Максимум свободи та самостійності. Як виховують дітей у Норвегії
У Норвегії діти в шість років самостійно ходять до школи, а іноді й подорожують через усю країну. The Guardian пояснює, чому норвезькі діти мають стільки незалежності. Texty.org.ua переказують основне з матеріалу.
Видання наводить приклад однієї норвезької сім'ї. Десятирічна Ніла та восьмирічний Аріон повертаються додому після школи, готують їжу, а потім сідають за домашнє завдання чи виконують хатню роботу, яку їх попросили зробити. Їхні батьки працюють до вечора, тож діти самі собі дають раду. Іноді вони виходять з друзями пограти на вулиці або побродити полем. Єдине справжнє правило — ніякого часу перед екраном, якщо про все інше не подбали.
На восьмий день народження Нілі подарували кухарський ніж. Вона використовує його з користю: один вечір на тиждень вона самостійно готує вечерю для сім'ї.
Ніла та Аріон живуть таким мінідорослим життям без нагляду вже багато років. Вони мешкають у Ставангері, на південно-західному узбережжі Норвегії. Як і всі їхні друзі, вони ходять до школи та назад самостійно, відколи вперше пішли туди у віці шести років. Незабаром після цього вони отримали власні ключі від будинків.
Спосіб виховання в Норвегії — це вільний простір, з акцентом на незалежність, самовизначення та відповідальність, з домішкою розваг на свіжому повітрі.
"Я не можу уявити собі нікого, хто б так не виховував своїх дітей", — каже батько Ніли та Аріона, Джанкарло Наполі. Він згадує одну дитину з класу Ніли, чиї батьки переїхали до іншого міста кілька років тому. Замість того, щоб змінити школу, ця дитина тепер ходить пішки 20 хвилин від дому до залізничної станції, їде 20 хвилин потягом, а потім ще 20 хвилин йде пішки в інший кінець від станції до школи. "Ця дитина робить це двічі на день, і ніхто не змигне оком", — каже він.
The Guardian пише, що норвезькі діти у віці семи років самостійно подорожують з одного кінця Норвегії в інший, щоб відвідати своїх розлучених батьків.
"Є свідчення, що дітей вікінгів ще в дев'ятому столітті виховували у відносно схожий спосіб: до них ставилися як до дорослих і очікували, що вони будуть брати участь у будь-якій роботі, яку потрібно було виконати. Це спосіб життя, глибоко вкорінений до такої міри, що більшість норвежців не можуть зрозуміти ні захоплення їхнім методом, ні того, чому хтось може робити це по-іншому", — зазначає видання.
Віллі-Торе Морч, почесний професор дитячої психіатрії в Університеті Тромсе, каже, що такий спосіб життя розвинувся у XX столітті. Значна частина інфраструктури країни була зруйнована за роки нацистської окупації. Новосформований лейбористський уряд вирішив, що всі норвежці мають зробити свій внесок у відбудову країни, включно з дітьми.
"Діти мали бути сильними і загартованими, а також навченими бути незалежними та відданими, — каже Морч. — Можливо, більшість батьків сьогодні не знають про цю історію, але побудова довіри між батьками й дітьми залишається основною якістю відносин у сучасному норвезькому вихованні дітей".
Є й інша, більш практична причина, що лежить в основі такого стилю виховання, адже більшість жінок тут працюють. Норвегія має один з найбільш гендерно збалансованих ринків праці у світі: близько 73% чоловіків працездатного віку працюють, а жінок — близько 67%. Догляд за дітьми також широко доступний і високооплачуваний, а це означає, що вихід на роботу є фінансово виправданим.
Норвезькі діти настільки незалежні, що самі організовують свої ігри з однолітками. "У Норвегії навіть маленькі діти самі організовують свої соціальні заходи та розпоряджаються своїм вільним часом. Вони просто займаються своїми справами. Для норвезьких дітей нормально розповідати батькам, що вони роблять, а питати дозволу — це вже не норма. Їм просто довіряють приймати правильні рішення", — розповідає Метте Твейт, кураторка та історикиня музею Ставангера. Довіра і взаємна повага — основа стосунків у норвезькій родині, наголошує вона.
"Невдачі є важливою частиною норвезького виховання — насолоджуйтеся свободою робити помилки, але вчіться на них. Є мовчазне розуміння того, що так, ти можеш залізти на це дерево, але можеш впасти і поранитися. А може, падіння зробить тебе кращим альпіністом у майбутньому?" — описує норвезькі педагогічні підходи The Guardian.
Професор Морч каже, що норвезький стиль виховання неможливо зрозуміти без оцінки впливу психологині Осе Груди Скард. Скард була відомою постаттю в післявоєнній Норвегії, де вона виступала в радіопрограмах і в газетах, щоб поширювати свої новаторські ідеї про «вільне виховання дітей» як відповідь на авторитаризм, який спостерігався до і під час війни.
У норвезькій мові є приказка: Det finnes ikke dårlig vær, bare dårlige klær ("Не буває поганої погоди, буває лише поганий одяг"). І це починається в дитячому садку, куди дітей відправляють з комплектом спорядження та одягу для всього, що може підкинути їм клімат. Тож норвезькі діти гуляють на вулиці в будь-який момент протягом дня, незалежно від погоди.
"Коли ми перебуваємо на вулиці, ми заохочуємо дітей намагатися долати перешкоди, лазити по скелях і ходити по пересіченій місцевості, — розповідає вихователька садочка в Ставангері Ханне Міре. — Це покращує рухові навички дітей, і ми бачимо, що вони стають більш витривалими і незалежними. Іноді вони падають і можуть поранитися, але персонал їх заспокоює, і через деякий час ми можемо заохотити їх спробувати ще раз".
Міре додає, що діти мають одягатися самостійно (з підтримкою, якщо це необхідно) з двох років.
На її думку, ключовим моментом норвезької моделі, особливо в Ставангері, є велика кількість невеликих дитячих садків і шкіл, розташованих у кожному районі, а це означає, що хоча діти ходять до школи і назад самостійно, це зазвичай порівняно коротка прогулянка. "Звісно, допомагає те, що тут низький рівень злочинності, — каже вона. — І ми довіряємо іншим людям, але ми не наївні. Як і на всіх інших уроках, ми також вчимо дітей нікуди не ходити з незнайомцями та практикуємо безпечне пересування на дорозі".
