Чому Кремль може усунути Кадирова на узбіччя
Режим Рамзана Кадирова в Чечні демонструє ознаки слабкості, і Москва може скористатися труднощами Кадирова, щоб поставити новим лідером регіону більш податливу фігуру. Перехід влади в Чечні несе в собі значний потенціал для нестабільності, оскільки раптові зміни в керівництві, глибинна напруга та боротьба за владу можуть дестабілізувати динаміку влади в регіоні.
Про це пишуть аналітики вашингтонського мозкового центру The Jamestown Foundation. Texty.org.ua публікують переклад статті, здійснений Павлом Космачевським.
Після багатьох років стабільності ситуація режиму Рамзана Кадирова в Чечні зараз змінюється. 15 травня Магомед Даудов, спікер парламенту Чечні та один із найближчих соратників Кадирова, несподівано заявив про свою відставку. Даудова, який очолював парламент Чечні з 2015 року, змінив його заступник Шаїд Жамалдаєв. Буквально за день до цього, 14 травня, спікер чеченського парламенту з гордістю оголосив про відправку в Україну чергової групи чеченців, які зголосилися воювати на боці Росії.
23 травня Даудов ще більше похитнув статус-кво, пішовши у відставку з посади президента футбольного клубу «Ахмат», яку він обіймав з 2011 року. Його замінив син Рамзана Кадирова, Ахмат Кадиров. Несподіванки продовжилися 24 травня, коли Даудова призначили прем’єр-міністром Чечні, а його попередника Мусліма Хучієва відправили до Москви як помічника російського прем’єр-міністра Михайла Мішустіна.
Нещодавні події в Чечні ілюструють динаміку розвитку влади в Росії. Ці зміни свідчать про те, що Кремль може дедалі більше хвилюватися щодо збереження контролю, особливо в регіонах, які раніше прагнули отримати більшу автономію, таких як Чечня.
Повідомлення про погіршення стану здоров’я Рамзана Кадирова регулярно з’являються з 2019 року. Зовсім недавно «Нова газета» повідомила, що 47-річний чеченський правитель смертельно хворий на панкреонекроз, і припустила, що Кремль може шукати йому заміну.
Згідно з повідомленням, Кремль може розглядати Апті Алаудінова як наступного губернатора Чечні. Президент Росії Володимир Путін у квітні призначив Алаудінова заступником начальника Головного військово-політичного управління ЗС РФ. Раніше він два роки був командиром добровольчого формування «Ахмат» і має досвід роботи в чеченських правоохоронних органах. Це призначення стало приголомшливим кар’єрним поштовхом для Алаудінова, який раніше ніколи не служив у регулярних збройних силах.
Також серед потенційних наступників чеченського керівництва часто називають синів Кадирова Ахмата й Адама і його поплічників Магомеда Даудова та Адама Делімханова. Численні члени сім'ї Кадирова не тільки заповнили державні посади в Чечні, а й стали відомі своїми чварами. Однак, за даними джерел у російських спецслужбах, російський уряд не має наміру дозволити Кадирову увічнити своє правління, призначивши наступним губернатором Чечні одного зі своїх синів або близького соратника. Натомість Москва нібито планує суттєво змінити систему управління в регіоні, яка має на меті зробити його більш схожим на інші суб'єкти Російської Федерації. Таким чином, Кремль може робити ставку на Алаудінова та принаймні ще одного неназваного кандидата як на наступного губернатора Чечні.
Начебто кардинальні зміни в Чечні характерні для імперських держав, які поступово знижують рівень політичної автономії новозавойованих територій. Після того, як Росія перемогла сили прихильників незалежності в Чечні під час Другої чеченської війни, клану Кадирова було надано безпрецедентний рівень політичної автономії, щоб застосувати жорстоку силу для придушення решти елементів руху прихильників незалежності.
Тепер, коли Рамзан Кадиров завершив пацифікацію регіону для Москви та у процесі здобув значну політичну та військову силу, деякі російські стратеги хочуть завершити поглинання Чечні Росією. Після відходу Рамзана Кадирова від влади Москва, ймовірно, планує обмежити свободи чеченського керівництва. Російські офіційні особи вважають, що більшість чеченців настільки розчарувалися в правлінні Кадирова, що з радістю приймуть будь-якого призначенця Москви і що великого заколоту не буде.
Ще у мирний час тактика російського уряду щодо остаточного підкорення Чечні, можливо, вже вичерпала себе. Оскільки йде «тривала війна» проти України, здатність Москви маніпулювати регіональними елітами зменшилася. Російська армія непропорційно покладається на етнічно неросійські регіони для набору військових. Без повномасштабної мобілізації російські військові зосереджуються на вербуванні добровольців, які походять переважно з бідних регіонів на периферії, де чоловіки більш відчайдушно прагнуть знайти добре оплачувану роботу. Чечня, зокрема, відома як один із центрів, де російські солдати можуть отримати швидку військову підготовку в «Російському університеті спецназу», а потім відправитися воювати в Україну.
22 травня Рамзан Кадиров зустрівся з Путіним у Москві. Кадиров висвітлив економічний розвиток Чечні та її внесок у військові дії Росії. За словами чеченського «полководця», перед відправкою на передову через навчальний центр у Чечні пройшли 43,5 тисячі новобранців, у тому числі 18 тисяч добровольців. Крім того, він похвалився «декількома десятками тисяч» бійців із резерву, готових до розгортання в Україні.
Залишається незрозумілим, чи здатність Кадирова заручитися підтримкою центру, посилаючись на участь Чечні у війні Росії проти України, буде відповідати потенційному наступнику. Такий розвиток подій може бути особливо сумнівним, оскільки Москва, схоже, прагне знизити рівень політичної автономії наступного покоління керівництва Чечні.
Ставка Кремля на те, що більшості чеченців набридла монополія на владу сім’ї Кадирова в регіоні, не безпідставна. Втім, важко визначити, як різні діячі відреагують на будь-які різкі зміни в управлінні регіоном. Рамзан Кадиров і його люди, безсумнівно, знають про ці плани Москви і докладуть усіх зусиль, щоб їм перешкодити. Витік інформації про здоров'я Кадирова, ймовірно, лише частина поточного політичного процесу. Можливо, у Кремлі на папері вже існують альтернативні шляхи поводження з Чечнею. Зростаючі витрати на повномасштабне вторгнення Росії в Україну та її протистояння із Заходом ще більше обмежують можливості Москви у розв'язанні регіональних проблем.
