У чому проблема українського військового управління і як це змінити, — Оксана Сироїд

Військовослужбовиця, доцентка Київської школи економіки, народна депутатка VIII скликання, заступниця голови ВРУ у 2014-2019 роках Оксана Сироїд написала допис про те, що можна вже зараз змінити в українському війську.

"Цей допис є результатом двадцятирічного дослідницького, викладацького та управлінського досвіду, понад дворічного досвіду служби у Силах оборони, десятків прочитаних чи прослуханих праць з воєнної теорії, історії, та численних доктринальних документів, і, звичайно, застосування наукового методу", — зазначає Сироїд.

Далі Texty.org.ua публікують її пряму мову.

Фраза з якої починається стаття належить не російському, а українському командиру. Знайома вона десяткам тисяч хлопців і дівчат вздовж лінії фронту. В цій одній фразі відображені всі дефіцити українського військового управління.

Люди після того, як одягають військовий однострій, на жаль, майже втрачають можливість впливати на військову машину знизу догори. Однак таку можливість зберігає та частина суспільства, яка вірить в ЗСУ, але поки не обмежена статутами ЗСУ.

Отже, що і чому варто змінювати в українському війську, і в який спосіб це можна робити вже зараз?

Почнімо з доктрини.

Базова доктрина, якою керуються сьогодні як збройні сили росіян, так і ЗСУ, сформована в совєтському союзі в 30-х роках минулого століття. Ще тоді вона писалася під війну совєтів із Заходом, тому залишилася актуальною і після Другої світової війни. Головною рисою цієї доктрини є маса – необмежений мобілізаційний ресурс та масове виробництво зброї.

Совєтські бойові та військові статути в Україні після 1991 року не зазнали змін – їх просто переклали зросійщеною українською мовою і додали гасло «Слава Україні».

Два роки Великої війни показали, що маса не може бути в основі нашої воєнної та військової доктрини – ані математично, ані ціннісно.

То ж логічним є питання – як змінити доктрину і як воювати по-іншому?

Доктрини пишуться не званнями чи посадами, доктрини створюються знанням.

Найперше потрібне знання воєнної теорії, що сформулювала основні принципи ведення війни. Ми поки не маємо перекладу праці Клаузевіца (зараз її якраз перекладаємо), бо те, що продається у книжкових крамницях є довільною нарізкою російськомовного тексту перекладеного Гуглом. Праці Свєчіна та Іссерсона ніколи не перекладалися і не публікувалися. Про Лідел Гарта чи Бойда мало хто і чув.

Ідеї усіх цих чоловіків належать до канону воєнної теорії і є в основі доктрин багатьох країн, в тому числі совєтської. І для того, щоб доктрину змінити, треба спочатку зрозуміти звідки взялося те, що є і чому воно не працює.

Далі потрібні знання воєнної історії – від Пелопоннеської війни до Битви за Київ. Воєнна історія – це не хронологія подій. Це – розуміння історичних передумов певних битв, про те, як вони планувалися, яким був перебіг цих битв з військової точки зору, і як їхнє завершення вплинуло на подальші історичні події.

Кожна битва є сукупністю багатьох чинників – місцевості, зброї, тактики, командування, які ідентично не повторюються. Для розуміння цих чинників, зокрема вивчаються і мемуари полководців чи їхні біографії.

У збройних силах різних країн діють цілі школи аналізу битв. Але поки не в Україні.

Аналіз битв дозволяє командирам і командувачам візуалізувати велику кількість причинно-наслідкових звʼязків, які впливають на успіх битв та воєн. Такі навички офіцерів є критичними для перегляду ними доктрин. Тому у збройних силах різних країн діють цілі школи такого аналізу. Але поки не в Україні.

Зрештою, для перегляду доктрин потрібне знання про сучасну війну. Знання про війну має здобуватися не через скандали чи «ворожіння» експертів, а на основі наукового методу, за допомогою кількісних та якісних досліджень. Завдання методу – показати причинно-наслідкові звʼязки, які впливають на ефективність бойових дій. Тобто як один на одного впливають зброя, люди, командири і спосіб їх застосування, тобто тактика.

Через те, що Велика війна зосередила в ЗСУ багато талановитих в цивільному житті аналітиків, вони створили осередки такого знання. Але система в цілому оперує формально заповненими звітами, які показують середню температуру по лікарні, і то не завжди правдиво.

Переходимо до наступного запитання – чому ми не маємо такого знання?

Знання воєнної теорії, воєнної історії та наукового методу надаються майбутнім офіцерам з першого дня їхнього навчання. Поглиблено вже на командно-штабному рівні, де готують офіцерів штабів, а також майбутніх командирів батальйонів та командирів бригад. Далі ці знання ще поглиблюються на оперативному та стратегічному рівнях підготовки, де готують майбутніх командувачів чи начальників штабів угруповань, видів і родів збройних сил.

У совєтські часи на території України готували лише молодших офіцерів. Відтак, з набуттям незалежності ми залишилися без знання про природу війни

У совєтські часи на території України готували лише молодших офіцерів. Підготовка старших та вищих офіцерів здійснювалася в Москві. Бо ми були колонією. А зберігати в колонії знання про теорію, історію і метод – становило б загрозу для імперії.

Відтак, з набуттям незалежності ми залишилися без знання про природу війни. Ми, звичайно, створили власні командно-штабний, оперативний та стратегічний рівні підготовки офіцерів. Але вони є такими за формою, а не за змістом. Бо там і далі переказуються ті самі статути та інші доктринальні документи, що під них написані. А запозичені в американців чи НАТО доктрини нікому адаптувати і тлумачити.

Тут можна запитати – якщо ми мали школу підготовки молодших офіцерів, чому вони, зростаючи, не змогли створити власну школу на вищому рівні?

Причини три – зміст, методика та культура підготовки офіцерів. Всі вони так само були сформовані в совєтську епоху і, на жаль, відтворюються до сьогоднішнього дня. Більш того, совєтський підхід до військової освіти є для молодих офіцерів головним викликом, що перешкоджає їм бути якісними лідерами в нинішній війні проти росіян.

Для того, щоб командир був мислячий і дбав про своїх бійців, його потрібно цьому навчити.

Добрий командир має знати природу війни і своє ремесло, природу людини, а також здоровий глузд, тобто критичне мислення

Ще Клаузевіц заповідав, що добрий командир повинен знати природу війни і своє ремесло, природу людини, а також здоровий глузд, тобто критичне мислення. На цих заповітах базується військова освіта американців, британців, інших західних держав і, ймовірно, не лише західних.

Як ми вже зʼясували знання про природу війни в нас не було, тому його нікому передати. Стосовно ремесла, то воно лежить у двох царинах – тактиці та плануванні. Оскільки планування розвивало критичне мислення, тобто здоровий глузд, то такі навички були небезпечними і зведені нанівець. Залишилася тактика – багато тактики, базованої на совєтській доктрині, тобто великій масі людей і зброї.

Знання про людину, тобто психологія, застосовувалися у совєтській військовій освіті в перверзивний спосіб. Теорія вчить, що командир має знати, як людська природа реагує на постійну загрозу, тобто на страх смерті і бойовий стрес, а також на тяготи, повʼязані з війною – побут чи смерть побратимів. І завдання командира – бути зі своїми людьми, надихати їх і вести їх за собою в найтяжчі часи. Натомість совєтська військова школа культивувала залякування і приниження – страх перед командиром і покаранням мав бути більшим, аніж страх смерті.

Ми отримали у спадок совєтську військову школу, що культивувала залякування і приниження

Це – військова освіта, яку ми отримали у спадок. Замість мислення – запамʼятовування, повторення і сліпе виконання. Замість лідерства – залякування і приниження. По суті – це тюремна культура, яка була домінантною для всіх сфер життя совєтського союзу. І багато нинішніх проблем, про які пишуть курсанти закладів військової освіти, чи бійці про своїх командирів – це відголоски цієї культури.

Тому наказ «Дєржацца да паслєднєва! Ета пріказ! Всє в тюрьму пайдьотє!» - є квінтесенцією всього совєтського у війську, включно з мовою наказів.

Може видатися, що ми у замкненому колі. Але – якраз навпаки.

Є запит бійців на навчених командирів. Є запит командирів на навченість. Є вже курси, які вчать лідерства, планування, мислення і поваги до бійця, як Вишкіл капітанів. Є багато командирів бригад чи навіть батальйонів, які самостійно опановують знання, які їм нікому було дати. Є генерали молодшого покоління, які розуміють суть і значення змін. Є досвід, накопичений за час Великої війни. Є партнери, які можуть поділитися знанням теорії, історії та методами.

Бракує лише лідерства в процесі формування нової доктрини і підготовки. А також фахової та обґрунтованої суспільної вимоги на таку зміну.

Всі якісні зміни у військах народжуються під час воєн або за їхніми наслідками. Тому ми у правильному місці в правильний час

Я проти цькування особистостей, бо це також віддає совєтською культурою, коли ми обговорюємо людей, а не проблеми. Водночас ті, хто заперечують проблему, не можуть відповідати за її вирішення.

Всі якісні зміни у військах народжуються під час воєн або за їхніми наслідками. Тому ми у правильному місці в правильний час. І знання про те, що і як треба змінити в підготовці і застосуванні військ, є не менш важливим чинником, аніж ATACMS, F-16, чи навіть ядерна зброя, що можуть змінити перебіг війни.

реформа зсу зміни у війську радянський спадок