» становило шість штук на місяць, наявні ракетні запаси становили 50 боєприпасів. До початку 2024 року Росія не тільки використовувала значну кількість цих ракет щомісяця з літа 2023 року, а й збільшила свої запаси до майже 200 балістичних ракет 9М723 і 9М727 «Іскандер». Подібну картину можна спостерігати і для інших основних типів ракет, таких як Х-101.

Попри ці досягнення, Росія стикається зі значними обмеженнями в довговічності та надійності свого промислового виробництва. Серед танків та інших бойових броньованих машин, наприклад, приблизно 80% не є новими, а натомість відремонтованими та модернізованими з російських військових запасів. Кількість систем, які стоять на зберіганні, означає, що хоча Росія може підтримувати стабільний обсяг виробництва до 2024 року, вона почне виявляти, що бойові броньовані машини вимагають глибшої реконструкції до 2025 року, а до 2026 року вона вичерпає більшість наявних запасів. Оскільки кількість відремонтованих ББМ зменшується, промислові потужності можуть піти на створення нових платформ, але це обов’язково означатиме значне зменшення кількості ББМ, що постачаються військовим.

Іншим вразливим місцем для комплексної зброї Росії, як-от ракети, є велика залежність від західних компонентів. Попри те, що Росія підтримувала постійне постачання необхідних компонентів через неузгоджений і млявий підхід до санкцій, прийнятий західними державами, більш узгоджений підхід до протидії російській оборонній промисловості може порушити лінії постачання. Навіть за наявного хибного підходу вартість компонентів для російського оборонного сектора зросла на 30%, і йому вдалося лише стабілізувати постачання, а не розширити їх, попри додаткові інвестиції в цей напрямок зусиль.

Але, мабуть, найсерйознішим обмеженням для Росії є виробництво боєприпасів. Щоб досягти свого прагнення досягти значних територіальних здобутків у 2025 році, Міністерство оборони Росії оцінило промислові потреби у виробництві або постачанні приблизно 4 мільйонів 152-мм і 1,6 мільйона 122-мм артилерійських снарядів у 2024 році. Російська промисловість повідомила Міністерство оборони, що вона очікує збільшення виробництва 152-мм снарядів з приблизно 1 мільйона у 2023 році до 1,3 мільйона протягом 2024 року та виробити лише 800 000 122-мм снарядів за той самий період. Крім того, Міноборони Росії не вірить, що зможе суттєво збільшити виробництво в наступні роки, якщо не буде створено нові заводи та не будуть вкладені кошти у видобуток сировини.

Читайте також: Путінський геноцидний міф. Тімоті Снайдер про дурість фашизму, розкриту в інтерв’ю російського диктатора Карлсону

Це означає, що для належного забезпечення ресурсами збройних сил Росія повинна – у короткостроковій перспективі – ще більше скоротити залишкову кількість у 3 мільйони боєприпасів, які зберігаються, хоча більшість із них у поганому стані. Щоб додатково компенсувати нестачу, Росія підписала контракти на постачання та виробництво з Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та Сирією, причому остання може постачати лише ковані гільзи, а не повні снаряди. Хоча ввезення близько 2 мільйонів 122-мм снарядів з Північної Кореї допоможе Росії в 2024 році, це не компенсує значну нестачу доступних 152-мм боєприпасів у 2025 році. Загальне виробництво артилерійських боєприпасів всіх типів в Росії, ймовірно, залишиться на плато на рівні 3 мільйонів снарядів на рік – у тому числі РСЗВ, які вище не розглядалися.

Висновки

Російська теорія перемоги є ймовірною, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами. Однак, якщо партнери України продовжуватимуть надавати ЗСУ достатню кількість боєприпасів і навчальну підтримку, щоб забезпечити придушення російських атак у 2024 році, то Росія навряд чи досягне значних успіхів у 2025 році.

Якщо у Росії не буде перспективи досягти успіхів у 2025 році, враховуючи її неспроможність покращити якість сил для наступальних операцій, вона буде намагатися змусити Київ капітулювати до 2026 року. Після 2026 року виснаження систем почне суттєво погіршувати російську бойову міць, тоді як російська промисловість може бути значно зруйнована до цього моменту, призводячи до того, що перспективи Росії з часом будуть погіршуватись. Останнє вимагатиме від партнерів України демонстрації компетентності та єдності у своїх заходах, спрямованих на протидію російській оборонній мобілізації, що залишається цілком можливим, попри їх результати на сьогодні.

Читайте також: Російська економіка відчуває виснаження

Прийняття підходу, спрямованого на забезпечення опору України до 2025 року, не тільки підриває теорію перемоги Кремля, а й дає достатньо часу для встановлення раціонального процесу мобілізації та підготовки ЗСУ, щоб вони могли почати якісно переважати російські сили, навіть якщо останні продовжуватимуть збільшуватися в загальному розмірі. Це має вирішальне значення для створення можливостей продовжувати загрожувати позиціям Росії і тим самим змусити Росію не просто шукати переговорів, а фактично домовитися про припинення війни на вигідних для України умовах. Зараз не час підкорятися розумінню Кремлем траєкторій війни.

Переклад: Павло Космачевський

війна у 2024 підтримка заходу впк рф стратегія рф зс рф аналітика