Короткозорий "кризовий менеджмент" Заходу щодо війни в Україні більше не працює. Який вихід? — Foreign Affairs
Професор Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса Еліот А. Коен та ексміністр оборони України, голова Центру оборонних стратегій Андрій Загороднюк у виданні Foreign Affairs надають аргументи, чому Заходу потрібно не "гасити пожежі", а розробити довгострокову підтримку України. Texty.org.ua публікують ключові висновки експертів.
Попри надання багатомільярдного пакета допомоги від США, залишається глибша проблема: відсутність узгодженої стратегії протистояння довгостроковій загрозі, яку Росія становить для України і для європейської безпеки. Понад два роки Київ та його партнери працювали в режимі кризового управління, плануючи максимум на місяці, а не роки.
Але такий короткостроковий підхід більше не відповідає поставленим цілям. Зараз має бути зрозуміло, що немає короткого шляху до закінчення цієї війни — чи то на полі бою, чи то через політичний і економічний тиск на Москву. Тому Україні, за допомогою США та інших країн, потрібне стратегічне бачення, яке б зосереджувалося на зміцненні її обороноздатності та відновленні системи стримування в довгостроковій перспективі.
Що можна зробити для розробки послідовної довгострокової стратегії безпеки для України
Україна має розбудовувати свої збройні сили й оборонну промисловість таким чином, щоб мати можливість розгортати та підтримувати сили і засоби, які одночасно послаблюють військовий потенціал Росії і роблять майбутнє російське вторгнення малоймовірним.
Західні партнери мають розробити плани на випадок непередбачуваних обставин, щоб накласти на Росію значні витрати, якщо вона знову нападе на Україну після досягнення гіпотетичної угоди про припинення вогню. А щоб зробити ці плани надійними в очах Москви, західні країни мають взяти на себе зобов'язання, в ідеалі в юридично обов'язковій формі, забезпечити їх ресурсами. Саме тут безпекові угоди України зі Сполученими Штатами та іншими союзниками по НАТО, якщо вони будуть виконані і забезпечені належними ресурсами, матимуть вирішальне значення.
Досягнення тривалого миру буде неможливим без чіткого бачення довгострокової безпеки України. Кремль має зрозуміти, що його мета підкорити Київ недосяжна — ні зараз, ні коли-небудь. Лише тоді російське керівництво може сісти за стіл змістовних переговорів — і визнати незалежність України в довгостроковій перспективі.
Конкретні кроки
По-перше, переозброєння України має бути прив'язане до чіткої військової стратегії. Чи повинен Київ мати можливість створити сили, здатні до складних загальновійськових наступальних операцій з метою звільнення окупованих Росією територій? Або ж цілі мають бути скромнішими: захист лінії фронту в тому вигляді, в якому вона є зараз, захист великих населених пунктів, послаблення російських бойових можливостей і стримування майбутнього повномасштабного нападу?
По-друге, Україна має бути готова захистити своє небо за допомогою багаторівневої та інтегрованої наземної протиповітряної оборони і маневрених військово-повітряних сил четвертого покоління. Водночас вона має бути здатною загрожувати ключовим військовим і економічним об'єктам всередині Росії. Західним країнам слід надати капітальні інвестиції і технічну експертизу для української програми створення ударних безпілотників дальнього радіуса дії, яка вже досягла значних успіхів у завданні ударів по військових об'єктах в глибині Росії.
Стратегія розбудови українського ударного арсеналу далекого радіусу дії переслідує три цілі. По-перше, це дасть змогу Києву систематично завдавати ударів по об'єктах виробництва озброєнь Росії, знижуючи здатність Москви вести війну. По-друге, це сприятиме стримуванню майбутньої російської агресії, збільшуючи витрати, яких зазнає Росія в разі повторного нападу. І по-третє, це може змусити Москву зменшити повітряні і ракетні атаки на цивільне населення і критично важливі об'єкти інфраструктури України.
Меседж для Росії
Україна стверджує, що лише членство в НАТО пропонує залізні гарантії безпеки, які покладуть край війні і стримають нове російське вторгнення. Але Альянс не готовий запропонувати запрошення — і, ймовірно, не буде готовий до цього, поки не настане тривалий період миру. Однак Сполучені Штати та їхні союзники мають гарантувати, що Україна буде здатна захистити себе протягом цього проміжного періоду. Для цього їм слід закріпити зобов'язання фінансувати, тренувати і оснащувати майбутні українські збройні сили, а також чітко заявити, що вони збільшать кількість озброєнь — і, можливо, навіть використають свої власні ресурси — якщо Росія знову нападе на Україну.
У липні минулого року країни "Великої сімки" і Україна заявили про свій намір створити механізм двосторонніх зобов'язань у сфері безпеки, покликаних закріпити підтримку Заходу на довгострокову перспективу. Відтоді до декларації приєдналися ще два десятки країн, а дев'ять держав підписали з Україною десятирічні угоди про безпеку. Сполучені Штати зараз ведуть переговори про укладення власної угоди.
Є чотири ключові шляхи, якими Київ і його партнери можуть перетворити ці домовленості на цілісну довгострокову безпекову угоду. Саміт НАТО у Вашингтоні в липні цього року надає можливість просунути розмову на всіх чотирьох напрямках. По-перше, Україна і підписанти угод мають розробити спільну концепцію майбутніх Збройних сил України. Київ і його партнери повинні розглянути можливість призначення ради старших представників для нагляду за цими зусиллями, кульмінацією яких має стати звіт до кінця 2024 року, що запропонує детальний план закупівель і підготовки українських військових на наступне десятиліття.
Пропозиція генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга щодо п'ятирічного фонду в розмірі 100 мільярдів доларів для України відповідає масштабу того, що необхідно для майбутніх сил. Частина цього фінансування має бути зарезервована для стимулювання українських і західних компаній до створення спільних підприємств, для локалізації виробництва та навчання в Україні, а також для зміцнення оборонно-промислової бази України від атак. Ці кроки з часом зменшать залежність Києва від зовнішньої підтримки.
До того ж партнерам України варто почати обговорювати, що вони робитимуть, якщо країна знову зазнає нападу — після гіпотетичного припинення вогню, перемир'я або врегулювання. Союзники могли б, наприклад, домовитися про створення на території НАТО "українського військового резерву" зброї та боєприпасів, які будуть перекинуті в Україну в разі розвитку подій за таким сценарієм. Вони також могли б розпочати дослідження того, як можна скоригувати власні сили оборони та стримування НАТО, щоб ускладнити розрахунки Москви в разі гіпотетичного нападу на Україну.
Більш рішучі варіанти, такі як розгортання військ в Україні для виконання небойових завдань або забезпечення ППО над частинами України поблизу території НАТО, буде важко реалізувати, поки триває війна. Але вони мають бути на столі переговорів, якщо буде припинено вогонь.
Нарешті, Сполучені Штати мають очолити своїх союзників у кодифікації цих довгострокових зобов'язань у спосіб, який заслуговує на довіру і витримає електоральні цикли. Поки адміністрація Байдена продовжує переговори з Києвом щодо двосторонньої угоди, їй варто розпочати серйозний діалог з лідерами Конгресу про стратегію США щодо перемоги над російською агресією і про те, як вона має бути забезпечена ресурсами в найближчі роки. Законодавчо затверджена політика, яка ґрунтується на двопартійному міжгалузевому консенсусі, забезпечить передбачуваність, стабільність, належний нагляд і посилить важелі впливу, щоб вимагати від союзників розділити відповідальність за підтримку України.
