"Ситуація на фронті серйозна, але облишмо песимізм". Військовий аналітик Гаді про перебіг війни
Авдіївка, Куп'янськ, Бахмут: на Україну тиснуть одразу на кількох фронтах. Військовий аналітик Франц-Стефан Гаді в інтерв'ю німецькому виданню t-online.de пояснює основні проблеми України та шляхи їхнього вирішення.
Коли мова заходить про війну в Україні, останнім часом новини переважно погані. Експерти одностайні в оцінці того, що Росія повільно, але впевнено просувається вперед на кількох ділянках фронту.
Відомий військовий аналітик Франц-Штефан Гаді також вважає ситуацію на українському фронті серйозною. Однак в інтерв'ю виданню T-онлайн австрієць каже, що не варто бути песимістом. Він пояснює, яку стратегію зараз має обрати Україна, в чому полягають основні проблеми Збройних сил України – і чому європейські союзники йдуть правильним шляхом, надаючи підтримку.
– Пане Гаді, з'являється дедалі більше повідомлень про просування російських військ в Україні. Українці відходять з Авдіївки, за яку вже кілька місяців ведуться бої, а російські війська просуваються і в Харківській області. Чи справді ситуація є настільки небезпечною з погляду України?
– Ситуація справді серйозна. Однак я не вважаю, що ми дійшли до точки, коли Україна перебуває на межі розпаду.
– Як ви дійшли такої оцінки?
– У війні в Україні досі панує артилерія. Той, хто має панівну вогневу міць на полі бою, має можливість вигравати битви, здійснювати прориви на лінії фронту та, якщо це необхідно, досягати більших успіхів. А наразі я бачу, що вирішальної переваги поки що жодна зі сторін не має.
– Але українці місяцями скаржаться на нестачу боєприпасів. З іншого боку, Росія перейшла на рейки воєнної економіки, отримує сотні тисяч артилерійських снарядів від Північної Кореї та може посилати все більше солдатів у бій.
– Росіяни також мають вогневу перевагу приблизно десять до одного, залежно від ділянки фронту. Однак не слід забувати, що російська артилерійська перевага в літньому наступі 2022 року на Донбасі сягала 20 до одного. Але навіть це не призвело до краху української сторони.
– Чому це так?
– Російські війська стикаються з серйозними проблемами всередині своєї системи. Їм часто бракує сучасного обладнання та підготовки, їхня боєздатність подекуди слабшає, і вони продовжують припускатися багатьох тактичних помилок. Тому, попри російські успіхи, не варто бути песимістом.
– На вашу думку, де зараз зосереджені основні бойові дії?
– Ми однозначно повинні зосередити нашу увагу на районі Куп'янська в Харківській області та на Авдіївці. Також можливий новий наступ росіян на півдні в районі Роботиного. Побачимо найближчим часом, як діятиме новий головнокомандувач Збройних сил України. Чи буде Сирський направляти підкріплення в ці зони для захисту позицій, які там розміщені? У випадку з Авдіївкою він вже віддав наказ про тактичний відступ. Питання зараз полягає в тому, наскільки впорядковано українці можуть відступати та наскільки швидко й ефективно можуть бути сформовані нові лінії оборони.
– Що може статися, якщо Сирський обере перший варіант?
– Якщо буде прийнято рішення утримувати фронт у тому вигляді, в якому він є зараз, українські втрати, ймовірно, значно зростуть. Росія вже захопила важливі позиції в районі Бахмута та під Куп'янськом. Це також стосується фронту на півдні біля Оріхова та Роботиного. Тому Україна мала б спробувати вибити російських солдатів з цих позицій контратаками. А це суперечить загальній стратегії. Тактичне відведення військ було б кращим і там.
– Який вигляд має ця загальна стратегія?
– На мою думку, цього року Україна буде дотримуватися оборонної стратегії. Вона має використати час для збереження, розширення та реструктуризації своїх збройних сил. Водночас тиск на росіян має бути збережений. Сили оборони України можуть досягти цього за допомогою високоточної зброї великої дальності, крилатих ракет і безпілотних літальних апаратів. Нещодавно вони вже досягли успіху в цьому. Тому великий наступ може відбутися знову наприкінці цього року або на початку 2025 року.
– У вашій останній статті з американським аналітиком Майклом Кофманом ви стверджуєте, що Україні слід зосередитися на війні на виснаження. Що ви маєте на увазі під цим?
– Виснаження – це природа війни в Україні. Воно створює умови для успішної стратегії. З українського погляду, виснаження означає, що втрати з російського боку значно перевищують їхні власні. Україна може досягти цього за допомогою артилерії, а також за допомогою атак безпілотників. Якщо їй це вдасться, це збільшить шанси перейти від позиційної війни – яка йде зараз – до маневрової війни.
– Що це означає?
– Маневрова війна – це швидке просування, захоплення території, оточення ворога і, врешті-решт, його розгром. У цьому відношенні Україна мала б перевагу: її солдати загалом краще підготовлені, ніж росіяни, і українська оперативна доктрина, на мою думку, є більш придатною для такої війни, аніж російська.
– Чи не матиме Росія перевагу у війні на виснаження завдяки своїй величезній масі солдатів?
– Якби збройні сили зіштовхнулися б сам на сам, це, безумовно, було б так. Але Україна може використовувати "непрямі методи". Серед них високоточна зброя великої дальності, така як крилаті ракети. Німецькі крилаті ракети "Таурус" були б тут важливими. Хоча вони не нададуть українцям якихось принципово нових можливостей, вони розширять їхні наявні можливості. Зрештою, французькі та британські крилаті ракети, які Україна має зараз, також колись будуть використані.
– Тож спробуймо зазирнути в майбутнє: Які перешкоди стоять перед Україною на сьогодні?
– Українські збройні сили мають три основні проблеми. По-перше, їм не вистачає піхоти. Нестача особового складу стає все гострішою, і нова хвиля мобілізації фактично неминуча. Деякі підрозділи укомплектовані лише на 20-30 відсотків від штатної чисельності. Це одна проблема.
Друга – нестача артилерійських боєприпасів і брак безпілотних літальних апаратів і дронів-камікадзе. Обидві ці проблеми є ключовими для відновлення переваги над росіянами на фронті.
І по-третє, цього року Росія буде переважати в радіоелектронній боротьбі. Це також перешкоджатиме використанню безпілотників українською стороною.
– В усіх дискусіях про допомогу Заходу Україні зараз панує тема однієї людини: Дональда Трампа. Як у цій ситуації мають поводитися європейські союзники Києва?
– Найголовніше – усвідомлювати, що колапс українського фронту цілком може статися, якщо американська допомога не надійде. Хоча я вважаю, що ймовірність цього наразі низька, це не є неможливим. Наступні кілька місяців будуть дуже критичними для українських збройних сил. Я очікую низку поганих військових новин. Збройним силам України доведеться адаптуватися в будь-якому випадку. Одначе я не вірю, що російська армія буде здатна окупувати всю країну або навіть більшу її частину. Але знову ж таки, ми не повинні малювати похмуру картину ситуації.
– Що допомагає вам відчувати себе позитивно в цей момент?
– Я вважаю, що ситуація на кінець року буде набагато кращою з українського погляду, ніж зараз. Європейці значно нарощують виробництво боєприпасів. До кінця цього року і на початку 2025 року буде постачатися значно більше. Десь з кінця року це дасть змогу підтримувати оборонну стратегію самотужки, навіть без допомоги США.
У європейців гарний підхід. Окрім артилерійських боєприпасів, вони також виробляють більше снарядів і систем протиповітряної оборони. Вони також надають Україні фінансову підтримку і допомагають їй з власним виробництвом. Я думаю, що ми повинні продовжувати те, що ми вже почали. І продовжувати давати зрозуміти американцям, що Україна бореться не лише за Європу, а й за весь міжнародний порядок, заснований на правилах.
Переклад: Дмитро Івахненко