Фортифікації – не лише справа військових. Прагнення копатися має стати частиною нової національної ідеї (ПОГЛЯД)

Фортифікації – не тільки справа військових. Не є вони і простою сукупністю вигідних державних будівельних контрактів. 

Фортифікації – це стратегічний виклик як військовому, так і цивільному керівництву країни. Цей виклик тісно повʼязаний не тільки з ходом бойових дій, а також із загальним майбутнім країни, яка, на жаль, продовжує бути під загрозою знищення. Прагнення копатися має стати частиною нової національної ідеї.

Провал в обороні призведе до окупації нових територій, знищення міст та сіл

Кінець українського контрнаступу, перехоплення ініціативи Росією, перехід ВПК Росії на воєнні рейки та паралельна затримка ухвалення воєнної допомоги Україні Конгресом США – фактори, які призвели до нової парадигми війни. В осяжному майбутньому прямої дороги до перемоги шляхом вдалих масштабних контрнаступальних операцій, як це було восени 2022, вже немає. Україна знову бореться за виживання. Якщо провал у наступі може призвести до втрати шансу на звільнення територій, то провал в обороні точно призведе до окупації нових територій, знищення міст та сіл, які раніше знаходилися на відносно безпечній дистанції від фронту і, за реалізації максималістських цілей Росії, втрати незалежної України.

Попри надію на позитивний вплив постачання F-16, розвитку ВПК у Європі та вдома, й досягнення рішучої переваги у технологіях, час у цій війні скоріше за все гратиме на користь Росії. Саме тому будь-який позитивний сценарій для України починається з якомога міцнішої оборони. 

Будь-який позитивний сценарій для України починається з якомога міцнішої оборони

Досягнення миру шляхом переговорів може бути відносно вигідним та з мінімальною загрозою повторного вторгнення лише у тому разі, якщо Москва буде переконана в тому, що нові спроби захопити українські території можуть закінчитися тільки кривавим провалом. Якщо говорити про велику перемогу, з поверненням кордонів 1991 року, то вона може статися тільки у разі критичного виснаження ворожої армії і паралельно максимального збереження власних сил та людей. Шлях і до одного, і до іншого сценарію можливий тільки через надефективну оборону, якої не може бути без надміцних фортифікацій.

Що ми маємо?

Не випадково так сталося, що ініціатива системно взятися за побудову фортифікацій зʼявилася саме тоді, коли цю нову парадигму у війні стало неможливо оскаржити. Росіяни мудро користувалися періодом наступу на Бахмут, щоб міцно укріпитися на менш інтенсивних напрямках. Україна ж почала масово будувати другу та третю лінії оборони, паралельно відбиваючи інтенсивні наступальні дії ворога. Отже, що було зроблено станом на зараз? 

Ближче до нуля, там, куди у будь-який момент можуть прилетіти снаряди чи дрони, над фортифікаціями працюють підрозділи, які там дислокуються, разом з інженерами Державної служби спеціального транспорту та Сил підтримки. Публічної та обʼєктивної інформації про рівень компетентності та ефективності цієї роботи досить мало. Ситуація також дуже відрізняється залежно від напрямку та підрозділу. 

Відсутність або неефективність перших двох ліній оборони є нормою, а не винятком

На жаль, приклад останніх місяців, включно з наступом на Харківщині, демонструє патерни недоліків. Спілкуючись з аеророзвідниками та піхотинцями з підрозділів, яких направили стримувати новий наступ на Харківщині, я дедалі частіше чую, що відсутність або неефективність перших двох ліній є нормою, а не винятком. 

Схожий досвід був і на Донеччині. Попри заяви від вищого командування про стабілізацію фронту вздовж нової лінії оборони після виведення військ з Авдіївки, протягом минулих двох місяців ворог вже пройшов цю "нову" лінію та прорвався вперед на 10 кілометрів під Очеретиним – тепер ми маємо не Авдіївський, а Покровський напрямок.

Про третю лінію, обладнану бетонними укриттями та побудовану цивільними підрядниками, ми чули, що замість ліній, схожих на ті, що зробили росіяни, було вирішено будувати систему взводних опорних пунктів (ВОПів). Тобто замість своєї Лінії Зеленського/Умєрова/Сирського, ми маємо наразі мережу декількох тисяч маленьких фортець.

Читайте також: Еволюція ДОТів. Як інженерні війська споруджують сучасні вогневі споруди (ФОТО)

Хто у цьому році їхав з Харкова, Запоріжжя чи Краматорська в сторону фронту, скоріше за все, бачив пару таких екземплярів: свіжо викопані конструкції, переважно з деревини, з кількома залізобетонними бункерами. Десь їх ще добудовують, десь вже завершили. Складно сказати, як ці ВОПи покажуть себе у бою, але на сьогодні до них вже є питання. Їх багато, але простір між ними часто теж великий. Вони часто розташовані просто неба, без візуального маскування, що робить бійців більш вразливими перед ворожими дронами.

Що таке взагалі "завершення побудови фортифікацій", коли Росія так активно наступає на кількох напрямках

Останній і, можливо, найбільш показовий фактор. На початку травня, Міноборони заявило, що будівництво фортифікацій у Сумській, Запорізькій, Донецькій, Херсонській та Харківській областях "підходить до завершення." Саме на Харківщині, за словами Синєгубова, роботи мали завершитися до 1 червня (за виключенням тих, які залишаються недобудованими через обстріли). Поки не було оголошено про новий етап будівництва, проте постає питання, а що таке взагалі "завершення побудови фортифікацій"? Коли Росія так активно наступає на кількох напрямках, хіба ми можемо розраховувати, що процес будівництва укріплень має кінець?

Є враження, що після закінчення контрнаступу, військове та політичне керівництво країни різко зрозуміло, що потрібні фортифікації по всій лінії фронту. Задача масштабна і складна; на відміну від ворога, в України немає ресурсу у вигляді залучення до побудови фортифікацій маси мігрантів, що працюють у напіврабських умовах. Розв'язання ж нашої проблеми було звужено до найбільш базової одиниці – ВОПа, з чітким розділенням зон відповідальності: ОВА будуватимуть багато ВОПів далі від фронту, а військові інженери будуть робити щось ближче за можливості. Коли роботи будуть "завершені", то можна буде сказати суспільству, що всі виконали свої поставлені задачі, і далі чекати. Сьогодні ми вже помічаємо наслідки цього підходу, але це не значить, що ситуацію пізно змінити.

Фортифікації – це пряма інвестиція у рятування життів, території, а, може, і країни загалом

Фортифікації – це те, що Україна може зробити сама. Це пряма інвестиція у рятування життів, території, а, може, і країни в цілому. 

Уявімо успішну побудову міцних рубежів, які зможуть так само ефективно зупиняти ворога (при забезпеченні особовим складом та озброєнням), як власні фортифікації змогли надати перевагу росіянам минулого літа. Це буде неймовірна внутрішня перемога та досягнення держави загалом, що продемонструє її силу, компетентність та єдність між політичним та військовим керівництвом.

Ще важливішим є те, що це зменшить кількість загиблих воїнів та ворожих просувань, результатом яких, зазвичай, є знищення всього живого у місцевості. Стабілізація стратегічної оборони надасть бойовим підрозділам більше можливостей для ротації та відновлення, а країні загалом – можливостей відбудови економіки без страху програти. У майбутньому, якщо Росія продовжуватиме даремно битися об українські рубежі, можуть зʼявитися умови, щоб знову піти вперед і звільняти території.

Україні, а особливо вищому керівництву, потрібен проактивний та цілісний підхід в питанні фортифікацій

Щодо конкретних кроків, то ось декілька прикладів того, що можна зробити зараз:

• ретельна та прозора робота над помилками та недоліками у наявних фортифікацій, що були як і у військовій, так і у цивільній зонах відповідальності, звільнення посадових осіб, які відповідали за роботи, які не було виконано;
• анонс і планування наступного етапу будівництва;
• залучення більшої кількості міністерств до задач, повʼязаних з побудовою фортифікацій (по прикладу сфери виробництва БПЛА);
• розширення і відповідне пріоритетне забезпечення Сил підтримки та Державної служби спеціального транспорту;
• активне винесення питання фортифікацій на міжнародний рівень, пошук фінансової допомоги, створення нових "коаліцій" по мінах та інженерній техніці; 
• розгляд доцільності застосування підрозділів мобілізованих вʼязнів як робочої сили для будівництва фортифікацій.

І головне: Україні, а особливо вищому керівництву, потрібен проактивний та цілісний підхід в питанні фортифікацій. Підхід, який буде мати характер, схожий на елемент національної ідеї. Протягом повномасштабного вторгнення, символом українського спротиву стала концепція "незламності", і вся країна чітко зрозуміла важливість концепції "укриття" – зберігати життя, ховаючись під землею. Для довгострокової перспективи незламної України, пріоритетом має бути створення якомога міцніших укриттів для бійців у вигляді фортифікацій.

Маємо донести до рівня держави та суспільства ту базову пораду, яку дають новачкам у війську: "Хочеш жити – копай!"

обороздатність протидія рф пріоритет фортифікації