Звання й посади – це дві абсолютно різні системи, що конфліктують між собою (ПОГЛЯД)
Військовослужбовець, у цивільному житті економіст Любомир Шавалюк вважає, що звання й посади в армії – цілковито різні системи й конфлікт між ними зумовлює феєрверк побічних ефектів. Texty.org.ua публікують точку зору автора у вигляді прямої мови.
Дві системи. Мабуть, найбільш далекі від армії люди знають, що в армії звання й посада – це різні речі. Навіть мені, до війни зовсім неармійській людині, ще з радянських часів неодноразово доводилося чути, що прапорщик – це звання, а старшина – це посада. Поки я не пішов служити, ніколи не вникав у цю дихотомію. І тільки тепер я розумію всю глибину різниці між званням і посадою та весь спектр побічних наслідків, який вона зумовлює.
Звання й посади – це дві абсолютно різні системи, у кожної з яких свої шестерні, що рухають її механізмом. Я не знаю, кому закортіло схрестити їх в рамках армії, але, на мій погляд, цей зоологічний експеримент зазнав епічного фіаско.
Система посад доволі подібна до тої ієрархії, яку ми маємо в цивільному житті, зокрема в корпоративному світі. Вона прив’язана до функціонала та ступеня відповідальності. Наприклад, є професійний поділ: бухгалтер зводить дебет із кредитом і нараховує зарплату, зв’язківець налаштовує комп’ютери та видає рації чатовим, інструктор з вогневої підготовки вчить правильно стріляти. Є і вертикальний поділ залежно від відповідальності: діловод, офіцер, начальник, зам, командир. Що вища твоя кваліфікація та рівень відповідальності, то вище твоя посада в цій системі. Це дуже нагадує те, як усе влаштовано в корпоративному світі, тому на цьому етапі нічого дивного більшість із вас не прочитає.
А от система звань – це дещо значно цікавіше. Бо рух у ній зумовлений лише двома чинниками – стартовою позицією (чи зайшов ти в систему простим солдатом, чи офіцером, тобто з «легалізованою» вищою освітою; ну і контрактникам іще одразу сержанта дають, але це не настільки важливо) і часом, проведеним на службі. І ось цей другий чинник – це корінь усіх проблем. Бо людині дають підвищення у званні просто тому, що вона викреслила чергові кілька років зі свого життя на користь армії. Тобто її підвищують не за корисну дію, а за пасивне вбивання часу. Коли кажуть, що солдат спить – служба йде, то мають на увазі, що незалежно від того, чи робиш ти щось корисне (для армії, начальства, суспільства, держави – перелік можна продовжити), чи просто плюєш і ловиш, проходить час – і ти отримуєш своє чергове звання.
Звісно, бувають випадки, коли підвищення затримують чи не дають через певні косяки, але це вчить вояків діяти відповідно до ще однієї приказки: винен не той, хто накосячив, а той, хто попався. Тобто система звань прямо культивує у військовиків звички вбивати час і не попадатися. Цього достатньо, щоби рухатися вперед у цій системі. Тож, як каже мій побратим, в армії час – це валюта, якої завжди є в надлишку та яку вояки завше готові вигідно виміняти на різні принади життя. У цьому є глибока істина.
Дві системи, посад і звань, апріорі суперечать одна одній. І ця суперечність настільки глибока, що важко уявити, кому при тверезому розумі могло спасти на думку їх поєднати
Система звань не має абсолютно нічого спільного із системою соціальних ліфтів, що ґрунтуються на ефективності, властивих корпоративному світу, до якої в певному наближенні можна прирівняти армійську систему посад. Звідси випливає, що дві системи, посад і звань, апріорі суперечать одна одній. І ця суперечність настільки глибока, що важко уявити, кому при тверезому розумі могло спасти на думку їх поєднати.
Утім, така думка не тільки в когось з’явилася, а навіть була реалізована. Уважно стежте за руками: в армії відповідно до штатного розпису кожна посада відповідає певному званню. Тобто є лейтенантські посади, а є – генеральські. Тож на кожну посаду претендують військовики, які мають відповідне звання. Якщо в них звання нижче, то начальство може не погодити їхню кандидатуру. Якщо воно вище, то вони самі крутитимуть носом і шукатимуть щось інше, бо на посаді, яка відповідає їхньому званню, більше платитимуть.
Я б міг перелічити десятки житєйських прикладів, коли конфлікт між оцими двома системами зумовлював феєрверк побічних ефектів, але обмежуся кількома систематизованими спостереженнями, які вказують на те, що не треба поєднувати непоєднуване.
Спостереження 1. Якщо в армію з цивільного життя прийде класний фахівець, то найбільше шансів для того, що він опиниться десь на низових посадах просто тому, що в нього мінімальне звання. У цивільному житті він міг бути відомим експертом, міг керувати сотнями людей, але в нього немає погонів, тому, найімовірніше, його не поставлять на посаду, що відповідає його досвіду. Ось чому армія завідома нездатна на живий кадровий обмін із цивільним суспільством.
Армійська система побудована так, щоб не розвиватися разом із суспільством, а консервувати якусь пухлину відсталості, перебуваючи в цьому суспільстві. Я бачив, як армія садила геніальних консультантів перекладати папірчики, як прості лейтенанти з елементарною життєвою кмітливістю звичайної цивільної людини змогли тягнути на собі підрозділ, але їм просто не давали його очолити, бо бракувало зірочок, як люди з унікальною освітою та досвідом роботи просто виконували функцію кур’єра чи секретаря й багато подібного. А все тому, що є дві системи, що конфліктують між собою.
Спостереження 2. В армії є немало людей, які непогано просунулися системою звань. Недаремно кажуть, що поки всі зрозуміли, що він дурень, то він уже до підполковника дослужився. І треба зрозуміти, що всі ці «просунуті» претендують на відповідні посади, які в принципі зазвичай передбачають немалий рівень відповідальності. Як вони зможуть йому відповідати, якщо не можуть нічого, окрім як у наряди ходити? Які наслідки будуть від того, що вони обіймуть посаду з таким рівнем відповідальності? Я бачив багато, але тут волію промовчати.
Спостереження 3. Поділ на офіцерів і неофіцерів є визначальним у системі звань, але згубним у системі посад. Бо якщо ти солдат або сержант, то керівна посада для тебе недосяжна. А втім, деякі сержанти розпоряджають майном на мільйони, тоді як деякі офіцери певних служб займаються здебільшого функціями секретарок. Це ще один крок до неефективності, зумовлений штучним схрещенням двох систем.
Ісус Христос казав: «Ніхто не може служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого.» Мене б не здивувало, якщо ті, хто поєднав цих двох «господарів», не читав Біблії. Але якщо ми хочемо побудувати ефективну армію, то треба навчитися жити за цією Книгою книг.
Від Texty.org.ua: У коментарях до допису Любомира Шавалюка почалася цікава дискусія, не всі погоджуються з його поглядом. Наприклад, Андрій Пилипенко зауважує, що від армії не варто очікувати здатності еволюціонувати як комерційна структура й застосовувати логіку приватного сектору (так само як до медицини, приміром).
