Дослідження показало різкі відмінності між україномовними та російськомовними біженцями у Польщі
Інститут поведінкових досліджень – дослідницький підрозділ American University Kyiv провів дослідження українців у Польщі, щоб дізнатися, хто вони, які фактори їх спонукають, і чи можна щось зробити, щоб їх повернулося більше. Дослідники спробували заміряти національну ідентичність і навіть чинник гордості. Texty.org.ua розповідають про несподівані висновки дослідників.
Дослідження «Шлях додому: хто з українських біженців та мігрантів планує повернутися» охопило як тих українців, хто поїхав туди після початку повномасштабного вторгнення, так і тих, хто жив там багато років
Результати дослідження демонструють, що такі нематеріальні речі, як національна ідентичність, туга за домом, бачення майбутнього є дуже важливими для українських біженців у Польщі.
Експерти Інституту поведінкових досліджень Володимир Вахітов та Наталія Заїка зазначають, що ці фактори часто значно більше впливають на бажання повернутися додому, ніж соціально-економічні.
"Виявляється, туга за домом не проходить з часом. І хороші новини: українці рідко відчувають вороже ставлення зі сторони тих, хто живе в Україні. Це дуже добре. Чим менше ліній поділів у нас, тим більше шансів пройти крізь війну і потім відбудову", — каже Наталія Заїка.
Окремо увагу дослідників привернула змінна "Яка ваша основна мова спілкування в побуті зараз (після 24.02)?" з варіантами "українська", "російська", "польска" та "інша".
"З одного боку, більше третини тих, хто до початку війни говорив російською, перейшов на українську. Але цікаво подивитися на тих, хто не перейшов. В наших даних ми побачили дуже різкі відмінності між тими, хто зараз користується у побуті українською і тими, хто говорить російською.
Останні, наприклад, абсолютно чітко висловлюють своє НЕбажання повертатися — ані найближчим часом, ані "колись". Також вони відчувають менше "вдячності до місцевого населення" і водночас менше "провини, що поїхали за кордон".
Це при тому, що вони вказують на схожий або навіть більш травматичний досвід війни (руйнування або пошкодження житла, стрілянина і бомбардування місця перебування, втрата близької людини, насильство щодо них тощо)", — розповідає Володимир Вахітов.
Дослідники також заміряли "відчуття гордості за Україну" та різні метрики національної ідентичності, і знайшли, що у російськомовних ці показники навіть нижчі, ніж у респондентів, що користуються переважно польскою мовою, а не лише в україномовних.
"Це не перший раз, коли ми бачимо цю чітку різницю між російськомовними та україномовними респондентами по різних опитуваннях. В одному з наших перших досліджень, про підтримку вакцинації під час Covid-19, ми помітили, що серед російськомовних респондентів було вдвічі більше "антиваксів" (або "вакциноскептиків"). Причому вони виступали не лише проти антиковідних вакцин, що принаймні було зрозуміло, а й проти рутинної вакцинації власних дітей від кору, поліо, туберкульозу і гепатиту.
У дослідженні евакуаційної поведінки, влітку 2022 року, ми знову побачили дуже чітку різницю між тими, хто розмовляв українською і російською, у відповідях щодо очікувань початку війни, бажанні евакуюватися, та оцінці ступеня власної безпеки (російськомовні менше вірили у можливість того, що їхнє місто опиниться в окупації, або що їх може вбити російська ракета).
В усіх випадках ми говоримо про кореляції, а не причинно-наслідковий зв'язок, але щось в українців з цією російською мовою пороблено", — коментує Вахітов.
Дослідження охопили опитування, проведені в період 12-19 грудня 2023 року Групою Рейтинг на платформі Рейтинг Онлайн, з понад 1 100 українців, які виїхали до Польщі до та після повномасштабного вторгнення.
Дослідження доповнюють результати глибинних інтерв’ю, що були проведені у листопаді-грудні 2023 року компанією «Соціо Інформ» з українками, які вимушено виїхали за кордон, та тих, які вже повернулися до України.
