Том Купер про наступ окупантів і проблеми зведення нової лінії оборони ЗСУ
У свіжому звіті військовий експерт Том Купер аналізує наступальні дії російських окупантів і пояснює, що заважає Силам оборони звести потужні оборонні укріплення.
Куп'янськ-Сватове... стежив я тут за всією істерією про масований наступ росіян на цій ділянці, який мав би дійти аж до самого Харкова... ну що ж, вчора українці відвоювали село Табаївка.
Бахмут... здається, 98-ма дивізія ВДВ та 11-та бригада ВДВ нарешті видохлися. Після трьох днів запеклих штурмів – звісно ж, лобових – у російських десантників вичерпався запал. Читай: закінчилися війська та бронетехніка. Поки вони рахують всі ті кілька десятків солдатів, які вижили, ЗСУ зачищають собі східну частину Іванівського.
Торецьк... не знаю точно, хто там стоїть з батальйонів ЗСУ, але за останні кілька днів хтось відбив у росіян дві непогані позиції. Одну в Майорську, іншу на значній висоті. Загалом це не те щоб багато, але гарне нагадування: ні, росіяни не «наступають і не просуваються по всій лінії фронту».
Авдіївка-Шахтарськ... На мою скромну думку, це тепер «головна кризова зона».
Але, для початку, мушу зізнатися, я глибоко закоханий. Закоханий у всіх тих мудреців, які скаржаться, що ЗСУ запізнилися з виходом з Авдіївки. Бо тепер стає очевидним, що це мало не лише політичні причини (див.: «Зеленський, Сирський, чи Бахмутський М’ясник, або якийсь троюрідний брат одного з них... наполягали на тому, щоб триматися до останнього патрона»), але й військові: воно виявилося чудовим плацдармом для російського наступу в західному напрямку. Так, навіть будучи повністю зруйнованим.
Отже, уявіть собі таку ситуацію: якби ЗСУ не «трималися до останнього патрона», росіяни були б далеко на заході – вже кілька тижнів тому. Різниця була би лише в тому, що у розпал багнистої пори року війська ЗСУ мали б набагато менше прикриття і таку саму кількість артилерійських боєприпасів як весь цей час...
Тож, можливо, поменше читайте «Нью-Йорк Треш Таймс» та інших флагманів американської сенсаціолістики з їхніми уявленнями про те, як влаштовані війни, щоб мати побільше переваг у суперечці про те, як влаштовані війни... але хто ж його знає...
Хай там як... головна проблема зараз у тому, що ґрунт швидко висихає. Дивіться: зима цього року закінчилася дуже рано, багнюка підсихає. І тому росіянам трохи легше просуватися вперед.
Ще 26 лютого, після виведення 47-ї мехбригади, росіяни закріпилися в Степовому. Звідти вони почали штурм Бердичів, «північного шарніра» нової української лінії оборони в цьому районі. Далі на південь, з Ласточкиного, вони почали штурм Орлівки та Тоненького.
Досі ситуація була простою: одна російська штурмова група збирається в колону і її розбивають українські безпілотники. Потім збирається інша й починає новий штурм... і росіяни втрачають стільки БМП за останні 5-6-7 днів, що, схоже, воліють позбутися їх усіх – і це до кінця цього року (плюс майте на увазі: це ті самі росіяни, які підвезли одну зі своїх пускових установок ТОС-1 на відстань близько 1,5 км від передових українських позицій, а потім дивувалися, як же це ЗСУ її забавовнили...)
Тож, не можу не підвести підсумок: мені на цій ділянці поля бою не подобається багато чого:
3-тя штурмова мала спершу лише зайти до Авдіївки (і лише «двома батальйонами, не більше»), витягнути звідти 110-ту механізовану та інші війська, а тоді перейти на якусь іншу ділянку фронту. Натомість тепер ситуація настільки складна, що на цю ділянку перевели деякі додаткові її батальйони, і не схоже, що їх виводитимуть найближчим часом (а от 110-та механізована зараз відведена в тил на заслужений відпочинок).
Дивіться також: Фото дня. Бійці 110 ОМБр, які вийшли з Авдіївки
Підрозділам ЗСУ доводиться робити надзусилля, щоб сконцентруватися й не пропустити розгортання чергової штурмової групи росіян, вчасно завдавши удару за допомогою FPV-дронів (зважайте: на те, щоб перекинути на певну ділянку достатньо FPV-дронів теж іде певний час, вони самі по собі з-під землі не вилазять… звісно, за допомогою артилерії протидіяти таким розгортанням було б значно простіше, та коли у вас на Заході така купа дивовижних союзників, як в України…).
… і все це паралельно з тим, як командні вузли ЗСУ весь час працюють під авіаударами, артобстрілами та нальотами дронів.
Орлівка – це доволі велике село, розташоване прямо перед новою лінією оборони українців. Отже, якщо воно впаде, то в росіян для накопичення штурмових сил буде не лише прекрасний коксохімічний завод в Авдіївці, а й купа інших захисних споруд на їхньому шляху на захід.
Єдине, що я бачу «хорошого» – то це те, що від Бердичів на півночі й майже до самого Уманського на південному заході простягається вузьке озеро.
Ландшафт на західному березі цього озера – вищий, ніж на східному. А отже, українці бачитимуть все, що до них наближатиметься, а проте:
щойно росіяни закріпляться в Орлівці, вони знайдуть багато способів сховатися від вогню на підступах до озера – десь на найвужчій його ділянці.
Загалом: не обовʼязково росіянам навіть доведеться вчитися ходити по воді. Кількох понтонних мостів цілком мало б вистачити, особливо якщо брати до уваги їхню значну перевагу в артилерії…
І це мене, своєю чергою, підштовхує до розмов про нову лінію оборони ЗСУ: дехто вже щосили жаліється, що її взялися зводити запізно, і робили це вкрай повільно. Певно, ті самі «дехто» хотіли б перевірити стан усіх інженерних підрозділів ЗСУ. В кожній бригаді є інженерний батальйон, але всі вони у поганому стані – недофінансовані, недонавчені та не мають достатньої кількості техніки. Тож не дивно, що більшу частину військових з цих підрозділів використовують як піхоту…
Крім того, і ЗСУ, і цивільні підрядники займаються цією лінією оборони от уже два місяці – тож не можна сказати, що вона геть відсутня. Проблема завжди одна й та сама: для виконання задачі не вистачає ресурсів. Отже, тим, хто нарікає, варто було б піти, взяти лопату і самим запропонувати свою допомогу.
Як на мене, значно більше занепокоєння мали б викликати чутки, що – як і в 110-й бригаді – у деяких підрозділах (згаданих вище 21-й, 53-й та 61-й механізованих) бракує не лише обладнання, а й знань у сфері будівництва польових укріплень… тобто однією з причин відступу цих підрозділів є їхня нездатність як слід вирити окопи.
Далі на південь...
Два дні тому я забув згадати про російську «банзай-атаку» на східній стороні Красногорівки. Село розташоване на північ від контрольованої Росією Мар'їнки. Між тим 3-тя штурмова зуміла повністю... гм... «приголубити» всіх 100 з гаком росіян, які туди зайшли. У полон потрапили одиниці. (І так, так, 3-тя штурмова й там має батальйон: я ж казав, що це велика бригада).
Думаю, я вже говорив, що кілька днів тому ЗСУ відвоювали Побєду: втім, росіяни все ще утримують позиції на її східній околиці. Ще далі на південь добряче розважилася 79-та механізована… упродовж двох днів вони «напригортали» кілька російських штурмових груп, що намагалися наблизитися до Новомихайлівки.
Роботине... взагалі-то, немає новин. Після катастрофічної поразки та відходу російських військ ЗСУ наводять лад на полі бою.
Кринки... росіяни так сильно «розгромили» тамтешній плацдарм ЗСУ, що українська морська піхота просунулася в глиб західної частини села.
На жаль.... стало відомо, що під час спроби висадки десанту бійців 73-го морського центру спеціального призначення на Тендерівській косі загинуло (щонайменше) шестеро українських солдатів, які перебували у своєму катері. Пам'ятайте: це дуже невеликий і згуртований підрозділ, люди тісно співпрацюють роками, і кожну таку втрату переживають дуже тяжко й болісно. Тобто: готуйтеся почути ряд гірких звинувачень і контрзвинувачень щодо цього інциденту.
Оригінал тут, повний переклад на патреон-каналі Аналітика: переклади і першоджерела.
