Що не так з підготовкою і управлінням у ЗСУ. Спостереження фінського аналітика з харківського фронту
Військовий оглядач та OSINT-дослідник із Фінляндії Петрі Мякела написав репортаж з Харківщини, закцентувавшись на ролі іноземних добровольців, які воюють у лавах ЗСУ, та проблемах координації і підготовки в нашому війську.
Мякела зазначає, що на цей час найбільш швидкозростаючою силою, що воює на боці України, є колумбійці. Вони сформовані в загони, якими керують іспаномовні сержанти української армії.
Фінський оглядач пише, що колумбійців приваблює висока зарплата, тому їх більшає у складі Інтернаціонального легіону. Однак, додає Мякела, до цих військових є певна недовіра як серед українських, так і серед інших іноземних солдатів.
Недовіра — лише один із проявів, що свідчить про певні проблеми з іноземними добровольцями в українській армії, зазначає OSINT-дослідник. Є більш масштабні та системні питання, насамперед це бюрократичність і трудомісткість процесу їхнього набору до українського війська.
Мякела зазначає у цьому контексті, що архаїчні адміністративні процеси різко контрастують з інноваційним духом, який нижчі чини виявляють на полі бою.
Це, додає військовий оглядач, висвітлює ще більшу проблему, пов'язану з системою управління у ЗСУ і підготовкою українських військових загалом.
"Україна просить допомоги у Заходу переважно в обладнанні та боєприпасах, але нам також слід уважно придивитися до структури та управління українськими військовими. Є значні військові людські ресурси, які можна було б відправити в бій, просто впорядкувавши процеси.
Іншим важливим питанням, яке пов'язане з попереднім, є підготовка. Багато українських солдатів пройшли лише мінімальну підготовку, а деякі з західних тренінгів погано підходять для нинішньої війни на рівних. Лише деякі західні країни можуть забезпечити підготовку на основі сценаріїв, з якими зараз стикається Україна.
Необхідно негайно розпочати підготовку сержантського складу, який зможе реформувати українську військову підготовку. Заходу слід готувати інструкторів, а не поспішати з гарматним м'ясом.
Якщо є потреба безпосередньо тренувати війська, то це слід робити в Україні, силами відповідно підготовлених офіцерів і сержантів, яким не заважає українська бюрократія. Одним з рішень могло б бути використання персоналу через приватні компанії, з якими український уряд уклав контракти на проведення такої підготовки", — підсумовує Мякела.
