Чим відрізняються англійські школярі від українських (ПОГЛЯД)
Надія Майбогіна, що викладає в Пулській середній школі в англійському графстві Дорсет, описує деякі соціальні риси її британських учнів, які в українських учнях вона не помічала. Texty.org.ua публікують пряму мову освітянки.
Щоразу, коли мої учні заходять в клас, вони не тільки вітаються, а й кажуть, що раді мене бачити. Іноді навіть можуть сказати, щось типу: «Міс, у Вас прикольна сукня». А коли йдуть з уроку, то практично кожен каже «Дякую, міс», «Дуже ціную Вашу роботу», «Дуже цікавий урок, міс», «Міс, бережіть себе», «Гарного вам дня»…
У п’ятницю вони щиро цікавляться моїми планами на вихідні: «Міс, плануєте кудись поїхати на вікенд?» Їм реально не байдуже, які у мене хобі, як я витрачаю свій вільний час. Іноді радять мені подивитись якесь розважальне шоу чи послухати подкаст.
У понеділок вони питають, як я провела вихідні. Цікаво, що вони пам’ятають про мої п’ятничні плани та можуть чітко поставити питання: «Міс, як пройшов івент, який Ви готували?», «Міс, як поїздка?», «Міс, як інтерв’ю на радіо?»
Одного разу я розповіла їм про випадок булінгу, який стався з моїм племінником в іншій школі. (Булінг був на національному ґрунті). Через кілька днів мої англійські учні спитали, як мій племінник і чи добре він себе почуває, чи вдалось мені розібратись із тією ситуацією.
Діти як діти, вони іноді неуважно слухають, заважають проводити урок, кривляються, регочуться один з одного. Цим вони геть не відрізняються від українських підлітків. Буває, що я закипаю і застосовую свої учительські важелі з наведення ладу. Цікаво, що той, хто поводив себе погано й отримав «покарання», після уроку зазвичай сам підходить до мене і щиро просить вибачення, хоч я і не просила і не очікувала. «Міс, мені дуже шкода, що я так себе поводив. Це правда». «Міс, я ціную Ваші уроки, просто не втримався». Я ще жодного разу не бачила, щоб хтось з них образився на мене, хоч з учнівської логіки, у них були на це причини.
Вони завжди поводять себе абсолютно вільно і «на рівних» з дорослими (між іншим, те саме я спостерігаю і в сім’ях моїх англійських знайомих). Діти не бояться дорослого і не відчувають, що вони «нижчі» за статусом. Тут слід сказати, що і з моїми українськими учнями у мене були унікально теплі стосунки, діти були моїми друзями, а я намагалась виправдати їхню любов до мене і мого предмета. Однак завжди відчувалась невидима ієрархія «дорослий-дитина» (боюсь, що мене можуть неправильно сприйняти, але спробую).
Мої англійські учні іноді, неочікувано для мене, можуть запитати, яку музику я слухаю, чи яким спортом займаюсь, які у мене політичні погляди щодо конфлікту між Ізраїлем і «Хамасом». А одного разу спитали, чи була я, дослівно, «популярна в школі, коли була підлітком» (це питання мене просто збило з пантелику, думала, може, я не зрозуміла англійську). Це короткі розмови, які не забирають час уроку, але точно вибудовують довіру.
Іноді деякі українські освітяни пишуть мені в коментарях чи в особисті і вказують на мої помилки в українській мові, мовляв, часто буває калька з російської (так склалось, що українську я вивчила лише в університеті), неграмотно пишу, а тому і читати не варто. Відверто кажучи, моя англійська набагато гірша, ніж українська. Але жодним словом, жодним натяком мої англійські учні не дорікнули мені, хоч їм непросто.
Власне, така поведінка учнів є логічним продовженням здорового англійського суспільства. Ми часто говоримо про те, що українському учителю не вистачає поваги з боку учнів. А мені так цінні доброта, людяність і рівність, які я відчуваю у спілкуванні з моїми англійськими учнями.
«Міс, бережіть себе, ми будемо Вас чекати» — слова, які мої учні сказали перед моєю поїздкою до України.
